«Моїх грошей твоя сестра не побачить. Кредит їй на допомогу, а не мій гаманець!» — заявила дружина. А ввечері зовиця прийшла по гроші й пошкодувала
Ольга різала овочі на вечерю, дерев’яна дошка під ножем розмірено постукувала. Вона завмерла, так і не відклавши ножа. Щойно почута фраза все ще стояла у вухах, змішуючись з шумом пральної машини за тонкою стінкою ванної.
Вона повільно повернула голову. Денис сидів за вузьким столом, відсунувши тарілку з вечерею. Він посилено розглядав візерунки на старій клейонці, нервово довбаючи нігтем присохлу краплю від чаю.
— Повтори, — голос Ольги прозвучав сухо, з ледь вловимою хрипоткою.
Денис шумно втягнув повітря і нарешті підвів очі. У них читалося і почуття провини, і якесь глухе впертість.
— Оль, ну я ж пояснив. Жанні підвернулася студія в новому ЖК. Приміщення з готовим ремонтом під її пекарню. Господар терміново їде, просить завдаток за п’ять місяців одразу. У неї таких коштів немає, банки відмовляють через старі прострочки. Я пообіцяв, що ми виручимо. Знімемо з нашого рахунку.
Пральна машина пішла на віджим, і підлога під ногами дрібно завібрувала. Ольгу аж пересмикнуло від цих слів, по шкірі пробігли мурашки.
Їхній рахунок. Гроші, які вони збирали чотири роки. Чотири безкінечні роки в цій сирій квартирі на першому поверсі, де кожної зими кути темніли від вологи. Через це Ольга постійно погано почувалася і ніяк не могла прийти до норми. Вони економили на всьому: на нормальній їжі, купуючи продукти зі знижками, на одязі, на вихідних. Вона другу зиму носила пуховик зі зламаною блискавкою, застібаючи його лише на кнопки, щоб відкласти зайву тисячу.
Вони накопичили рівно стільки, щоб внести перший внесок за сухе, світле житло в нормальному районі. У цю п’ятницю в них була призначена угода. І зараз її чоловік, дивлячись їй у вічі, пропонував віддати цей вистражданий шанс на нормальне життя його тридцятидворічній сестрі.
— З яких саме грошей ти пообіцяв їй допомогти? — Ольга витерла руки об рушник, відчуваючи, як починають тремтіти пальці. — З тих, що ми приготували на угоду?
— Оль, ну почекає наша квартира! — Денис підвищив голос, намагаючись перекричати гул техніки й власну невпевненість. — Поживемо тут ще півроку, нічого не станеться. А для Жанни це шанс перестати працювати на дядька! У неї все життя може змінитися. Я вже дав слово, розумієш? Як я їй тепер відмовлю?
— «Моїх грошей твоя сестра не побачить. Кредит їй на допомогу, а не мій гаманець!» — відчеканила Ольга, спираючись долонями на стільницю. — Якщо їй відмовляють банки, значить, її бізнес — то ні про що. А я не збираюся втрачати здоров’я в цій сирості заради її фантазій.
Денис різко схопився. Табуретка зі скрипом проїхалася по лінолеуму.
— От завжди ти так! Трохи що — одразу в багнети. Це моя рідна сестра! Ми сім’я, ми повинні страхувати одне одного. Ти просто думаєш тільки про себе і трясешся над своїми заощадженнями.
— Твоя сім’я — це я, — Ольга не кричала, але кожне слово звучало твердо і вагомо. — І якщо ти знімеш з нашого рахунку хоч копійку, угода все одно відбудеться. Тільки це буде поділ майна.
Денис махнув рукою, щось буркнув собі під ніс і пішов у кімнату. Грюкнули двері. Ольга залишилася стояти посеред кухні. Апетит пропав. На душі було зовсім погано.
Розв’язка настала ввечері того ж дня. Близько восьмої години в коридорі коротко й вимогливо дзенькнув дзвінок. Ольга навіть не стала виходити з кухні. Вона чула, як клацнув замок, як у передпокій увірвався сильний запах парфумів, від якого вона ледь не розчхалася. Зашурхотіла куртка, пролунав дзвінкий голос Жанни.
За хвилину зовиця з’явилася в дверях. На ній був новенький кремовий светр, волосся ідеально укладене. Вона тримала в руках картонну коробку з дорогими солодощами. Денис маячів у неї за спиною, ховаючи очі.
— Олюсю, привіт! — Жанна крокувала вперед, поставивши коробку на край столу. Її обличчя світилося співчутливою усмішкою. — Денис дзвонив, сказав, у вас тут непорозуміння вийшло через мене. Я одразу приїхала. Не хочу, щоб ви сварилися.
Ольга мовчки схрестила руки, чекаючи продовження. Жанна, не дочекавшись запрошення сісти, сперлася на спинку стільця.
— Розумієш, таке діло… — зовиця трохи знизила голос, намагаючись говорити довірливо. — Ця пекарня — просто золота жила. Там усе обладнання нове, потік людей великий. Я за три місяці вам усе поверну, ще й зверху накину. Олю, ну ввійди в становище. Тобі легко розсудити, у тебе чоловік є, опора. А я сама кручуся.
— Жанно, у нас угода в п’ятницю, — рівним тоном відповіла Ольга. — Ми виїжджаємо з цієї сирості. Я втомилася постійно ходити по лікарях і погано почуватися. Ми ці гроші збирали чотири роки. Їх немає. Вони вже розподілені.
Усмішка на обличчі Жанни здригнулася. Кутики губ поповзли вниз, оголюючи приховане роздратування. Вона кинула швидкий погляд на брата, шукаючи підтримки, але Денис переминався з ноги на ногу біля одвірка.
— Ой, та яка там сирість! — Жанна недбало махнула рукою. — Нормальна квартира. Багато людей так живуть і не скаржаться. Вигадала собі якісь хвороби, щоб брата мого навколо пальця обводити і гроші в скарбничці ховати. Можна подумати, півроку вирішить вашу долю!
— Вирішить, — Ольга зробила крок уперед. Вона заговорила дуже твердо. — Бо це наше життя. А твоя доля — це твоя відповідальність. Якщо ти така геніальна підприємниця, іди за позиками, закладай свою машину, шукай інвесторів. Але в нашу кишеню не лізь.
Із Жанни миттєво злетіла вся її доброзичливість. Обличчя загострилося, очі звузилися. Вона різко повернулася до брата.
— Денисе! Ти довго будеш стояти і слухати, як твоя дружина мене виховує? — вона майже перейшла на крик. — Я до тебе по допомогу прийшла, до рідної людини! А ти сховався за спину цієї жінки!
Денис аж здригнувся.
— Жанно, заспокойся, — пробурмотів він, роблячи крок до сестри. — Оля має рацію, у нас угода…
— Та яка угода?! — зовиця вже не стримувалася. Вона гримнула долонею по столу, десерт у коробці підстрибнув. — Ти взагалі чоловік чи так, для меблів? Вона тобою крутить, як їй заманеться! Пообіцяв — і в кущі? Слабак ти, Денисе. Зовсім своєї думки немає. Я знала, що вона тебе під підбор зажене, але щоб ти сестрі відмовив через її вічні скарги на здоров’я… Та ну вас обох!
На кухні повисла важка пауза. Чутно було тільки, як за вікном проїхала машина, освітивши фарами темні плями на шпалерах.
Денис стояв дуже прямо. Його обличчя потемніло. Він подивився на сестру так, наче бачив її вперше в житті. Усе життя він намагався бути для неї ідеальним старшим братом, вирішував її проблеми, закривав борги, вислуховував примхи. А зараз, варто йому один раз сказати «ні», як уся ця «родинна любов» випарувалася.
Він перевів погляд на Ольгу. На її втомлене обличчя, на стару домашню кофту. Вона ніколи нічого не вимагала. Вона мовчки працювала на півтори ставки, лічила копійки в магазині й терпіла погані умови, щоб у них з’явився свій нормальний дім.
— Забрала свої тістечка і геть звідси, — голос Дениса прозвучав тихо, але в ньому була така незвична владність, що Жанна замовкла на півслові.
— Що? — вона закліпала віями, не вірячи своїм вухам.
— Геть звідси, я сказав, — він підійшов до столу, згріб коробку і всунув її сестрі в руки. — І не з’являйся тут, поки не навчишся поважати мою дружину. Ми тобі більше не банкомат.
Жанна судомно втягнула повітря, збираючись видати чергову порцію образ, але натрапила на жорсткий погляд брата. Вона різко розвернулася і вийшла.
Вхідні двері зачинилися з такою силою, що з вішалки зірвалася парасолька.
Денис повільно опустився на табуретку. Він потер обличчя руками, знімаючи напругу цього шаленого дня. Ольга підійшла до нього і мовчки поклала руку на плече. Він накрив її долоню своєю. Жодних вибачень не вимагалося — вони обоє розуміли, що цей вечір назавжди все змінив.
У п’ятницю вони підписали документи на нову квартиру. Жанна на угоду не телефонувала і з переїздом не допомагала. Як згодом з’ясувалося через знайомих, приміщення під пекарню забрав хтось інший, а зовиця влаштувалася адміністратором у салон краси.
Натомість першу ніч у новій квартирі Ольга спала без задніх ніг і прокинулася по-справжньому бадьорою.
