Мирослава стояла посеред городу, спираючись на сапку, і здивовано розглядала сусідський паркан. Точніше, те, що відбувалося за ним.
Її міська подруга, Олена, яка приїхала на літо «відпочити від столичного стресу», сиділа на призьбі з ноутбуком і намагалася зловити бодай якусь смужку мобільного інтернету.
Мирослава зітхнула, витерла чоло тильною стороною долоні та гукнула подругу.
— Олено, відклади свій телефон. Ти маєш це побачити.
Олена неохоче підвелася, струшуючи з джинсів невидимі порошинки, і підійшла до межі.
За парканом, на сусідній ділянці, стояв Андрій — місцевий фермер, якого в селі вважали цілком завидним нареченим завдяки новому трактору та двоповерховому будинку.
Поруч із ним стояла його мати, Катерина Петрівна, тримаючи в руках дерев’яну лінійку. Вони обоє надзвичайно серйозно вимірювали висоту зеленого бадилля картоплі.
— Андрію, подивися сюди, — голосно сказала Катерина Петрівна, ігноруючи сусідів. — У Галини з третьої хати бадилля вже до коліна доходить. Оце я розумію, господиня. А в Тамари ледь від землі відірвалося. Хіба то дружина для тебе. Вона ж навіть підгортати донедавна не вміла.
Олена моргала кілька секунд, намагаючись усвідомити почуте. Вона перевела погляд на Мирославу, потім знову на сусідів.
— Мирославо, скажи, що мені почулося. Зараз двадцять перше століття. Люди штучний інтелект впроваджують, на Марс збираються. Вони що, серйозно обирають жінку за зростом картоплі.
— Ласкаво просимо в реальність, — тихо засміялася Мирослава. — Катерина Петрівна заявила, що Андрієві потрібна не просто жінка, а надійна агрономічна опора. Вони оголосили негласний конкурс.
Андрій тим часом помітив дівчат і попрямував до паркану, поправляючи кепку. На його обличчі блукала горда посмішка людини, яка володіє найкращим чорноземом у радіусі ста кілометрів.
— Доброго дня, дівчата, — басовито привітався він. — Олено, а ви чому на городі без діла стоїте. Земля ж гуляє. У вашої бабусі ділянка зовсім занедбана, бур’яни скоро паркан переростуть. Так ви собі чоловіка тут не знайдете.
Олена відчула, як у ній закипає щось дуже гаряче. Вона закрила ноутбук і підійшла впритул до огорожі.
— Андрію, мне здається, ви переплутали шлюбне агентство з сільськогосподарською виставкою. Я приїхала сюди працювати дистанційно, а не змагатися за звання найкращого копача року.
Катерина Петрівна почула це і теж підійшла, підібгавши губи.
— Ой, Оленочка, робота в комп’ютері — це так, забавка. Сьогодні є інтернет, завтра немає. А картопля — це стратегічний продукт. Якщо жінка не вміє доглядати за землею, то яка з неї сім’я. Андрій у мене працьовитий, йому потрібна до пари така ж. Щоб картопля була вища і густіша, ніж у всіх.
— Катерино Петрівно, ви серйозно вважаєте, що рівень мого інтелекту, освіта та дві іноземні мови нівелюються тим, що в мене бадилля на три сантиметри нижче, ніж у якоїсь Галини, — голос Олени став підозріло спокійним, що свідчило про найвищий ступінь роздратування.
— Мови в каструлю не покладеш і в погребі на зиму не сховаєш, — відрізала старша жінка, вимірюючи Олену критичним поглядом. — От Галина вчора весь вечір жуків кропила. Одразу видно — серйозне ставлення до життя. А ви все з книжками та екранами.
Андрій схвально кивнув, підтримуючи матір.
— Мама правду каже. Жіноча краса — річ тимчасова, а Admissions хороша розсада і правильний полив — це стабільність. Я шукаю супутницю, з якою ми будемо разом господарство піднімати, а не в монітор дивитися. У кого картопля вища — у тієї і характер міцніший, і працьовитість на рівні.
Олена глибоко вдихнула, намагаючись не перейти на крик, але її обурення вимагало виходу.
— Андрію, це найбільш абсурдний, патріархальний і просто сміховинний критерій відбору, який я коли-небудь чула в своєму житті. Ви обираєте не людину, не особистість, а безкоштовну робочу силу з функцією прополювання. Якщо вам потрібен високий урожай, купіть якісні добрива, а не шукайте дружину з лінійкою.
— Ви, міські, тільки й вмієте, що критикувати, — образився Андрій, схрестивши руки на грудях. — Для вас праця на землі — це соромно. А на цьому селі тримається вся країна. Якщо ви не здатні виростити елементарний кущ, то ви просто ледачі.
— Я ледача, — Олена аж розгубилася від такої зухвалості. — Я працюю по десять годин на добу, керую проектами, фінансую благодійні фонди. Проте, на вашу думку, якщо я не стою раком посеред поля під сонцем, то я недостойна вашої високоповажної уваги. Знаєте що, забирайте свою лінійку і йдіть міряти бадилля далі. Можливо, знайдете когось, хто погодиться обміняти своє життя на ваш трактор.
— Не треба так розмовляти з моїм сином, — втрутилася Катерина Петрівна, стаючи між ними. — Він у мене перший хлопець на селі. Дівчата в чергу стають, щоб показати свої грядки. А ви тут приїхали зі своїми міськими порядками і вчите нас жити. Не вмієте господарювати — так і скажіть, не треба прикриватися своїми проектами.
Мирослава, яка весь цей час мовчки спостерігала за перепалкою, вирішила, що пора втрутитися, поки сусідська сварка не переросла в міжнародний конфлікт.
— Катерино Петрівно, Андрію, давайте кожен залишиться при своїй думці. Олена має інше життя, інші цінності. І це нормально.
— Нормально — це коли в коморі пусто не буває, — буркнув Андрій, розвертаючись спиною до паркану. — Ходімо, мамо, нам ще треба до Тамари зайти, подивитися, як вона кущі підгортає. Може, там хоч є на що глянути, на відміну від деяких дипломованих спеціалістів.
Вони демонстративно пішли вглиб свого двору, продовжуючи щось жваво обговорювати.
Олена ще хвилину стояла нерухомо, дивлячись їм услід, а потім голосно розсміялася, хоча в її очах все ще палали іскри гніву.
— Мирославо, скажи мені, що це був розіграш. Прихована камера. Соціальний експеримент.
— Ні, Оленко, це сувора лелеківська романтика, — посміхнулася Мирослава, обіймаючи подругу за плечі. — Наступного разу, коли будеш заповнювати анкету на сайті знайомств, обов’язково вкажи в графі «про себе» висоту своєї картоплі. Це вбереже тебе від багатьох несподіванок.
Олена похитала головою, підбираючи свій ноутбук. Вона зрозуміла, що цей лінійний підхід до людських стосунків назавжди залишиться для неї головним анекдотом цього літа.
Вечір приніс довгоочікувану прохолоду, але не спокій. Олена сиділа на ґанку, запекло стукаючи по клавішах, коли хвіртка рипнула.
На подвір’я рішучим кроком зайшла Тамара — та сама сусідка, чиє бадилля сьогодні вранці не пройшло агрономічний кастинг Катерини Петрівни. В руках вона тримала велику миску з полуницею.
Мирослава вийшла з хати, витираючи руки рушником.
— Тамаро, привіт, заходь. Якраз чай заварився.
— Дякую, дівчата, але я ненадовго, — Тамара поставила миску на стіл і важко зітхнула, сідаючи на лаву. — Я просто не можу більше мовчати. Андрій з матір’ю щойно були в мене. Це якась катастрофа.
Олена відірвалася від екрана, відчувши, що починається друга серія сільської драми.
— Невже прийшли з рекламацією щодо висоти кущів, — посміхнулася вона.
— Гірше, — обурено відповіла Тамара. — Катерина Петрівна заглянула через тин, розкритикувала мій полив і заявила, що з таким підходом до врожаю я можу розраховувати максимум на трикімнатну квартиру в місті, а не на їхній двоповерховий особняк. А Андрій стояв поруч, кивав і казав, що мені треба взяти майстер-клас у Галини.
— Яка нісенітниця, — обурилася Мирослава, наливаючи чай. — Тамаро, ти ж прекрасний дизайнер, твої роботи в інтернеті купують. Навіщо тобі взагалі зважати на їхні сантиметри.
— Мені байдуже до їхнього будинку, — гаряче заперечила Тамара. — Але сам факт. Мене на всю вулицю назвали безгосподарною. Вони ходять по селу, наче султани, які обирають головну дружину в гарем за кількістю виполотих соток. Це приниження.
У цей момент з вулиці знову почулися голоси. Олена прислухалася і зрозуміла, що повз їхній паркан якраз проходять головні винуватці свята — Андрій та Катерина Петрівна, які, судячи з усього, поверталися від Галини. Вони розмовляли так голосно, що не почути їх було неможливо.
— Я ж казала тобі, Андрійку, — долинав голос Катерини Петрівни. — У Галини не город, а картинка. І бадилля ідеальне, і підгортання правильне. Оце твоя доля.
Олена не витримала. Вона піднялася, підійшла до паркану і гукнула сусідів.
— Катерино Петрівно, Андрію, зачекайте на хвилинку.
Сусіди зупинилися. Андрій знову поправив кепку, дивлячись на Олену з легкою зверхністю.
— О, міська інтелегенція знову хоче поспілкуватися, — іронічно мовив він. — Що, Олено, інтернет пропав, вирішили повернутися до реального світу.
— З інтернетом усе гаразд, — спокійно відповіла Олена, хоча всередині все кипіло. — А от з вашим сприйняттям реальності є великі проблеми. Ви щойно були в Тамари і дозволили собі дуже грубі висловлювання щодо її господарства.
Катерина Петрівна зробила крок уперед, підібгавши губи.
— Я говорю правду в очі. Якщо дівка не вміє доглядати за землею, то нема чого нашого Андрія очима пасти. Ми шукаємо серйозну жінку. Город — це обличчя господині.
Тамара, яка досі сиділа на ґанку, не витримала, підбігла до паркану і підключилася до розмови.
— Катерино Петрівно, моє обличчя — це мої проекти та моя робота, за яку мені платять хороші гроші. А ваш город — це просто ваша особиста фікція. Ви вирішили, що маєте право оцінювати людей за кількістю мішків картоплі, які вони зберуть восени. Це просто смішно в наші дні.
— Дівчата, не галасуйте, — спокійно втрутився Андрій. — Ви просто заздрите Галині, бо в неї все ідеально. Земля любить працю, а не розмови про проекти. Якщо ви не вмієте тримати сапку в руках, то це ваша проблема, а не наша.
Мирослава теж підійшла до огорожі, намагаючись стримати подруг, але ситуація вже вийшла з-под контролю.
— Андрію, — звернулася Мирослава до фермера. — Ти непоганий хлопець, але невже ти справді віриш, що висота картоплі гарантує щасливе сімейне життя. Що ти будеш робити, якщо завтра піде град або трапиться засуха і весь твій ідеальний урожай пропаде. За якими критеріями ти тоді будеш оцінювати свою дружину.
Андрій на секунду замислився, але Катерина Петрівна швидко взяла ініціативу в свої руки.
— Не треба нас лякати засухою. У хорошої господині все росте за будь-якої погоди. А ви просто шукаєте виправдання своїм лінощам. Ходімо, Андрію, нам немає про що говорити з цими ледащими городянками. Нехай собі сидять у своїх комп’ютерах, поки ми будемо справжній урожай збирати.
— От і йдіть, — кинула навздогін Олена. — Тільки не дивуйтеся, якщо ваша ідеальна Галина вийде заміж за когось, хто цінує її як людину, а не як агронома зі стажем. Ваша лінійка — це найкращий спосіб залишитися на самоті разом зі своїм двоповерховим будинком і найкращим трактором у селі.
Андрій нічого не відповів, лише прискорив крок, тягнучи матір за рукав. Вони швидко зникли за поворотом вулиці, залишаючи за собою хмару куряви.
Дівчата повернулися до альтанки. Тамара все ще важко дихала від обурення, але полуниця на столі трохи розрядила атмосферу.
— Знаєте що, — сказала Олена, беручи найбільшу ягоду. — Це був найкращий тімбілдінг у моєму житті. Я пропоную завтра влаштувати свій конкурс. Оголосимо змагання на найкращий макет дизайну або найшвидше написання коду серед жителів Великих Лелек. І першим запросимо Андрія.
Мирослава засміялася, наливаючи подругам свіжий чай.
— Боюся, Катерина Петрівна не дозволить йому прийти без лінійки. Але одне я знаю точно — цей сезон картоплі ми запам’ятаємо надовго.
Вечірнє сонце остаточно сховалося за обрій, і над селом запанувала тиша, яку порушував лише тихий сміх трьох дівчат, які нарешті зрозуміли, що жодні сільські стандарти не здатні зіпсувати їм цей літній відпочинок.
Наталія Веселка
