Марія Петрівна глянула на своє відображення у дзеркалі у передпокої, поправляючи пасмо сивого волосся. Сьогодні був її ювілей — сімдесят років. Квартира наповнилася ароматами святкового столу та передчуттям зустрічі з гостями. Та найбільше вона чекала, звісно ж, єдиного сина й невістку. Особливо — Єву. Думка про неї завжди викликала у Марії Петрівни дивну суміш любові, ніжності й незрозумілого неспокою.
Останні кілька місяців Олександр, її Сашенька, якось дивно ухилявся від усіх запрошень приїхати разом із дружиною.
«У Єви на роботі завал», «Єва трохи прихворіла», «У нас плани, мамо, іншим разом» — і так раз за разом.
Марія Петрівна навіть почала підозрювати, чи не образила вона чимось невістку. Але телефонні розмови з Євою залишалися такими ж теплими, як і завжди. Дівчина ніби зовсім нічого не помічала.
Дзвінок у двері вирвав жінку з роздумів. На порозі стояли вони — Олександр із величезним букетом та Єва з усмішкою і коробкою дорогого напою.
— Мамо, з ювілеєм! — міцно обійняв її син, і на мить вона пригорнулася до його плеча, як у дитинстві.
— Маріє Петрівно, вітаємо! Ви сьогодні просто сяєте! — Єва поцілувала її в щоку, і сумніви відступили.
Ні, ця добра, щира дівчина не могла тримати на неї образу.
Квартира поступово наповнювалася гостями. Лунали тости, сміх, спогади. Єва, як завжди, була душею компанії: допомагала накривати на стіл, розливати напої, жартувала.
Олександр не відходив далеко від матері, ніби не хотів щось пропустити. І от, коли перший шквал привітань стих, одна зі подруг Марії Петрівни захоплено озирнула вітальню й вигукнула на всю квартиру:
— Машо, я й не знала, що ти така модерністка! Який у тебе ремонт! Просто як із журналу! Коли ти все це встигла? Минулого разу тут все зовсім інакше було!
Гості дружно закивали, загомоніли із захватом. Справді, ремонт був розкішний: якісний ламінат, стильні французькі шпалери, нова сучасна кухня, дорога сантехніка.
Марія Петрівна вся розчервонілася від щастя. Вона поглянула на сина, який завмер із келихом у руці, та на Єву, котра з цікавістю розглядала кімнату, наче бачила її вперше.
І тоді серце Марії Петрівни переповнилося вдячністю. Вона підняла руку, просячи тиші.
— Дорогі мої, дякую вам! Але, чесно кажучи, це зовсім не моя заслуга. От уже пощастило мені із сином, і з невісткою. Інша б не дозволила чоловікові витрачати такі гроші на матір, а у мене Єва — просто золото!
Вона усміхнулася до невістки й сина, чекаючи, що ті підійдуть до неї, і вона зможе при всіх їх обійняти. Та в кімнаті запанувала тиша. Дзвін келихів стих. Олександр зблід і втупився кудись у підлогу. На обличчі Єви застигла мила, відкрита усмішка, яка повільно зійшла нанівець. Її широко розкриті очі блукали кімнатою, ковзали по нових меблях, стильних світильниках, бездоганній обробці. У них спершу читалося здивування, потім усвідомлення, а згодом — порожнеча, від якої Марії Петрівні стало недобре.
— Що це означає? — тихо, майже пошепки, звернулася Єва до Олександра.
Але чоловік не реагував на її слова.
— Сашо? — знову покликала Єва, і її голос зрадницьки затремтів.
Гості завмерли, розуміючи, що стали свідками чогось надто особистого й неприємного.
— Єво, давай не тут, — тихо промовив Олександр, нарешті глянувши на дружину.
В його очах читалося благання, але було запізно.
Погляд Єви упав на Марію Петрівну, котра досі не розуміла, що відбувається, але вже відчувала, що скоїла помилку.
— Гроші? — прошепотіла Єва, а тоді її голос набрав сили, у ньому зазвучали сталеві нотки. — Які гроші, Маріє Петрівно? Про що ви?
— Ну як які? Саша зробив мені цей ремонт у подарунок. Казав, що ви разом відкладали, що це і від тебе також, — розгублено сказала жінка.
По обличчю Єви було видно, як у її голові повільно складається пазл. Усі ті місяці, коли Олександр говорив про затримки зарплати, про несподівані витрати на машину, він спускав гроші на ремонт у квартирі матері.
Їхня власна оселя, у якій вони жили сім років, з облупленою фарбою у коридорі, протертим лінолеумом і краном, який завжди протікав, так і залишилася без ремонту. Їхні мрії про оновлення постійно відкладалися.
«Скоро, сонечко, от тільки розрахуємося з боргами», — казав він, гладячи її по волоссю. І найгірше — він брехав, коли наполегливо просив не турбувати свекруху й не навідувати її. «Вона погано себе почуває», «Їй потрібен спокій», «У неї гості» — усе було брехнею.
— Разом відкладали? — Єва розсміялася уривчастим сміхом, у якому не було ані краплі радості. — Так, Маріє Петрівно, ми справді відкладали. Я три роки ношу одні й ті самі чоботи, економлю на косметиці, ходжу пішки на роботу, щоб заощадити на проїзді. Ми економимо на всьому. Я навіть про дітей не можу думати, бо у нас немає грошей на ремонт! А ваш золотий синочок, ваш Сашенька…
Вона не договорила. Сльози, які намагалася стримати до останнього, ринули потоком. Жінка різко підхопилася з-за столу, схопила свою сумочку й, не дивлячись ні на кого, вибігла з квартири. Олександр кинувся за нею:
— Єво, зачекай!
Але наздогнати її було неможливо. Ліфт поїхав униз. У квартирі запанувала ніякова, тиша. Гості переглядалися, не знаючи, що сказати. Марія Петрівна стояла посеред кімнати, її свято було зіпсоване.
— Ідіть, будь ласка, ідіть усі, — вимовила вона тихо, але так, щоб усі почули.
Гості, бубонячи збентежені вибачення, почали нашвидкуруч збиратися. За кілька хвилин квартира спорожніла.
Олександр знайшов Єву на набережній. Вона сиділа на холодному парапеті, закутавшись у легке пальто, й дивилася на воду. Він підійшов і мовчки сів поруч.
— Іди, — промовила жінка без емоцій, не глянувши на нього.
— Єво, я можу все пояснити…
— Пояснити що? — вона повернула до нього заплакане обличчя. — Як ти нишком від мене витрачав десятки, сотні тисяч гривень на розкішний ремонт своїй матері, поки ми самі жили у таких умовах? Як ти брехав мені всі ці місяці, вигадуючи історії про затримку зарплати? Поясни, мені справді цікаво.
— Мама у віці. У неї проблеми зі здоров’ям, серце. Лікарі казали, що їй потрібно створити комфортні умови, без протягів, без сирості, а в її квартирі, було не дуже. Підлога скрипіла, шпалери відклеювалися, у туалеті задувала витяжка.
— А у нас, значить, усе ідеально? — голос Єви знову зірвався на крик. — У нас у ванній грибок, Олександре! Грибок, на який у мене алергія, і ми не можемо його вивести, бо потрібен капітальний ремонт! Але ми його не робимо, бо у нас немає грошей! А виявляється, всі вони пішли на французькі шпалери для твоєї мами!
— Я підробітки брав, ночами сидів, робив проєкти на стороні, — слабко спробував виправдатися він.
— Чудово! То лише половину наших спільних грошей ти витратив нишком? Це краще? — вона гірко розсміялася. — Гірше те, як ти виставив мене в її очах, і в очах усіх цих людей! Ти дозволив їй думати, що я все знаю й схвалюю! Ти поставив мене у негарне становище! Тепер для твоєї родини я — жінка, яка не дає чоловікові допомагати матері!
— Я не думав. Я просто не хотів, щоб ти хвилювалася.
— Не хотів, щоб я хвилювалася? — Єва підвелася. — Ти не хотів, щоб я дізналася правду! А сьогодні твоя мама, така добра й любляча, прилюдно показала всім, яка я в тебе чудова дружина!
Вона замовкла, намагаючись перевести подих. Сльози знову текли по її щоках.
— Я не можу тобі довіряти. Після цього не можу. Як я маю далі бути з тобою? Як я можу тепер дивитися в очі твоїй матері? Вона щиро вважає мене святою, а я почуваюся ображеною.
Олександр мовчав. Усе, що вона сказала, було правдою. Він бачив лише одну мету — допомогти матері. А про те, як його вчинки позначаться на дружині, на їхніх стосунках, він навіть не подумав.
— Іди, Олександре. Мені треба побути самій. Я не знаю, що нам робити далі. Я не знаю, чи взагалі можна щось виправити.
Він не став наполягати, розуміючи, що будь-які слова зараз будуть марними. Чоловік повільно підвівся й пішов, залишивши її саму.
Марія Петрівна не спала всю ніч. Вона ходила кухнею, проводила рукою по стільниці зі штучного каменю й плакала. Жінка телефонувала Олександрові, але він не відповідав. Вона розуміла, що відбувається у нього вдома, і відчувала себе співучасницею сварки між подружжям.
Вранці жінка не витримала. Одяглася й поїхала до них. Їй конче потрібно було побачити Єву й поговорити з нею.
Невістка відчинила двері. Вона була бліда, з темними колами під очима. Побачивши свекруху, не здивувалася — лише сумно усміхнулася.
— Заходьте, Маріє Петрівно.
Квартира й справді виглядала похмуро. Усе було чисто, але меблі й шпалери мали б бути кращими. Особливо на фоні квартири свекрухи.
— Єво, рідна моя, — Марія Петрівна заплакала ще з порога. — Пробач мені! Я ж нічого не знала! Я й гадки не мала! Думала, ви разом вирішили, що це спільний подарунок.
— Я знаю, Маріє Петрівно, — тихо сказала Єва. — Ви тут ні до чого. Тільки мій чоловік винен, що не сказав правду й поставив нас обох у таке становище.
— Він із найкращих намірів. Любить нас обох і не хотів засмучувати, — сказала мати.
— Брехня з любові все одно залишається брехнею, — твердо промовила Єва. — І вона руйнує все.
У цю мить зі спальні вийшов Олександр. Він виглядав ще гірше, ніж Єва. Було видно, що й він не зімкнув очей.
— Мамо… Що ти тут робиш?
— Я прийшла попросити пробачення у твоєї дружини й у тебе. Я не можу прийняти цей ремонт. Я продам квартиру.
— Що? — вигукнули в один голос Олександр і Єва.
— Я не можу жити у квартирі, яка стала причиною сварки між найдорожчими мені людьми. Продам її, куплю однокімнатну, а різницю віддам на ваш ремонт. Це буде справедливо.
— Мамо, не треба нічого продавати. Це мій вчинок, і моя відповідальність. Я все виправлю. Буду працювати день і ніч. Сам зароблю ще й на наш ремонт, — Олександр підійшов до матері й обійняв її. — Єво, пробач мені, будь ласка. Я думав тільки про маму, зовсім забувши про тебе.
Єва глянула на чоловіка, на свекруху, яка була готова позбутися власного дому заради миру в їхній родині.
— Почни з ванної. Там грибок, — сказала жінка.
— Я теж допомагатиму! — пожвавішала свекруха, зрозумівши, що невістка почала відтавати.
За два місяці у ванній Єви й Олександра нарешті зробили такий довгоочікуваний ремонт — кошти на нього допомогла зібрати Марія Петрівна.
Поступово у домі запанував мир. Проте Єва все одно не могла повністю довіряти чоловіку. Вона таємно його контролювала, часто навідувалася до свекрухи, щоб переконатися, чи не з’явилися у неї нові меблі чи побутова техніка. Довіра, яка була зраджена один раз, не має прощення. Проте Олександр вчився слухати дружину й рахуватися з її потребами.
