– Мені сусідка говорила, як ти від нас вискочила тоді. Нагуляла десь, а на синів моїх хочеш повісити, та ще посварити їх захотіла. А хлопчики у мене хороші і ти не ставай між братами – заявила мама коханого. Сашко одружуватися відмовився і дитину не визнав

Ліза з Сашком дружили з десятого класу. Старший брат Славко спочатку навіть не помічав подружку молодшого брата. Славку вже було 22 роки, нареченої немає, а подружок повно: дівчата за ним бігали. Він поблажливо говорив Саші, коли бачив у вікно Лізу: – Он, дивись, Лізка твоя йде – колінами виблискує. Всерйоз їхню дружбу Славко не сприймав: – Дитяча любов, – скоро розбіжаться.

Але не розбіглися. Ліза проводила Сашу в армію, – це був час, коли по два роки служили. Через рік він приїхав на побивку додому і весь цей час з Лізою майже не розлучався. Славко тепер уже з глузуванням помітив: – Може, ти її і в армію з собою візьмеш? Сашка від щастя не помічав колючих слівець старшого брата, так само як і не помічав, що Славко вже по-іншому дивиться на його наречену.

Замість вчорашньої школярки старший брат розгледів в ній юну красуню, яка, крім брата, ні кого навколо не помічала. І вп’ялася, як голка, в самолюбство Славка заздрість. Дівок багато, а ось такий, щоб така віддана була і так любила, не зустрів ще.

Відносини між братами і раніше братніми не назвеш: старший задирався до молодшого, жартував над ним; в дитинстві, траплялося, ображав. Але мати покривала всі їх недомовки, розповідаючи всім, які у неї дружні сини.

Коли Сашко поїхав, Ліза зрозуміла, що чекає малюка. Написала йому листа і стала чекати відповіді. Невдовзі коханий повідомим, що готовий одружитися хоч зараз, аби відпустили на власне весілля. Ліза, від радості, вирішила зайти до батьків Саші. Подзвонила в двері, а в руках тримала лист. Відкрив Славко. Лза не встигла слова сказати, яквін смикнув її за руку, і вона вмить опинилася в йогообіймах. Двері зачинилися.

Вискочила Ліза з квартири перелякана, з порваним рукавом на платті і зіткнулася на майданчику з сусідкою Людмилою, – трохи з ніг її не збила, так поспішала утікти. Одружитися з Лізоб Сашко відмовився, тому що старший брат заявив, що у них були близькі стосунки і що вони тепер дружать.

– Слава, що ти таке кажеш, як тобі не соромно? Ти сам приставав, а я утікла тоді, – волала до його совісті Ліза.

– Не тобі про сором говорити, – втрутилася мати братів, – мені сусідка Людмила говорила, як ти від нас вискочила тоді. Нагуляла десь, а на синів моїх хочеш повісити, та ще посварити їх захотіла. А хлопчики у мене хороші, і ти не ставай між братами.

Батько Славка і Сашка тільки здивовано дивився то на дружину, то на синів: – Що відбувається? – наївно запитував він. – Що тут відбувається? – Все життя він слухався дружину, ось і тепер, не маючи своєї думки, міг тільки дивуватися тому, що відбувається.

Через тиждень Славко підкараулив Лізу біля будинку і запропонував вийти за нього заміж. – З чого заради? Я Сашу люблю, це його дитина, а з тобою у мене нічого не було, хоч і намагався ти мене в ліжко затягти.

– Ну, як знаєш, – Сашка з  обою все одно не одружується, він зробить так, як ми з матір’ю скажемо.

Мама Лізи хотіла вже розбиратися йти, але втрутилася бабуся: – Залишити їх треба, нехай Ліза спокійно ходить, та здоров’я береже. У цій сімейці – свекруха буде змійкою. Старший брат життя не дасть, а молодший – не заступиться. Самі дитя виростимо. І все. Як відрізали.

Ліза благополучно народила хлопчика. Мати і бабуся допомагали: дівчина диплом отримала, в податкову працювати влаштувалася, про Сашку і його сім’ю намагалася не згадувати. Залишилися два брата в минулому житті, а вона залишилася одна з дитиною.

Було вже Артемкові три роки, коли Ліза одного разу поверталася з ним додому. Хлопчисько хникав: – Машину хочу.

– Вдосталь у тебе вдома машинок.

– Ось цю хочу, – показав Артемко рукою в бік легковика, що стояв біля гаража. Господар машини, що стояла поруч, засміявся і запропонував підвезти.

– Так ми поруч живемо, – хотіла відмовитися Ліза.

– Все одно сідайте, підвезу.

Після тієї зустрічі Лізи та Михайла минуло п’ятнадцять років. Ліза тепер моя сусідка, від неї я і дізналася цю історію. З Михайлом вони зійшлися без весілля, а потім розписалися. Артема він усиновив, а через три роки народився Ромка. Ліза сказала, що мати Сашка – батька Артема – нещодавно намагалася зустрітися з Лізою і поговорити: онука хотіла побачити. Але Ліза просила передати через «дипломатів» підісланих, щоб та не шукала зустрічі. І ще просила передати, що у неї немає нічого спільного з їхньою родиною, а у Артема є батько, який його виростив.

Ліза дуже змінилася. Це вже була не та довірлива дівчина; переді мною стояла симпатична жінка; ні, все-таки дівчина: молода, яскрава, впевнена в собі і в своїй родині.