Це була не просто сварка — це був справжній землетрус.
Все почалося з того, що Юлія, нарешті накопичивши на омріяну відпустку, зазирнула у «таємне» місце: стару коробку з-під сервізу, що ховалася за банками з варенням на горішній полиці. Порожньо. Лише шматок паперу з-під цукерки, який там точно не мав лежати.
У кімнаті стояла важка тиша, поки Юлія не вилетіла в коридор, де її сестра Ліля спокійно фарбувала нігті.
— Лілю, ти нічого не хочеш мені сказати? Грошей немає! — голос Юлії тремтів.
— Ой, Юль, не кричи, я манікюр зіпсую, — Ліля навіть не підняла очей, але її пальці злегка здригнулися. — Які гроші? Ти ж знаєш, я до твоєї шафи ні ногою.
— Дві тисячі доларів! Вони були там вчора!
— Почекай… — Ліля нарешті підняла погляд, і в її очах з’явився майстерно відрепетирований жах.
— Юль, ти тільки не панікуй. Але я вчора бачила, як твоя Катерина Богданівна крутилася на кухні. Вона ще так дивно прикрила двері, коли я зайшла…
Юлія застигла. Свекруха, Катерина Богданівна, жила з ними тимчасово, поки в її квартирі робили ремонт. Стосунки між жінками завжди були натягнутими, як струна.
— Мама Андрія? — прошепотіла Юлія. — Та ні, вона ж… вона ж така набожна, правильна…
— Ага, правильна! — підхопила Ліля, відчуваючи, що гачок заковтнуто. — А ти забула, як вона скаржилася, що їй на нові меблі не вистачає? Вона ще вчора ввечері бігала в аптеку, а повернулася з величезним пакунком з «Епіцентру». Подумай сама!
Саме в цей момент вхідні двері відчинилися, і до хати зайшла Катерина Богданівна — зразкова жінка у відпрасованій кофтині, з пучком на голові та пакетом кефіру.
— Доброго вечора, дівчатка! Чого це ви такі бліді, наче крейду їли? — лагідно запитала вона.
— Катерино Богданівно, — Юлія вийшла вперед, схрестивши руки. — Де мої гроші?
— Які гроші, серденько? Ті, що на ринку за сир віддала? Так ось решта…
— Не грайте зі мною! — вибухнула Юлія. — Зі схованки зникли двадцять купюр по сто доларів. Ліля бачила, як ви нишпорили на кухні!
Свекруха впустила пакет з кефіром. Той не розбився, але глухо гупнув об підлогу.
— Що? Ліля бачила? — Катерина Богданівна перевела погляд на невістчину сестру. — Лілю, дитино, ти що верзеш? Я на ту кухню заходила тільки води попити, бо серце кололо!
— Ой, не треба про серце! — вигукнула Ліля, підводячись з дивана. — Я на власні очі бачила, як ви на стілець ставали, щоб до верхньої полиці дістати! Чого ж ви мовчите про новий змішувач, який сьогодні купили? Звідки гроші, га?
— Це мої заощадження! Я пів року відкладала з пенсії! — голос Катерини Богданівни зірвався на високу ноту. — Юлю, як ти можеш вірити цій дівчині? Вона ж за тиждень тричі нові сукні купувала, хоча каже, що без роботи!
— Мої сукні — це подарунок залицяльника! — верескнула Ліля. — А ви просто хочете обібрати сина і невістку! Злодійка в домі! Справжня злодійка в хустці!
— Замовкни! — тупнула ногою Юлія. — Катерино Богданівно, покажіть мені свою сумку. Зараз же!
— Ти мені не довіряєш? — очі свекрухи наповнилися сльозами образи. — Власна невістка обшукує мене, як на базарі? Добре! Дивись!
Вона вивернула сумку прямо на стіл. Вилетіли ключі, хустинка, таблетки, гаманець… і раптом між ними промайнула знайома зелена папірець. Одна стодоларова купюра, яка зачепилася за підкладку.
Юлія оніміла. Ліля торжествуюче вигукнула:
— Ось! Бачили?! Одна випала, а решту вона вже сховала в свій матрац!
— Це… це не моє… — Катерина Богданівна схопилася за одвірок. — Я не знаю, як воно там опинилося…
Сварка тривала три години. Юлія вимагала повернути все, Катерина Богданівна клялася всіма святими, а Ліля підливала масла у вогонь, вдаючи «групу підтримки» для сестри.
Зрештою, свекруха зібрала речі й у сльозах пішла ночувати до подруги.
Коли в квартирі нарешті стало тихо, Ліля зайшла у ванну і зачинила двері. Вона витягла з-за дзеркала тонкий пакунок, перев’язаний резинкою.
— Вибач, Катерино, — прошепотіла вона, розглядаючи купюри. — Але мені новий iPhone і поїздка в Одесу потрібніші, ніж твій спокій. А ту сотню в сумку було підкинути простіше простого, поки ти руки мила.
Вона ще не знала, що Юлія, не довіряючи вже нікому, поставила в коридорі маленьку камеру-няню за день до цього. І запис того, як Ліля «працює» зі свекрушиною сумкою, саме в цей момент завантажувався на телефон Юлії.
Це був момент істини. Юлія сиділа на кухні, де ще пахло валідолом і розлитим кефіром. Її руки тремтіли, коли вона відкривала додаток домашньої камери на смартфоні.
Ліля в цей час була у ванній — напевно, вже приміряла перед дзеркалом уявне нове життя на вкрадені гроші.
Екран засвітився. Юлія прокрутила запис на три години назад.
На відео було чітко видно: Катерина Богданівна заходить у ванну помити руки. Тієї ж миті Ліля, як професійна кишенькова злодійка, виринає з тіні коридору.
Вона блискавично витягає з кишені халата одну згорнуту купюру й акуратно заштовхує її в бокову кишеньку сумки свекрухи, яка висіла на вішалці.
Юлія відчула, як до горла підкотив клубок. Вона не просто помилилася — вона щойно розіп’яла невинну жінку за намовою власної сестри.
— Лілю! — голос Юлії пролунав так низько й холодно, що у ванній затих звук води. — Вийди сюди. Зараз же.
Ліля вийшла, витираючи руки рушником, з ідеальним виразом обличчя «я тебе підтримую, дорогенька».
— Ну що, Юль? Ти заспокоїлася? Давай вип’ємо чаю. Катерина Богданівна ще приповзе просити вибачення, коли совість загризе…
— Подивися сюди, — Юлія розвернула екран телефону.
Ліля глянула. Її обличчя за секунду пройшло шлях від легкого нерозуміння до мертвотної блідості. Рушник вислизнув з рук.
— Юль… це не те, що ти думаєш… я просто… я знайшла її на підлозі й хотіла покласти в сумку, щоб вона не загубилася…
— На підлозі? Двадцять купюр по сто доларів? — Юлія повільно підвелася. — Де гроші, Лілю? Якщо ти зараз же не покладеш їх на стіл, я викликаю поліцію. І мені байдуже, що ми рідні.
— Ти не зробиш цього! — заверещала Ліля, скидаючи маску доброї сестри. — Ти завжди була улюбленицею! У тебе квартира, чоловік, заощадження! А я що? Мені навіть на нові туфлі доводиться випрошувати! Тобі ці гроші — на два тижні за кордоном, а мені — це шанс почати жити!
— За чужий рахунок? Підставивши літню жінку? — Юлія відчула, як гнів витісняє біль. — Гроші. На стіл. Негайно.
Ліля, схлипуючи та бурмочучи прокльони, пішла до кімнати й дістала пакунок із внутрішньої кишені своєї куртки. Вона жбурнула його на стіл так, ніби папірці обпікали їй пальці.
— На! Подавися своїми папірцями! Завжди була жадібною!
— Геть з моєї хати, — відрізала Юлія. — Щоб до ранку твоєї ноги тут не було. Речі я виставлю в під’їзд.
Була майже північ, коли Юлія під’їхала до будинку подруги свекрухи. Катерина Богданівна сиділа на кухні в чужому халаті, з червоними від сліз очима. Побачивши невістку, вона здригнулася.
— Юлечко… я нічого не брала, клянуся… — почала вона тремтячим голосом.
Юлія просто впала на коліна біля її стільця і зарила обличчя в її долоні.
— Мамо, пробачте мені. Я таку дурницю вчинила… Я все знаю. Це була Ліля. Вона підкинула ту купюру.
Катерина Богданівна завмерла, а потім важко зітхнула і поклала руку на голову Юлії.
— Ох, дитино… Гроші — то папір, вони приходять і йдуть. А от те, що ти сестру втратила — оце біда. Але добре, що правда випливла. Бо я вже думала, що світ остаточно з глузду з’їхав.
Вони повернулися додому разом. Лілі вже не було, лише порожня чашка кави на столі нагадувала про її присутність. Юлія поклала гроші в ту саму коробку, але тепер це здавалося неважливим.
Минуло три дні після вигнання Лілі. У квартирі запанував ідеальний спокій. Катерина Богданівна стала ще турботливішою: щоранку на столі чекали гарячі сирники, а Юліна робоча форма була ідеально випрасувана.
— Юлечко, зіронько, ти відпочинь, — лагідно примовляла свекруха, прибираючи зі столу. — Тобі після такого стресу треба відновитися. А Ліля… Бог їй суддя. Гроші ж на місці, у тій самій коробці.
Юлія кивнула, але щось усередині не давало їй спокою. Вона знову і знову прокручувала в голові той вечір. Щось не сходилося. Вона відкрила коробку з-під сервізу.
Гроші лежали там — акуратна стопка стодоларових купюр. Але коли Юлія почала їх перераховувати, її пальці відчули дивну текстуру паперу.
Вона піднесла одну купюру до світла. Водяних знаків не було. Юлія перевірила другу, третю, десяту… Уся пачка була фальшивкою. Якісною сувенірною продукцією, яку можна купити в будь-якому магазині приколів.
Юлія відчула, як по спині пробіг холодок. Вона згадала відео з камери: Ліля підкидала сотню в сумку… Але відео показувало лише коридор. Воно не показувало, що відбувалося на кухні до того, як Ліля туди зайшла.
Юлія вийшла на кухню. Катерина Богданівна спокійно пила каву, дивлячись у вікно.
— Катерино Богданівно, — тихо покликала Юлія. — А де справжні гроші?
Свекруха навіть не здригнулася. Вона повільно повернула голову, і в її погляді вже не було тієї старечої лагідності.
— Про що ти, люба? Ти ж сама їх забрала у сестри.
— Це фальшивка. Яскраві фантики, — Юлія кинула пачку на стіл. — Ліля вкрала гроші, це факт. Але вона вкрала їх у вас, так? Ви підмінили їх ще за тиждень до того, як вона до них дісталася.
Катерина Богданівна поставила чашку на блюдце з легким дзенькотом.
— Ти завжди була кмітливою, Юлю. Шкода, що не такою уважною до своїх речей. Ти ж знала, що мені потрібен ремонт? Я просила в тебе в борг, а ти сказала: «Гроші на відпустку — це святе».
— Ви їх вкрали?! Власна свекруха?!
— Я не вкрала, я «позичила» у родини, — спокійно відповіла жінка. — А коли побачила, що твоя сестричка-нероба теж накинула оком на ту коробку, я просто дозволила їй зробити всю брудну роботу. Я знала, що вона полізе туди. Знала, що ти її викриєш. Це був ідеальний план: Ліля винна, гроші «повернуті», а я — невинна жертва твого гніву.
— Я зараз же дзвоню Андрію, — Юлія схопила телефон.
— Дзвони, — посміхнулася Катерина Богданівна. — І що ти йому скажеш? Що його мати, яка плакала в нього на плечі через твої образи, раптом стала генієм криміналу? Він бачив відео, де Ліля підкидає гроші. Він бачив, як ти вибачалася перед мною. Він тобі не повірить. Для нього ти просто знову починаєш істерику.
Юлія дивилася на цю жінку й розуміла: перед нею стояв справжній ляльковод.
— І куди ви їх діли?
— Вже внесла завдаток за нову кухню і диван. Чеки у мене в сумочці, але ти їх не знайдеш. А тепер, зіронько, доїдай сирники.
Вони сьогодні вдалилися на славу.
Юлія зрозуміла, що в цій грі вона програла обом: і жадібній сестрі, і підступній свекрусі.
Віра Лісова
