Чи моглаб я подумати, що хлопчик, який подарував мені підвіску в аеропорті через роки буде моїм коханим?
Ми з батьками два рази на рік літали відпочивати туди, де завжди сонечко, пальми, білосніжний пісок під ногами.
Цього разу все було не так, наш рейс затримували, а 6 річна я капризувала, мама відвела мене в дю ті фрі, там я познайомилась з хлопчиком, йому було вже 8.
Засмаглий, з чорними як ніч очима і добрим серцем.
Ми були в одному магазині, в вітринах стояли прикраси, деякі світились наче діаманти, але мої очі зачарувала підвіска, вона була красивого кольору сонця, а на ній виблискували різні камінчики.
“Вав, мам, ти бачиш цю красу?”
З затримкою подиху сказала, я.
Мама кивнула, бо для неї це була теж красива прикраса.
Ми уже вийшли з магазинчику, коли кароокий хлопчик наздогнав нас, і вручив мені той самий ланцюжок, я була в захваті, і з радістю його прийняла.
Він був дуже щасливим, що подарував мені його.
Так наша дорога і розійшлась.
Минуло аж 15 років після цього випадку, за всі ці роки, я жодного разу не зняла прикраси.
Вона завжди мені нагадувала про того хлопчину.
Я влаштувалась на роботу, в іншій країні, бо знала англійську і закінчила інститут міжнародних відносин.
Стосунки з чоловікам були досить не вдалі, тому я зовсім не думала про сім’ю.
З один колегою ми довго мали ворожнечу, я завжди намагалась бути краще, і часто це виходило.
Так тривало декілька місяців, і я втомилася, виснажилась від вічних суперечок. І запропонувала перемир’я, він одразу погодився і став ніби іншою людиною.
Ми часто стикалися в одній компанії, і з того моменту почали спілкуватись.
Аж поки він не запросив мене на побачення. Щось новеньке, треба було погодитись.
Воно пройшло надзвичайно, все закрутилось зі швидкістю світла.
Через місяць ми вже жили разом.
Я зрозуміла, що він подобався й раніше.
Сьогодні ми обирали куди полетіти відпочивати.
І він згадав історію, як подарував в аеропорті дівчинці яка йому сподобалась підвіску, розплатився татовою карткою, і декілька місяців був без кишенькових.
Цією дівчинкою виявилась я, яка зберегла її до сьогодні. І як тепер не вірити в долю? Вона звела нас два рази.
Автор: Діана
Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено
Історія спеціально для osoblyva.сom
