Я живу у маленькому містечку на заході України, де пейзажі потопають у золотистому кольорі осені, а кожен ранок починається з аромату свіжозвареної кави. Моя подруга Олена святкувала свій день народження у сусідньому місті, й, зібравшись з думками, я вирішила приєднатися до святкування. Чесно кажучи, у мене була надія на більше, ніж просто галасливе святкування з тортами та веселощами. Я мріяла про романтику, можливо, нові знайомства.
Як тільки я потрапила до затишної кав’ярні, мій погляд зупинився на Андрії. Він сидів за столиком, м’яко усміхаючись, з книгою в руках. Я зазирнула в його очі й відчула, як у моєму серці загула невідома радість.
Ми познайомилися під час обіду і це сталося ненароком — всього лише просте спілкування про смаки в їжі, але мені здавалося, що між нами виникає невидимий зв’язок.
— Ти любиш каву? — запитав він і я кивнула, відчуваючи, як серце стискається від радості.
Ми розговорилися про життя, мрії та плани на майбутнє. Андрій виявився надзвичайно цікавою особистістю. Його жарти були дотепними, а думки — глибокими. Після того вечора я не могла забути його усмішку. Він жив на іншому кінці країни, але я відчувала, що хочу дізнатися про нього більше.
Після нашої зустрічі ми почали переписуватися. Спочатку це були звичайні повідомлення, але з кожним днем вони ставали все більш особистими.
— Привіт, як твоє містечко? — запитував він і я розповідала йому про всі цікаві деталі свого життя.
— У нас тут гарно, — писала я, — осінь забарвила все у золоті та червоні відтінки.
— У мене у душі теж осінь, — сміявся Андрій, — але не знаю, чи це пов’язано з погодою, чи з тобою.
Я усміхалася, читаючи його повідомлення, відчуваючи, як відстань між нами зменшується з кожним словом. Інколи ми влаштовували відеозв’язок і я могла бачити його очі, коли він сміється. Цей зв’язок став для мене справжнім подарунком.
— Ти знаєш, — написав він якось, — я мрію про подорож до твого міста. Там має бути казково.
— А ти не боїшся, що я виявлюся не такою цікавою, як ти думаєш? — запитала я жартома.
— Ні, — відповів він, — ти надзвичайна.
Ці розмови змусили мене зрозуміти, що Андрій дійсно цікавиться мною і з кожним повідомленням я закохувалася у нього все більше. Його підтримка й легкий гумор допомагали мені забувати про повсякденні клопоти. Я відчувала, як він стає частиною мого життя і мріяла про те, що колись ми зустрінемося знову.
— Я приїду до тебе, — написав він через кілька днів. — Тільки скажи, де зупинитися?
— Ти ж розумієш, що я не можу тебе запросити до себе додому?! – повідомила я.
— Та ні, все добре. Я знайду готель, – відповів чоловік.
І тут раптом він мені пише:
— Я знайшов готель за суперціною! Тільки зібрався бронювати, а номерів вже немає.
— Нічого страшного, — відповіла я. — Знайди щось ще.
Потім ще раз:
— О, знайшов квартиру! Ціна просто бомба!
А потім через годину:
— Та ні, це не квартира, а кімната у квартирі…
Я вже почала сумніватися, чи вартує ця економія того. Я написала йому, ніби жартуючи:
— У тебе проблеми з грошима? Може, кредити?
— Та що ти! Все добре, — він відповів гордо.
Нарешті, Андрій приїхав. Він зупинився у квартирі неподалік і ми зустрілися. Провели вечір у ресторані, смачно поїли, але мені здавалося, що він весь час намагається щось приховати. І ось, коли я запропонувала поїхати в гори через тиждень, почула, як його голос став серйозним:
— Я, напевно, не зможу…
Тиша. Я запитала, чому він не хоче приєднатися до мене.
— Можливо, іншим разом, — сказав він, злегка усміхаючись, але я зрозуміла, що щось не так.
Згадуючи свій досвід, я розуміла, що не хочу повторювати минулих помилок. Одного разу я вже зустрічалась з чоловіком, який заробляв менше за мене і це було для нього важко. Він почав користуватися моєю машиною, а потім просто зник з моїми грошима. Сумно, але таке трапляється. Я не шукаю олігарха, але й потрапити у таку ж ситуацію не хочу.
Я відчула, що Андрій, можливо, не зовсім той, ким хоче здаватися. Ми продовжили спілкуватися, але вже тої легкості не було. Він намагався мене заспокоїти, казав, що все буде добре. Але я не могла позбутися відчуття, що йому просто не вистачає відваги зізнатися, як насправді йдуть його справи.
Ми сиділи мовчки, як у ресторан увійшла симпатична жінка. Вона мовчки підійшла до нашого столика, взяла келих та вилила те, що там було на голову чоловіка. Андрій здивовано на неї подивився.
— Надя? Ти що тут робиш?
— Я стежила за тобою, – відповіла жінка. Ти мене на неї проміняв? – сказала жінка та пішла на вулицю.
Андрій вибіг за нею. І тільки тоді до мене дійшло, що він одружений. У мене було багато запитань, хоч деякі відповіді склалися немов пазл у моїй голові. Його поведінка, економія на житлі та ще кілька дрібничок я могла пояснити. Тільки як він може зрадити дружину?
Я на мить поставила її на своє місце й зареклася, що ніколи не розіб’ю чужу сім’ю та ніколи не хотіла б, щоб хтось розбив мою. Того ж вечора я заблокувала його номер телефона та свою сторінку у соцмережах. Вирішила дати собі паузу від будь-яких стосунків та цього світу.
