І спіймати на гарячому я її не могла – коли я вдома, вона до нас не ходить. А ось тільки я за поріг, вона тут як тут. Сидить, бідкається моєму чоловікові, як їй важко живеться, грошики клянчить. Але чоловік у неї нормально заробляє. Але ні – дружину брата куди приємніше обкрадати.
Після того, як я виявила зникнення дорогої для мене брошки, що дісталася мені від бабусі, я вирішила взагалі не пускати її в наш будинок. Серйозно поговоривши з чоловіком, пригрозивши йому всіма карами – аж до розлучення, я строго-настрого заборонила йому пускати цю сороку в наш будинок. Хочуть побачитися, для цього є купа інших місць: кафе, її будинок, будинок свекрухи. Нехай йдуть куди завгодно, аби тільки не до нас додому.
Сестра чоловіка дуже на мене образилася на те, що стала персоною нон грата в будинку брата і вирішила помститися. Для початку, вона нацькувала на мене свекруху. За кілька днів після закриття кордонів для нахабних злодіїв, мама чоловіка відвідала наше сімейне гніздечко і з порогу спробувала влаштувати скандал. Як тільки з вуст свекрухи пролунали перші крики в мою адресу, я акуратно випхали її за поріг і закрила двері.
І плювати мені, що половина квартири належить чоловікові. Ось коли у свекрухи тут буде частка, нехай приходить і волає, скільки душа забажає. А підвищувати на мене голос в моєму ж будинку – ні, вона мені не мати. Хоче покричати – нехай на своїх дітей кричить.
Недовго сестра чоловіка ламала голову, як би ще мені нашкодити. Ця не дуже розумна особа, сказала моєму синові, що він прийомний. Скільки розуму треба мати в черепушці, щоб переконати в подібному 9-річну дитину? Цього їй здалося мало, вона його ще й залякала: от народять мама з татом свою дитину, а тебе назад в дитячий будинок здадуть, ти їм не потрібен, вони тебе не люблять.
Син останнім часом став ходити похмуріше хмари, неохоче з нами розмовляв. Або навпаки, починав розпитувати про своє раннє дитинство і цікавитися, чи любимо ми його і що ми будемо робити, якщо народимо ще одну дитину.
Днями, поки він був у школі, я знайшла у нього в кімнаті «вузлик» для втечі: сухарики, ліхтарик, невеликий плед. Там же лежала заздалегідь написана записка: “Я знаю, що ви мені не мама і тато. Я не хочу назад в дитячий будинок. Вибачте”.
Я в паніці подзвонила чоловікові. Він відпросився з роботи і ми забрали сина зі школи прямо з уроків. Розпитавши дитину, я думала що розмотаю на молекули сестру чоловіка, яка зовсім з’їхала з котушок. А ось чоловік вирішив сам з нею розібратися і попросив не лізти в цю справу.
А якби я не знайшла цей «вузлик»? Якби син втік? Загубився, був викрадений – та хіба мало бід, що можуть трапитися з дитиною на вулиці в наш час? А як він переживав через брехню своєї тітки? Замучився весь, зблід. Я знала, що чоловік обмежиться простим розмовою, і цій мерзотниці все зійде з рук. А ось я цього так не залишу! Я покараю нахабну сестру чоловіка.
Я написала на неї заяву в поліцію і відвела дитину до психолога для оцінки шкоди, що принесла сестра чоловіка незміцнілій дитячій психіці. Мало їй точно не здасться. Посадити – не посадять, а ось штраф вона виплатить і моральну шкоду також. А з її жадібністю, це буде кращим покаранням, ніж проста розмова.
Свекруха оббиває поріг мого будинку, просить забрати заяву, пошкодувати її дурну дочку. Цікаво, дитину їй не шкода, а дорослу дівчину, що вперше в житті відповість за свої вчинки, їй шкода. Дійшло до того, що свекруха дзвонить чоловіку з погрозами: – Або ти змусиш дружину забрати заяву, або ти мені більше не син!
А чоловік прекрасно розуміє, що крім того, що він є сином, він ще й батько. Йому прикро, звичайно, що від нього відреклася власна мати, але він розуміє, що це не надовго. Гроші закінчаться – прибіжить. Все-таки я дивуюся сестрі чоловіка, як взагалі вистачило розуму ляпнути дитині подібну нісенітницю? Хочеш помститися – давай, племінника власного то навіщо вплутувати? А вона обрала найшлабшого.
Фото ілюстративне – Freepik
