— Михайло, ти слухай маму. Знімай усе до копійки з цього спільного рахунку, де її зарплата лежить. Скажеш потім, що банк лопнув — санкції, криза. Ну придумай щось. Ця твоя… все одно в цифрах не шарить. Вона повірить будь-якому твоєму слову. Їй взагалі шкідливо гроші мати. Вона на всякі дрібниці спускає: то платтячка, то креми.
Жанна поправила бездоганний комірець білої блузки й подивилася на чоловіка так, ніби він був не людиною, а прикрою помилкою в річному звіті. Хоча, якщо чесно, останні 7 років вона дуже старанно грала роль тієї самої помилки.
В офісі великого банку її називали Залізна Жанна за вміння за 5 хвилин вираховувати діри в бюджетах і передбачати крах сумнівних стартапів. Вдома ж вона перетворювалася на Жанночку, яка нібито плутає дебет із кредитом і щиро вірить, що гроші беруться з тієї чарівної дірочки в стіні, яка називається банкоматом. Вона робила це свідомо. Їй хотілося затишку, хотілося не ображати его свого Михайла, менеджера середньої ланки, з амбіціями Наполеона і хваткою кімнатної болонки. Жанна годувала його смачними вечерями, слухала скарги на начальство і старанно округлювала очі, коли він пояснював їй, як працюють податки.
Усе змінилося у звичайний вівторок у відділенні банку на околиці міста. Жанна зайшла туди оформити страховку. Просто тому, що це відділення було по дорозі до її косметолога. Вона сиділа у вузькій кабінці, відділеній від сусідньої зони лише тонким пластиком і фальшивим оптимізмом інтер’єру. Співробітник кудись відійшов, і в цей момент за перегородкою пролунав знайомий голос. Бубніння Михайла неможливо було сплутати ні з чим, а вже коли до нього приєдналося зміїне шипіння Тамари Павлівни — свекрухи, Жанна мимоволі завмерла.
— Михайло, ти слухай маму. Знімай усе до копійки з цього спільного рахунку, де її зарплата лежить. Скажеш потім, що банк лопнув — санкції, криза. Ну придумай щось. Ця твоя курка все одно в цифрах не шарить. Вона повірить будь-якому твоєму слову. Їй взагалі шкідливо гроші мати. Вона на всякі дрібниці спускає: то платтячка, то креми.
Михайло зітхнув, і Жанна відчула, як він киває. Вона бачила цей жест тисячу разів.
— Так, мамо, ти маєш рацію. Жанка, вона ж як дитина, чесне слово. Я їй на тому тижні втирав про інфляцію, так вона навіть не зрозуміла, чому хліб подорожчав. Їй тільки продукти купувати та комуналку оплачувати. На більше її розуму не вистачить. А нам з тобою на розвиток моєї справи гроші потрібніші. Ну і тобі в санаторій час підлікуватись.
Жанна сиділа не ворухнувшись. В її голові, в цьому бездоганному фінансовому процесорі, раптом усе стало на свої місця. Вона згадала, як місяць тому Михайло нив і стогнав, що на машині стерлися шини, що це небезпечно. Вона тоді дала йому велику суму зі своїх особистих премій, а через тиждень Тамара Павлівна ненароком похвалилася новою путівкою в елітний санаторій. Тоді Жанна списала це на подарунок від старих друзів, але зараз калькулятор у її голові видав остаточний результат. Любов виявилася вкрай збитковим активом. Токсичним, якщо бути точною. Час було закривати проєкт «Щаслива сім’я».
Вона не стала влаштовувати сцен. Жанна — професіонал. Вона повільно встала, дочекалася, коли її менеджер повернеться, і заговорила голосно. Настільки голосно, щоб кожне слово прошило тонкий пластик перегородки, як розпечена голка.
— Дівчино, послухайте мене уважно. — Голос Жанни набув тієї самої крижаної сталі, від якої в її підлеглих зазвичай хололи долоні. — Ми скасовуємо оформлення страховки прямо зараз. Переведіть усі кошти з мого поточного та спільного рахунків на мій особистий депозит — недоторканний запас. І так, найголовніше: змініть кодову фразу для всіх операцій і доступу в особистий кабінет. Нова фраза буде: «мамин синочок».
Жанна повільно вийшла з кабінки. Михайло стояв біля каси, притискаючи до себе теку з документами, блідий, як аркуш паперу. Поряд Тамара Павлівна відкривала й закривала рота, нагадуючи викинуту на берег рибу.
— Ой, Мішо, ти теж тут? — Жанна променисто посміхнулася, поправляючи сумочку. — А я ось вирішила фінансами зайнятися. Знаєш, якось раптово прозріла. Ну, ти розумієш: інфляція, криза, все таке. Курки, вони ж — птахи непередбачувані.
Вона підморгнула чоловікові, який, здавалося, зараз або розплачеться, або провалиться крізь плитку підлоги, і, весело насвистуючи якийсь легковажний мотивчик, покинула банк.
Телефон почав розриватися рівно за 3 хвилини. Михайло дзвонив без перерви, ніби сподівався, що кількість дзвінків якось анулює його ганьбу. Жанна взяла слухавку тільки тоді, коли вже сиділа в кафе, замовляючи собі найдорогий десерт.
— Ти що влаштувала? — Михайло обурився. — Ти нас зганьбила перед людьми! Мамі погано, розумієш, у неї серце! Ми в аптеці зараз, їй ліки потрібні, а картка заблокована! Поверни все назад!
— Михайло, радість моя, — Жанна із насолодою відправила до рота шматочок лимонного торта. — Ну навіщо так кричати? Тобі шкідливо хвилюватися, а мамі тим більше. Купи їй ліки. Гроші ж у тебе напевно в заначці є. Ну, в тій самій, яку ти в коробці з-під старих пазлів на антресолях ховаєш. Ой, вибач, я її теж знайшла на тому тижні. Там якраз вистачить на упаковку таблеток і квиток на автобус до дому.
— Ти… ти… — Михайло розсердився.
— Я фінансовий аналітик, дорогий, і я щойно провела аудит нашого шлюбу. Знаєш, який підсумок? Від’ємне сальдо. Твої активи не покривають твоїх же амбіцій. Речі я зберу до вечора, виставлю в під’їзд. Мамі привіт.
Вдома на неї чекав справжній цирк. Коли вона підійшла до квартири, Михайло щосили намагався грати великого начальника. Він ходив по коридору, заклавши руки за спину, і віщав:
— Жанно, це несерйозно. Ми дорослі люди. Гроші, які ти забрала, були призначені для розвитку бізнесу. Я планував, я майже домовився про поставки. Це інвестиції в наше майбутнє.
Жанна розсміялася — щиро, на весь голос.
— Твій єдиний успішний бізнес — це возити маму на дачу і назад. Та й то я за бензин платила. Розумієш, тут таке діло. Я ж весь цей час знала про твої дрібні махінації. Про премії, які ти нібито не отримував, про чеки з ресторанів, де ти нібито обідав з партнерами, а насправді просто проїдав наші спільні гроші. Я мовчала, тому що думала: «Ну, може, людині просто потрібно почуватися значущим». Але красти у власної дружини, щоб відправити маму в санаторій, і при цьому називати мене куркою — це, знаєш, стратегічна помилка.
— Та як ти смієш? — Михайло спробував схопити її за руку, але Жанна м’яко ухилилася. — Я чоловік! Я голова сім’ї!
— Голова сім’ї з кодовим словом «мамин синочок». — Жанна вигнула брову. — Ну, удачі тобі з цим титулом. Ключі на стіл, Мішо, і не забудь пазли з антресолі. Там коробка дорога, фірмова.
Судовий процес щодо поділу майна нагадував дешеву театральну постановку. Тамара Павлівна, закутана в три шари оренбурзьких хусток, хоча в залі було душно, вимагала компенсацію за моральну шкоду від невістки-невдячної. Вона картинно хапалася за лівий бік. Михайло сидів поряд із пониклою головою. Він виглядав якимось пом’ятим, сірим. Без Жанниного догляду, без її випрасуваних сорочок і без її фінансової підживлення він раптово перетворився на того, ким і був насправді: на сумного чоловіка без перспектив.
Жанна ж на суді була чудова. Вона не сперечалася, не виправдовувалася. Вона просто надавала виписки, чеки та звіти. Виявилося, що левова частка їхнього спільного майна була куплена на її дошлюбні заощадження та премії.
Коли засідання закінчилося, Жанна вийшла з будівлі суду першою. Повітря здавалося напрочуд свіжим, пахло весною. На парковці на неї чекав новенький білий кросовер. Її маленька нагорода за роки терпіння. Вона купила його на ті самі гроші, які Михайло намагався вкрасти. Ну, додала трохи з недоторканного запасу, звісно.
Вона сіла в салон, де ще пахло новою шкірою. У дзеркалі заднього виду вона побачила, як із дверей суду виходять Михайло та Тамара Павлівна. Свекруха щось люто виговорювала синові, тицяла в нього парасолькою, а він лише втягував голову в плечі.
— Знаєш, — прошепотіла Жанна сама до себе, натискаючи кнопку запуску двигуна. — Все-таки добре бути тією самою куркою, яка вміє нести золоті яйця, але тільки для себе і виключно у свій власний золотий інкубатор.
Вона вирулила з парковки, насвистуючи все ту ж мелодію. Попереду був цілий світ, чистий баланс і повна фінансова незалежність. А кодове слово? Що ж, вона його, мабуть, скоро змінить на щось більш оптимістичне. Наприклад, «вільний політ». Хоча «мамин синочок» ще довго грітиме їй душу своєю саркастичною точністю. Як не крути, а інвестиції у власну свободу — це завжди найвигідніший проєкт.
Ну і от, життя триває, а Мишко, хай тепер сам рахує свої копійки. І, звісно, якщо мама дозволить.
Жанна натиснула на газ, і білий кросовер легко влився в потік машин, залишаючи минуле десь там, у дзеркалі заднього виду, разом із образами та чужими амбіціями.
