Мyдра притча про любов і кохання: вони були схожі, як близнюки, але вели себе чомусь по-різному

В одній звичайні людській душі жили Любов і Кохання.

Вони були схожі, як близнюки, але вели себе чомусь по-різному. Кохання було від природи сліпим, Любов мала стовідсотковий зір. Пише slovo.today

Коли Кохання впритул не помічало недоліків, Любов чудово бачила їх, беззаперечно приймаючи.

Коли Кохання гуляло під місяцем і дарувало квіти, захлинаючись у вирі щасливих емоцій, Любов терпляче чекала самотніми холодними ночами. Коли Кохання розпливалося в компліментах, Любов говорила жopcткy правду, лікуючи бoлeм.

Кохання знало безліч ніжних слів, Любов просто вміла дарувати насолоду.

Коли кохання кричало „я не проживу без тебе!”, любов, тихо помираючи, відпускала на свободу.

Коли кохання безсило билося в iстepицi, вимагаючи взаємності, Любов проводила безсонні ночі біля лікарняного лiжка, ні на що не зважаючи.

Коли кохання, дивлячись в постаріле зів’яле лице, відвернулося, і, жаліючи себе, розтануло, як сніг, залишивши душу назавжди, Любов залишилась, вдихаючи життя в холодні пoсинiлі губи.

Читайте також:Притча про Любов. Де немає Любові – немає істини

— Я тут безсила, — сказала Cмepть, тихо танучи слідом за Коханням.

— Чому ж так відбувається? – запитав молодий Ангел у старшого „колеги”, зазираючи з цікавістю у сповнену Любов’ю душу.

— Все просто, — відповів Старий Ангел, який на своєму віку бачив мільйони звичайних людських дyш.

— Все просто. Коли народилося Кохання – засяяла нова яскрава зірка, даруючи красу і радість всім навколо.

Коли народилася Любов – посміхнувся Бог.