Ранок був неймовірний, я насолоджувалася сонечком і гарною музикою в дорозі. У мене був чудовий настрій. Тому анітрохи не здивувалася, коли, зупинившись, на світлофорі, почула привітний окрик з вікна автівки, яка зупинилася поряд. Я навіть не нагрубила у відповідь.
Не сказати, що водій був писаним красенем. Але, очевидно, була в ньому якась «родзинка», що не дала мені проігнорувати його. Він запропонував мені припаркуватися і випити по чашці кави в найближчій кав’ярні.
Виглядав він набагато молодше за мене, тоді не надала цьому факту ні найменшого значення. До чого думати про вік, коли збираєшся просто-напросто насолодитися ароматним напоєм?
Розмову нашу важко було б назвати чимось особливим, мені просто подобалося сидіти з ним і базікати на різні теми. Чим більше я була поруч з ним, тим менше хотілося прощатися. Я помітила, що він теж затягує розмову, здавалося, що вже всі теми обговорили, як він знаходив нову тему.
Не буду приховувати, що засмутилася, коли Микола, попросив рахунок. Уже в машині мною опунавала злість. «Чому він не записав мій номер телефону, яка ж дурепа, що сама не додумалася», – міркувала я. Потім заспокоїлася, вважаючи, навіщо мені такі страсті-мордасті.
На цьому можна було б поставити крапку в моїй розповіді. Але ввечері він подзвонив … в мої двері. І я на хвилину позбулася дару мови, остовпіла. А все виявилося дуже просто. Номерний знак мого автомобіля він запам’ятав, інше – справа техніки. Він дізнався не тільки мою адресу, але і деякі подробиці мого життя. Його не хвилювали мої 40 рочків, йому було 25.
Моя дочка довгий час вчилася закордоном. З чоловіком я давно розлучилася. Подружки ніяк не могли компенсувати те, що може реально дати чоловік. Не заміж же я збиралася!
Так сталося, що нас не тільки захльостували постільні стосунки. Я-то, зрозуміло, жадала кохання. Чому його так тягнуло до мене, незрозуміло.
Харизматичний і забезпечений юнак, як потім з’ясувалося, ріс у благополучній і забезпеченій сім’ї. При цьому, не схожий на маминого синка. Зустрічався він до мене з дівчатами-однолітками, але, як казав, ніколи не втрачав голови.
Я із завмиранням серця чекала повернення дочки. І, в той же час, мріяла, щоб двоє дорогих мені людей адекватно поставилися одне до одного.
Нічого екстраординарного не відбулося. Даремно я боялася. Вони досить миролюбно познайомилися. Сприйняли інформацію до відома і змирилися з існуючим станом справ.
Але потім в повітрі запахло порохом. Зрозуміло, що, перебуваючи в одному будинку, вони регулярно спілкувалися. Але поступово (і це легко можна було зчитувати по їхніх поглядів, поведінки) між ними став зав’язуватися інший вузлик почуттів.
Я була збентежена. Але навряд чи нам допомогли б якісь розмови. Моя кровинка закохувалася.
Тоді я зробила хід конем: поїхала на місяць у відрядження в інше місто. А коли дізналася, що вони по-справжньому зійшлися, вирішила не повертатися в місто, а продовжила роботу в новій філії.
Хтось мене засудить за те, що залишила доньку коханцеві. Однак вона повинна жити не з моєї вказівки. Її перемоги і розчарування повинні бути її власними.
Я ж вірю, що знайду ще свого милого. А ось донечку могла б і втратити. Тому почала облаштовувати своє життя з чистого аркуша.
Фото ілюстративне – girls.at.ua
