– Сашко, бувай. – Олександра махнула рукою, посміхнулася колегам і пішла тротуаром. Як тільки вона відвернулася від них, посмішка зникла одразу. Між брів з’явилася зморшка. Додому йти не хотілося, а піти більше було нікуди.
Вчора вона дізналася, що Міша їй зраджує. Це взагалі не вкладалося в голові. Вони жили разом 3 роки і навіть розписані ще не були, хоча постійно збиралися, але все якось відкладали. Оточення думало, що вони законні чоловік і дружина, тому що за дивним збігом обставин прізвище у Михайла й Олександри було однакове. Степанови.
Про те, що щось не так, вона зрозуміла ще 2 тижні тому. Чоловік став відстороненим, не хотів ні про що з нею говорити. Саша не розуміла, і найголовніше, раптом пропала близькість. Михайло лягав, відвертався і спав.
Вона перебирала в голові. Ну чим могла так образити чоловіка, але так нічого й не згадала. А вчора побачила його з тією дівчиною. Вони цілувалися.
Саша підбігла, відірвала дівицю від чоловіка.
— Міша, що відбувається?
Він дивився на неї спочатку перелякано, а потім спокійно.
— Сцен тільки на вулиці не влаштовуй. Дома поговоримо.
— Ні, я хочу зараз. Хто це? Чому ти з нею?
Міша відтягнув її вбік.
— Я тобі сказав. Поговоримо вдома. Я не збираюся влаштовувати концерти на публіці.
Дівиця давно втекла. Саша стояла й не розуміла, що робити. Чоловік спокійно сів у машину і поїхав. Вона подивилася на годинник. За годину починалася її зміна. Вона знала, що чоловікові сьогодні в ніч на роботу, а значить, поговорити вони зможуть тільки завтра ввечері. Ось і прийшов. Вечір завтра.
Саша по дорозі намагалася скласти промову, але розуміла, все не те. Розуміла, що нічого зробити-то по суті й не може. Сама вона немісцева, приїхала сюди вчитися. Там, де вона раніше жила, ніхто її не чекав, бо виховувала її тітка, у якої було своїх троє дітей. І коли Саша збиралася від’їжджати, то зітхнула з полегшенням.
Ні, Саша ні в чому її не винуватила. Дякувала за те, що хоч не віддала в дитячий будинок, коли мами не стала. А любити? Ну, напевно, тітка любила її якось по-своєму.
Жили вони в будинку бабусі Михайла. Ну тобто він і до Саші жив там, але ремонт і благоустрій у будинку робили вже тоді, коли зійшлися. Сашка носилася по магазинах. Сашка брала підробітки, щоб купити саме таку шафу, як хотіла, а Міша сміявся над нею.
— Ти як курочка, гніздечко в’єш.
Саша сміялася у відповідь і показувала йому, які класні штори купила.
Зараз же йшла додому й не розуміла, що далі. Якщо вона влаштує справжній скандал, то Міша просто може сказати, щоб йшла. Хоч ні, він не такий. Він же розуміє, що всередині будинку все її. Вона все купувала. Вона платила за робітників, вона створювала будинок зсередини.
З’явилася їхня хвіртка. У будинку світло не горить, значить, Михайла ще нема. Але це й краще. Зараз вона зробить собі чаю, трохи заспокоїться, розкладе в голові все по полицях. Дістала ключі, спробувала відкрити замок, але ключ не підходив. Саша здивовано подивилася на зв’язку. Може, це від робочого кабінету? Ні, ключ від дому. Спробувала ще раз. Ключ навіть не пролізав у щілину. Нічого не розумію.
Вона знову дивилася на ключі й краєм ока помітила конверт, який лежав біля дверей. А це що? Вона нахилилася. Конверт не був запечатаний. Дістала листок, прочитала кілька рядків, написаних рукою Михайла, і випустила з рук ключі, листок і сумку.
Міша писав, що змінив замки, тому що вона не має жодного відношення до його дому, а сам поїхав у весільну подорож з новою молодою дружиною. Просив зла не тримати й не заважати йому будувати щастя.
Саша довго сиділа на сходинках. І що тепер? А нічого. Миша більше її не любить. Жити ніде й взагалі. Життя, здається, закінчилося.
Вона підвелася і попленталася у бік моста, самого високого місця над річкою.
Володимир Сергійович прожив довге життя. Останні років 15 практично нічого нового в його житті й не траплялося. Все якось по накатаній колії. Фірма працювала, він нею керував, гроші стікалися на рахунок, тому що в нього було абсолютно все, і витрачати їх просто не потрібно.
Але тут зовсім несподівано для нього самого, і вже, звичайно, для оточуючих, у його житті з’явилася Нона. Він у свої 67 вважав, що життя в принципі вже закінчилося. Залишилося трохи дожити, але з Ноною він познайомився на вулиці. Вона кудись мчала й буквально врізалася в нього, коли він виходив із супермаркету. Перелякано подивилася й розплакалася. Володимир Сергійович розгубився.
— Дівчино, що з вами? Сталося щось? Ви вдарилися?
Вона розмазувала сльози по щоках і нічого не говорила. Ну і що йому залишалося? Не міг же він кинути її в такому стані. Запросив у ресторан випити чашечку кави й дати їй заспокоїтися.
Виявилося, дівчина поспішала на співбесіду й уже запізнювалася. Вона дуже довго шукала саме таку роботу. У ресторані засиділися. Нона з таким інтересом слухала його, з таким захватом дивилася, що Володимир Сергійович раптом якось відчув, що він хоч і літній, але чоловік. Йому захотілося зробити щось для цієї красуні.
Через день він їй подзвонив, запросив до театру, потім знову в ресторан, і закрутилося. Він насправді втратив голову. Йому здавалося, що Нона щиро закохалася в нього. Намагався міркувати. Так, різниця у віці просто величезна. Їй же всього 32. Хоча виглядала Нона ще молодше. Правда, він так давно був самотній. Жодних родичів. Єдиний син загинув 20 років тому.
Через 2 тижні Нона сама висловила бажання залишитися в нього на ніч, а вранці на тумбочці лежала карта, та сама, на яку Володимир Сергійович клав гроші, щоб Нона могла купити собі все, що захоче. За 3 місяці вона сама заговорила про весілля.
— Володю, може, це прозвучить дивно, але я якось неправильно себе почуваю. Мені ж не 18, і вік такий, що пора б заміж. Якщо ти зі мною чисто провести час, то, напевно, я буду якось продовжувати пошуки чоловіка. Будь-яка жінка повинна побувати заміжньою.
Вона ніби пожартувала. Він ніби підтримав жарт, а потім подумав: “Чому б і ні?” Йому подобалася Нона. Вона ніби вдихнула в нього життя. Звичайно, він наведе про неї довідки, але так дуже обережно, щоб не образити її. І наведені довідки трохи приголомшили. Вона набрехала, говорячи про те, що кожна жінка тощо. Заміжньою вона була, причому двічі, і взагалі порхала по життю, як метелик. Обидва рази з нею розлучалися чоловіки, тому що вона зраджувала їм із людьми, у яких було набагато краще матеріальне становище. Все це відбувалося в різних містах. І сюди Нона, схоже, приїхала на чергове полювання.
Вірити в це не хотілося. Володимир сам себе переконував, що все це було раніше, що Нона змінилася й що вона його дуже любить. Ну не можуть же люди так прикидатися. Чи можуть?
Він повільно їхав нічним містом. Дома його чекала Нона. І зараз треба щось вирішувати, бо в нього в кишені коробочка з обручкою. Він збирався зробити їй пропозицію. І раптом щось привернуло його увагу. На мосту, перегнувшись через перила, стояла дівчина. Навколо нікого. І не залишалося ніякого сумніву, що незнайомка збиралася скочити вниз. Дівчина-то зовсім молоденька, одразу видно.
Володимир зупинився, опустив скло.
— Гей, дівчино!
Вона розсіяно повернулася до нього. Але точно, туга в очах, байдужість до всього.
— Дівчино, погодьтесь побути моєю онукою кілька годин. Це дуже терміново, а я добре заплачу.
Саша повільно мізкувала, що хоче від неї ця людина.
— Перепрошую, що? — І вона мимоволі зробила крок до машини.
— Мені потрібно, щоб ви побули моєю онукою пару годин, прикинулися для однієї людини, а я заплачу. Заплачу стільки, що, можливо, ви вирішите свої проблеми.
Вона сумно усміхнулася.
— Не всі проблеми можна вирішити грошима.
Потім із сумнівом подивилася на перила і знову на шикарний автомобіль. В принципі, стрибнути вона завжди встигне, а тут, гаразд.
Саша ледь усміхнулася.
— Тільки ви мені розкажете, що до чого.
Володимир Сергійович кивнув.
— А як же? Сідай.
Вони каталися містом, а Володимир розповідав її історію. Він вигадував на ходу, і Саша навіть поправляла його, бо в його легенді траплялися неузгоджені моменти. Нарешті вони про все домовилися.
— Володимире Сергійовичу, а якщо ваші підозри виявляться вірними, ви дуже засмутитеся?
Він задумався, потім відповів:
— Звичайно, засмучуся, але не від того, що так все зі мною, а від того, що наш світ прогнив наскрізь. Не залишилося чесності й доброти.
— Тут я з вами погоджуся.
Нона зустрічала його біля порога.
— Милий, де ти так довго? А ти не один?
Володимир з радісним виразом обличчя повернувся до Саші.
— Ноночко, познайомся. Це Саша, моя онука. Уявляєш, рідна онука, рідна кров. А я думав, у мене нікого нема. Ні, виявилося, є.
— В сенсі, онука? Володя, ця дівчина тебе обманює. Та невже незрозуміло?
— Ти не повіриш, вона й сама нічого не знала. Я тільки сьогодні отримав усі результати експертизи після того, як дізнався про неї. Я так переживав, що нікому буде продовжити мою справу. А тепер у мене з’явився сенс. Треба ще пожити, щоб навчити Олександру управляти моєю імперією.
Нона подивилася на нього уважно.
— Ти хочеш сказати, що збираєшся залишити свої статки цій дівасі?
Володимир радісно кивнув.
— Ноно, не називай її так. Вона моя онука. А ми з тобою поїдемо у заміський будинок і там будемо насолоджуватися одне одним.
Нона покашляла, потім пройшлася по кімнаті, потім істерично розсміялася.
— Ти зовсім глузд втратив? Невже ти думаєш, що потрібен комусь просто так, без грошей? Ну, помучитися зі старим років п’ять, поки він піде на той світ, і отримати за це статки — куди не шло. А просто так.
Володимир зітхнув.
— Ти хочеш сказати, що ніякої любові немає?
— З тобою-то? — Нона розсміялася. — Ой, ти правда старче розум втратив. Ти в дзеркало себе бачив? Та за тобою ззаду труха сиплеться.
Нона вискочила з кімнати. Вона закидала свої речі у валізу, потім вискочила.
— Іди, дай мені грошей за витрачений на тебе час!
Володимир встав, підійшов до сейфа, дістав звідти пачку купюр і кинув на стіл.
— Більшого ти не варта.
— Це ти мене зараз ким назвав?
Володимир підвів на неї очі.
— А скажи, чому твої чоловіки розлучилися з тобою?
Нона на секунду була приголомшена, а потім схопила гроші і, збиваючи валізою все на своєму шляху, кинулася до дверей.
Саша стояла розгублено. Їй не довелося вимовляти жодного слова. Все вирішилося саме собою.
— Ви як?
Володимир подивився на неї, ледь усміхнувся.
— Я вже в такому віці, що такі потрясіння для мене просто дрібниці. Це швидше неприємність, не більше. Повечеряєш зі мною? Тобі, як я зрозумів, все одно поспішати вже нікуди.
Саша кивнула, а він простягнув їй конверт.
— Це твоє. За роботу.
— Та що ви, не треба. Я ж нічого не зробила, просто постояла.
— Неважливо, я ж обіцяв. А я завжди дотримуюсь слова.
За вечерею вони розбалакалися, і Саша розповіла, що в неї сталося.
— Ось бачиш, які люди різні. Чому ти не наполягла на реєстрації шлюбу? Зараз би не опинилася на вулиці.
Вона знизала плечима.
— Не знаю, якось вірила в те, що ми щасливі й що так буде завжди.
Володимир Сергійович встав, пішов кудись, поклав перед нею ключі.
— Запиши адресу. Це моя квартира. Там ніхто не живе. Поживеш, а поки ми з тобою подумаємо, що далі робити.
Дівчина розсміялася.
— Та не треба. Навіщо вам мої проблеми?
Він здивовано подивився на неї.
— Але ти ж мені погодилася допомогти з моїми проблемами.
Володимир наполіг, щоб Саша повернулася до навчання, яке кинула, коли зійшлася з Михайлом. Тоді вони вирішили, що раз у них сім’я, то Саша повинна працювати, як і Міша. Потім Володимир переписав на неї квартиру, відкрив рахунок у банку. Вона обурилася.
— Навіщо? Я ж стороння для вас людина. Ви й так для мене стільки всього зробили…
— Тому що я так вирішив. А взагалі, Саш, так приємно усвідомлювати, що в мене є онука, якій я можу допомогти, хай і не зовсім справжня. Тож давай ти не псуватимеш мені настрій.
А за півроку він видав Сашу заміж. І цього разу весілля було справжнє, таке, про яке можна було тільки мріяти. І нареченого Саши він перевірив, мало не на детекторі брехні, і тільки потім схвально їй сказав:
— Ну гаразд, наче хороша людина, можливо, навіть підтягне мою фірму, але це потім.
