— Могли б молодим на весілля квартиру піднести як подарунок? — з натяком промовила сваха.
Тетяна Сергіївна лише здивовано здвинула брови.
— З якого дива я маю розлучатись зі своїм майном? Для мене це надійна опора у поважному віці. Нехай проживають у квартирі, я з них ні копійки не вимагатиму, аби лише комунальні платежі вносили. А якщо бажають мати власне житло, нехай попрацюють і зароблять його самі, — твердо додала вона.
Свасі це явно не сподобалося. Вона надула губи й взялася демонстративно уникати спілкування з Тетяною Сергіївною. Сват, важко зітхнувши, поспішив змінити тему розмови.
У душі Тетяни Сергіївни заворушилось тривожне передчуття, коли вона дізналась про намір сина одружитися. Данилові ще не виповнилось двадцяти. Він тільки-но повернувся з армії й планував продовжити навчання. І раптом така звістка. Якби обраниця сина виявилась гідною дівчиною, Тетяна Сергіївна, можливо, й зраділа б, але Христина — ефірна, крихка мініатюрна особа, з вічно незадоволеним поглядом і високо піднятим носом — аніяк не здавалась парою для її Данила.
«Вчиться в інституті, отже, освічена», — з іронією подумала жінка. Напевно, Данило теж мріяв про вищу освіту, але тепер, схоже, цим планам не судилося збутися. Колись син із захватом ділився з нею мріями.
— Мамо, я стану архітектором. Уяви, які чудові будівлі я буду створювати.
Тетяна Сергіївна тоді лише лагідно усміхалась у відповідь:
— От і побачимо, сину.
З шести років Данило ріс під її опікою. Батько віддав перевагу іншій жінці й поїхав із нею за кордон, залишивши сім’ю. Відтоді про нього не було чутно. Попри юний вік, хлопчик із усіх сил намагався допомагати матері. Поки вона проводила безсонні зміни в лікарні, він самостійно ходив до школи, розігрівав собі їжу й навіть підтримував порядок у домі. Данило дорослішав, і разом із ним міцніли його відповідальність, серйозність і турбота. І що тепер чекає її сина?
— Мам, я влаштусь на роботу, — рішуче оголосив Данило. — Вже придивився місце на будівництві. А далі побачимо, будемо жити окремо, знайдемо орендоване житло.
Він додав, що Христина наполягає на створенні власної сім’ї.
Ці слова «Христина наполягає» згодом не раз спливатимуть у тривожних сновидіннях Тетяни Сергіївни. Невістка висувала певні вимоги: обов’язково оновити інтер’єр і завести сучасні меблі в квартирі, яку надала свекруха.
Справа була в тому, що літня мати Тетяни Сергіївни потребувала постійного нагляду, тому донька забрала її до себе, а звільнену квартиру віддала молодим. Це житлове питання ледь не спровокувало сварку під час весілля з родичами нареченої. Мати Христини, намагаючись, щоб її почули всі присутні, стримано зауважила:
— Було б справедливо подарувати молодим квартиру на весілля. Так вони відчують себе справжніми господарями й зможуть зосередитись на збудові сім’ї.
Тетяна Сергіївна щиро здивувалась:
— З якого дива я маю відмовлятись від свого майна? Для мене це гарантія безбідної старості.
Вона повторила, що не має наміру вимагати в молодих грошей, лише оплату комунальних послуг. А якщо вони мріють про власне житло, то мають добитись цього власною працею.
Реакція послідувала негайно. Сваха образилась і припинила спілкуватись, а сват, роздратований, поспішив відвести розмову в інше русло. Тетяна Сергіївна стрималась від питання до батьків нареченої, чому вони не можуть допомогти доньці з житлом. Не хотіла затьмарювати свято дітям.
У підсумку в однокімнатній квартирі все ж провели ремонт і придбали нові меблі та побутову техніку. Тетяна Сергіївна внесла невелику фінансову лепту, але основну частину коштів заробив Данило. До того ж їм довелось узяти кредит, який вони виплачували наступні 2 роки. Христина при цьому не працювала.
«У неї навчання», — з легкою іронією міркувала Тетяна Сергіївна. — А підробляти по вечорах, мабуть, заважає якась внутрішня принциповість. Ось же не завдання.
— З сумом ділилась Тетяна Сергіївна з подругою. — Але звідки в неї ці панські звички? Адже виросла ж у селі, де без праці ніяк не обійтись.
Подруга лише байдуже повела плечем.
— Хто знає, може, батьки надто опікали. Ти, Тетяно, не сердися. Рано чи пізно Данило прозріє, любовна імла розсіється, і він усе побачить ясно.
Але Тетяна Сергіївна навряд чи вірила в такий результат. Її син не з тих, хто легко міняє почуття. Якщо полюбив, то всерйоз і надовго. Гірко було усвідомлювати, що обраниця виявилась не тією, про яку вона мріяла для нього.
Христина тим часом мріяла про морський відпочинок. Мріяла регулярно відвідувати салон краси, робити манікюр, педикюр, масаж, оновлювати стрижку. А коли нарешті влаштувалась на роботу, додались нові запити. Гардероб потрібно було оновити, підстать посаді, а втома, за її словами, стала просто нестерпною.
Тетяна Сергіївна не до кінця розуміла, яка може бути втома від перекладання паперів у офісі. Втім, вона намагалась не осуджувати. У кожного свої уявлення про працю. Набагато більше її тривожив фінансовий стан молодих. Попри допомогу, ситуація не поліпшувалася. Батьки Христини періодично привозили сумки з продуктами, а Тетяна Сергіївна то й діло підкидала гроші, але навіть це не позбавляло невістку від невдоволення.
— Справжній чоловік, який кохає, піде на все заради своєї обраниці, — не втомлювалась повторювати Христина в розмовах з оточуючими. — А ти, Даниле?
Її голос звучав докірливо, коли вона додавала:
— Ми ледве зводимо кінці з кінцями.
Данило намагався згладити напругу, з м’якою посмішкою дивився на дружину й заспокоював:
— Христино, ну що ти, у нас усе в порядку. Мене нещодавно підвищили, скоро зарплата зросте.
Тетяна Сергіївна часом намагалась вступитись за сина, але щоразу зупинялась, помітивши його благальний погляд. Втручатись у подружні відносини — задум ризикований, і вона це розуміла.
У глибині душі жінка сподівалась, що Христина подарує їй онука чи онуку. Однак ці мрії розсипались у прах після чергової розмови.
— Тетяно Сергіївно, про яких дітей ви говорите? — з легким недовір’ям промовила невістка, витончено піднісши підфарбовані брови. — Зараз ніхто не поспішає заводити дітей до тридцяти. Та й де нам ростити дитину? У цій крихітній квартирці площею 30 метрів?
Тема виявилась закритою. Продовжувати обговорення не мало сенсу. Єдиною світлою смугою в цій історії стало рішення Данила вступити на заочне відділення інституту. На щастя, йому пощастило з керівником. Той не лише підтримав його прагнення до освіти, але й пообіцяв у перспективі підвищення й солідну прибавку до зарплати. Робота й підробітки виснажували чоловіка. Він помітно осунувся. Погляд утратив жвавості. Лише при вигляді Христини в очах знову спалахував теплий вогник. При цьому Данило жодного разу не дозволив собі скарг у розмові з матір’ю.
— Усе в порядку, мам, не хвилюйся, — впевнено говорив він. — Я з усім впораюся. Зможу й тобі допомагати.
Тетяна Сергіївна лише тихо зітхала у відповідь:
— Сину, про мене не переживай. Головне, щоб у вас усе налагодилось.
П’ять років усе здавалось більш-менш стабільним, поки від Тетяни Сергіївни не пролунав тривожний дзвінок від Ніни Борисівни, сусідки й давньої подруги її покійної матері.
— Тетяно, у вас усе в порядку? — В голосі жінки звучала непідробна стурбованість.
Їхній зв’язок не переривався навіть після відходу у вічність матері Тетяни Сергіївни. Ніна Борисівна ніби взяла на себе негласну опіку над сім’єю, ненав’язливо придивлялась за Данилом і Христиною, залишаючись у курсі їхніх побутових справ.
— Усе добре, тітонько Ніно, — намагалась заспокоїти її Тетяна Сергіївна. — А що трапилось?
— Та ось пару днів тому бачила, як під керівництвом Христини якісь речі грузили в машину, а Данила вже кілька днів не видно. Раніше він щодня на роботу ходив. Я з вікна завжди помічала, а тепер пропав.
— Зрозуміло. Дякую за дзвінок. Я обов’язково розберусь, — відповіла Тетяна Сергіївна, відчуваючи, як усередині знову стискається тривожний вузол.
Передчуття не обманювали. Не гаючи ні хвилини, вона вирушила до квартири сина. Картина, що постала перед нею, змусила серце завмерти. Данило сидів прямо на підлозі, притулившись до стіни на потертому матраці. У руці — пляшка. Приміщення справляло гнічуюче враження. Скрізь валялись свідчення безладу: порожні пляшки, розкиданий папір, залишки їжі.
— Даниле, що сталося? — Голос Тетяни Сергіївни здригнувся від жаху. Вона чудово знала: її син ніколи не захоплювався міцними напоями. Така поведінка була для нього цілком нехарактерною.
Данило підвів на матір очі. Погляд був ясним, майже тверезим, хоч різкий запах розносився по кімнаті.
— Мам, навіщо прийшла? — промовив він без особливого інтересу й тут же відвернувся.
Тетяна Сергіївна не стала відповідати на питання сина. Її голос звучав напружено:
— Поясни, що сталося, де Христина, що тут відбувається?
Син різко підвів голову, обвів рукою простір навколо.
— А хіба не видно? Христина пішла, поїхала до свого коханого й прихопила з собою все, що змогла забрати.
Тільки тепер Тетяна Сергіївна по-справжньому розгледіла обстановку. Окрім старого матраца й потертих занавісок на вікні, у кімнаті не було нічого. Вона стрімко прямувала на кухню. Кухонний гарнітур лишився на місці. Його й справді нелегко вивезти, але решта зникла. Ні столу, ні табуреток, ні кухонного куточка. У передпокої теж пусткувало місце, де раніше стояла шафа-купе.
Повернувшись у кімнату, жінка твердо сказала:
— Давай розберемося по порядку. Розкажи все з самого початку.
З оповіді Данила з’ясувалось: колись Христина відповіла йому взаємністю лише тому, що серйозно посварилась зі своїм коханим Славіком. Вона хотіла досадити йому, змусити переживати й ревнувати. Дівчина розраховувала, що Славік усвідомить свою помилку, прийде з вибаченнями й благатиме її повернутися. Але замість цього він несподівано підписав контракт. Пішов служити у якусь бригаду.
Дізнавшись про його рішення, Христина вийшла заміж за Данила. Однак думки про Славіка ніколи не залишали її. За наявними в неї даними, він мав піти у відпустку через кілька місяців, але цього так і не сталося. Вони потрапили у полон. На Україну повернулися, коли Христина давно була заміжня. По поверненні Славік якийсь час тинявся без діла, а потім раптом згадав про колишнє кохання й об’явився на горизонті. Що саме він наговорив Христині, залишилось таємницею. Але дівчина раптом зрозуміла: Славік — її справжня доля, єдина справжня любов.
Данило з гіркотою подивився на матір.
— Ось так, мам. А я-то їй вірив, кохав по-справжньому.
Тетяна Сергіївна обережно запитала:
— Усе налагодиться, сину. А як же меблі, речі? Чому ти дозволив їх забрати?
Данило різко підвів голову.
— Ти серйозно вважаєш, що мене це хвилює? — Але тут же знітився, голос став тихішим. — Я нічого не віддавав. Це вона все вивезла, поки я був на роботі. Мабуть, цього вимагає нове життя з коханим.
У його словах лунала їдка іронія.
— Ми могли б… — почала Тетяна Сергіївна.
— Ніяких «ми», мам, — твердо перебив він. — Бачити її більше не бажаю. Нехай забирає все це барахло. Я сам усього домагатимусь, зароблю.
Наступні півтора року Тетяна Сергіївна жила в постійному занепокоєнні. Її син ніби перетворився на беземоційного робота. З дня в день: робота, навчання, дім, обов’язкові зустрічі з матір’ю. На цих зустрічах Данило з усіх сил намагався виглядати бадьорим й оптимістичним, але в глибині його очей незмінно таїлась туга.
Перелом настав, коли він отримав диплом і підвищення по службі. На честь цих радісних подій син запросив матір на вечерю й прийшов не сам, а в супроводі дівчини.
— Мамо, познайомся, це Олена, моя наречена, — з легкою усмішкою промовив Данило, ледве підштовхнувши дівчину вперед.
— Здрастуйте, — тихо сказала дівчина, злегка почервонівши й несміливо посміхнувшись.
У серці Тетяни Сергіївни раптом стало неймовірно тепло. Серце, стільки місяців стискався від тривоги, нарешті забилося розмірено й спокійно, ніби знайшло довгоочікувану опору.
— Здрастуй, мила, — м’яко відповіла вона, уважно вдивляючись у відкрите доброзичливе обличчя дівчини. — Дуже рада тебе бачити.
У цей момент Тетяна Сергіївна раптом усвідомила: уперше за довгий час у неї з’явилось тверде відчуття, що за сина можна не переживати. В очах Олени сяяла щирість, а в манері триматись читалась та внутрішня стійкість, якої так бракувало Христині. Щось підказувало: з цією дівчиною у Данила все буде по-справжньому.
