Уже від кого, від кого, а від Анютки зовсім ніхто не очікував, що так рано і дитину у світ приведе. Розумниця, красуня, відмінниця, активістка. Ані хвилини вільного часу, все життя махом. З дому як зранку втече, так нарівні з батьками додому й повертається. Заняття, гуртки, секції. Це мама дівчинки таким способом хотіла уберегти свою дитинку від помилок. Мовляв, чим менше часу вільного, тим краще, не буде коли про дурниці думати.
І от так і було. Поки її друзі, подруги та однокласники гуляли вулицями, дружили, закохувались і ходили на дискотеки, Анютка гризла граніт науки, їздила на олімпіади та змагання. Про дурниці й справді не думала, бо попросту часу не вистачало на всі ці думки.
Після школи Анечка планувала вступити до інституту, на юридичний факультет, та ще й не абияк, а на бюджет. Мама казала, що юристи — вони на вагу золота, робота хлібна, і не пишна.
І от усі шанси в неї були. На золоту медаль йшла, до іспитів готуватись почала ще з початку року. Хоч і лякали ребята небаченим досі звіром на ім’я ЗНО, мовляв, перший, пробний іспит буде, якщо що не так піде — перездасте, а не боялась Аня, впевнена була в своїх знаннях.
Іспит Анечка здала блискуче, тільки от про інститут довелося забути. Який вже тут інститут, коли живіт величезний попереду Ані йде?
Ой, що було-то! Мама кричала, лаялась, плакала, все намагалась випитати, хто той негідник, що черевом дочку нагородив. Даремно. Мовчала дівчина, наче води в рот набрала. Так і не сказала, хто той батько дитини, і коли встигла Аня живіт нагуляти при такому щільному графіку. Тихоня, що з неї взяти?
— Невже такому я тебе вчила, Анько? І що тепер буде? Замість інституту, замість веселого студентського життя що тебе тепер чекає? Пелюшки та повзунки, і крики на всю ніч. Чому ж ти раніше-то не сказала, дочко? Адже можна ж було все виправити!
Мовчала Анна, матері не перечила, розуміла, що помилку скоїла. Та що вже тепер про це говорити, коли діло зроблено, і нова людина ось-ось з’явиться на світ.
Батько незабаром сам заявився. Від горщика два вершки, а свідомий, гад. Як дізнався, що Анна дитину чекає, так і приїхав. Онук сусідки, що на першому поверсі живе. Виявилось, що згрішили дітки на канікулах новорічних, коли Нікітка до бабусі в гості приїздив. Батьки й у свята на роботі пропадали, от молодь і захопилась.
Діти зовсім, що з них взяти! Обоє тільки 11 класів закінчили, а вже в самих дитина буде. А куди дітися, коли діло зроблено? Плаття нареченій купили, жениху костюм, швиденько гостей покликали, та й весілля зіграли, поки плаття затісне не стало.
Вирішили, що житимуть у бабусі Нікіткиної. А що? Вона одна живе в 3-х кімнатах, от і буде молодь під наглядом. І Анині батьки знову ж таки поруч.
Ніхто й не думав, що шлюб цей буде довгим, та ще й щасливим. Що Аня, що Нікіта ще й життя не нюхали, не нагулялись. Розлучаться, що вже там! Ось такі прогнози в усіх оточуючих були, люди навіть ставки робили, скільки цей шлюб протримається.
Народився синок у молодих. Не просто хлопчисько, а цілий Володимир Микитич. Це тато молодий так сина одразу величати став.
Всупереч прогнозам матері синок спокійним був. Ночами не капризував, давав молодим батькам поспати, розуміючи, що їм і так непросто. Аня з дитиною вдома сиділа, Нікіта вчився в ПТУ, а після навчання підробляв. Звичайно, великих мільйонів не заробляв, але хоч щось, та й батькам трохи легше, адже вони молодих утримували.
Коли мама Анютки дізналась, що дочка знову при надії… Загалом, нічого доброго не сказала. Єдина фраза, яка лунала крізь суцільні непристойності — ну що ти твориш, Анько? Тобі б на роботу вийти, чи вчитися піти, а ти злидні плодиш… Тихоня ти, Анько!
Покричала-покричала, та заспокоїлась. Усі терміни вийшли, тепер тільки чекати поповнення.
З двома маленькими дітьми значно складніше, ніж з одним. І грошей не вистачає, і втома хронічна. Та й нічого, головне, що всі живі й здорові, а ще правильно люди кажуть, дав Бог зайця, дасть і пастку.
Перед третім декретом Аня встигла трохи попрацювати. Дякувати бабусі Нікіти, до подруги в магазин прилаштувала.
Старшому 5 років, молодшому 3 роки, і нова дитина на підході. Мама, коли дізналась, просто лаялась. Голосно, емоційно. Бабуся за серце хапалась, батьки Нікіти пили корвалол великими келихами, а сам Нікіта зробив великі очі, мовляв, як так вийшло? Яка дитина? Це мовляв не моє, мені підкинули. Ну Анько, ну тихоня!
Анька, колишня відмінниця, розумниця й красуня, ходила з високо піднятою головою, гордо випнувши живіт уперед, і всім та кожному розповідала, що вона щаслива мати й дружина, а всі ці кар’єри — та кому вони потрібні?
Про плани дружини Нікіта дізнався тільки тоді, коли вона його перед фактом поставила, мовляв, купуємо дім у селі, буде він у нас, як дача. Виявилось, що третю дитину Анька не просто так народжувала, а з умислом, з вигодою, так би мовити. Тихоня, що вже поробиш?
Сама вирішила, сама народила, сама все оформила, та дім у селі знайшла. Намагався її Нікіта відмовити, мовляв, краще іпотеку взяти, в місті жити, ніж у селі, де й роботи-то нема, та де вже Анюту переконати, коли вона сама все вирішила?
Будинок у селі — це добре. А коли будинок хороший, це добре вдвічі. А будинок і справді хороший був. Як на картинці. Різьблені вікна, поручні на ґанку, садочок перед будинком, за будинком город під дріб’язок. І кухонька літня була, і лазенька, і навіть сарай добротний. Якраз грошей тих й вистачило на будиночок.
Анька ж тихоня, це всі знали, тому ніхто не здивувався, коли після спекотного літа вона повідомила чоловіка й батьків про те, що вступила вчитися.
Як? Куди? На кого? Яке навчання, коли в тебе троє дітей, Анько? Ти головою взагалі думаєш, чи у тебе в черепушці кисіль? На які гроші вчитися-то будеш? Та й дітей куди?
Виявилось, що Анька знову все вирішила сама. Від біржі праці вчитися буде, там якась програма для молодих матерів, от і отримає вона, Анюта, професію. Хай не юрист, але й бухгалтер теж добре. Платити нічого не треба, не переживайте, мовляв, держава спонсорує.
Ну, раз така справа, то з дітьми бабуся чоловіка погодилась сидіти. Треба ж допомогти молодим.
Коли наступного року Анька сказала, що переїжджає жити у село, всі тільки рукою махнули, і назвали вже не тихонею, а просто дурною.
Дурна, не дурна, а розуміла Анька, що бабусі чоловіка вже важко з ними, такими галасливими й невгамовними, троє хлопчаків! А там селище, райцентр. Свіже повітря, воля та роздолля. І з дитсадком проблем нема, і зі школою. А до міста рукою подати, і автобус за розкладом ходить.
На подив, Нікіта з Анькиним рішенням погодився, хоч і побурчав для пристойності, мовляв, як завжди, все сама вирішила. А яка різниця, де працювати? Хай би тільки платили.
На роботу Нікіта вийшов, колгосп його з розпростертими обіймами зустрів. А незабаром і Анька працювати стала за фахом. Бухгалтер на пенсію вийшла, от Анюту й взяли.
Спочатку одну корову Анька купила, мовляв молочко дітям треба, потім другу, третю. Нікіті запропонувала бичків на відгодівлю взяти, чим чорт не жартує, раптом погодиться? Нікіта подумав, та й погодився. Раптом та й правда вигідно?
Ні, адже й справді, тихоня оця Анька! Коли батьки Нікіти й Ані дізналися, що задумала оця Анька, мало все волосся на голові не повиривали! Оце ж треба, а! Бізнесмени недороблені! Хитромудра оця Аня, хто її знає, що в неї на думці? Сама придумає, сама вирішить. Зроду не порадиться, зроду не спитає. Робить, як їй треба! І баба туди ж! Було б кого підтримувати, а то Аньку-тихоню!
А справа вся в тому, що в самому центрі села виставили на продаж будинок. І не просто будинок, а будинок з крамничкою. Ну знаєте, такі маленькі крамнички при домі? І запалилася ця тихоня Анька дім той купити, та крамничкою володіти. Хотіла було окремо крамничку викупити, та не погодився господар, мовляв, тільки все разом, і дім, і крамниця.
І будиночок хороший, і крамничка теж, та тільки нема такої суми в Анютки. З Нікітою поговорила, тому ідея теж сподобалась. Тільки страшно якось. Своїх грошей нема, а на позикові кошти бізнес відкривати — так собі ідея.
Бабуся врятувала ситуацію. Вона саме у внука гостювала, та розмову випадково почула.
Подумала, і вирішила допомогти внукові. А що? Знайдеться для неї куточок в їхньому домі, і буде бабуся з ними жити. Давно мріяла вийти на пенсію та в село податися.
Квартиру швидко продали. Частину грошей бабуся внукові віддала, на будиночок з крамницею, а другу частину собі залишила, мало що?
Ось так стала Анька-тихоня власницею бізнесу. Хоч і невеликий дохід, а все ж більше, ніж зарплата. І бабуся з ними живе, набагато легше стало. І за дітьми придивить, і в крамниці разом швидше. З колгоспу-то Анька вирішила не звільнятися, не вигідно, колгосп корми дає, тому й скотинку тримати вигідно.
Добре живе Анька з чоловіком. І бабуся не скаржиться. Вона-то давно зрозуміла, що буде толк з Аньки, хороша дівка, дарма, що тихоня. Це вона молодець, що все мовчки робить. Який толк язиком махати даремно? Захотіла — зробила. Так і треба.
А Аня сміється, і завжди каже, що якби слухала оточуючих, і робила так, як кажуть люди, у неї досі й дітей би не було, й чоловіка. А вже про крамничку й будиночок у селі тільки мріяти й залишалося б. Кому вони потрібні, юристи ці? Їх повно скрізь, хоть косою коси. Важко звичайно було, але ні про що Аня не шкодує.
Нікіта свою Анюту любить, і в усьому підтримує, бо розуміє, мало таких жінок, як Анька, які не говорять, а роблять. Поряд з нею і він таким же тихим став, все більше не словом, а ділом доводить свою любов.
Ті, хто Аньку погано знає, заздрять їй, мовляв, живе в шоколаді, все їй легко дається. А чи легко? Хоч і тихоня вона, але ж далеко не дурна.
Молодець вона велика. Щаслива.
