Ми спілкувалися 5 місяців і тільки потім я погодилася на побачення. Загалом, я була при повному параді. Навіть планувала, що вечір, можливо, продовжиться у когось з нас вдома. Але поквапилася з бажаннями, такого розчарування за свої 35 років я не зазнавала ще

Мені 35 років. Живу я в обласному центрі. Маю стабільну роботу з непоганим доходом. Займаюся спортом і люблю подорожувати. Була заміжня, але стосунки не склалися, чоловік пішов до своєї колеги по роботі.

Півроку тому зареєструвалася на сайті знайомств. Я не думала, що це працює, але подруга наполягла на тому, щоб я спробувала. І я створила профіль. Стали писати різні чоловіки – хтось молодший, хтось старше. Спочатку ніхто особливо не сподобався. Але потім все змінилося, коли мені написав Віктор. На фото – інтелігентна людина у відмінній фізичній формі. За словами – він розлучений і заможний, дітей немає.

Ми спілкувалися 2 місяці. Йти на побачення після кількох фраз мені не хотілося, потрібно було пізнати людину якнайкраще. Тому я тягнула до останнього. Ми списувалися кожен день. Він закидав мене компліментами, робив віртуальні подарунки. Намагався створити видимість успішної людини, яка знає, чого хоче від життя.

Постійно пропонував зустрітися, але я говорила, що не готова. Він терпляче чекав (мене це дивувало). Він не відвернувся від мене, а продовжував писати. Мені здається, він в цей час ходив на побачення з іншими жінками, але там не складалося, от і доводилося повертатися до спілкування зі мною. Але це лише моє особисте припущення.

Через 5 місяців спілкування я погодилася на зустріч. Він всім своїм виглядом показував, що дуже радий і щасливий. Я теж в глибині душі раділа, хоча постійно чекала якогось підступу. І дочекалася! Перше побачення в цілому вдалося, якби не одне «але»: я платила сама за себе, і мене це трохи принизило.

Я збиралася досить довго. Адже він запросив мене в один з найшикарніших ресторанів в місті. Дістала свою парадно-вихідну сукню, сходила в салон краси – зробила зачіску, макіяж і манікюр. Позичила у подруги шикарні туфлі. Загалом, була при повному параді. Навіть планувала, що вечір, можливо, продовжиться у когось з нас вдома. Але поквапилася з бажаннями …

Він приїхав на власній машині (хороша іномарка), приніс букет червоних троянд (9 штук). Загальний зовнішній вигляд мене вразив. Не скажу, що красень, але й не потвора. Ми добре виглядали поруч, як мені здалося. Віктор (я вже говорила, що так звуть чоловіка) поводився галантно. Відразу видно, що людина вихована та інтелігентна. Але він не був схожий на того, хто заробляє мільйони. Я б сказала, що він найманий робітник, який зумів побудувати кар’єру, не більше.

У ресторані я не уточнила, хто платить за рахунками. Звикла, що зазвичай це робить чоловік, принаймні, якщо він хоче сподобатися жінці. Тому замовляла, не дивлячись на цінник. Так, злегка поглядала, але кожну копійку не рахувала. Адже в ресторан я ходжу нечасто, і в тоді мені захотілося побалувати себе чимось особливим. Він теж не соромився – взяв стейк із сьомги, салат «Цезар» і дороге вино.

Весь вечір говорили про високе – мистецтво, культуру, історію. Він питав про мене (а це останнім часом зустрічається вкрай рідко), цікавився, чим займаюся і захоплююся. Потім він розповів про свою роботу і хобі (виявляється, він природжений рибалка і обожнює грати в більярд). Загалом, мені в ньому все сподобалося. Я навіть подумала, що це знайомство призведе до чогось більшого.

А потім принесли рахунок. В сумі виявилося близько 1500 гривень. Так, пристойно, але ж ми ж були в хорошому ресторані, де одна страва коштує в районі 200 гривень і більше. Він вибрав його сам і повинен був знати цінову політику. Тим більше, як він стверджував, він частий гість подібних закладів. Але він відреагував дивно. Сказав, що не очікував такої суми, думав, буде максимум 1 тис.

Я здивувалася, але вигляду не подала. Сказала, що можу оплатити свою частину, що для мене це не проблема. Він зрадів. Сказав, що був би мені дуже вдячний за такий крок. Я поклала на стіл 600 гривень – 550 за свої страви і 50 – чайові (обслуговували нас дійсно добре). Настрій, звичайно, зіпсувався, бажання зустрічатися з ним знову випарувалося. Але він наполягає на другій зустрічі, дзвонить щодня і каже, що сподобалося.

Якщо чесно, я не знаю, як до цього ставитися. З одного боку, ми сторонні люди, і він не зобов’язаний платити за кожну жінку на першому побаченні. З іншого боку, за часів моєї молодості чоловіки були готові зробити що завгодно, щоб жінка була щаслива. Та й якщо він такий багатий, як описував себе в листуванні і протягом усього вечора, то сума в 600 гривень не повинна бути для нього проблемою.

Як би ви вчинили на моєму місці? Чи пішли б на друге побачення?

Фото ілюстративне – speedating.kiev.ua