Мар’яна стояла біля вікна своєї нової квартири, дивлячись на осіннє листя, що повільно кружляло в повітрі. Було ще тільки листопад, але в її голові вже крутилися думки про Новий рік.
Вона тримала телефон біля вуха, а її подруга Оксана на іншому кінці лінії слухала уважно.
— На календарі ще осінь, а до нас на нашу нову квартиру на Новий рік вже черга з родичів… — жалілася Мар’яна, зітхаючи так глибоко, ніби весь світ звалився на її плечі.
— Ти уявляєш? Мама дзвонила вчора, каже: “Доню, ми з татом приїдемо, і тітка Люба з дядьком Петром теж хочуть. А ще кузина Іра з чоловіком і дітьми!” Я кажу: “Мамо, квартира нова, але не палац, де ми всіх розмістимо?” А вона: “Та якось помістимося, головне — сім’я разом!”
Оксана розсміялася в трубку, її голос звучав бадьоро, наче вона пила каву з видом на море.
— Мар’яно, ти ж знала, що так буде! Нова квартира — це як магніт для родичів. Пам’ятаєш, як у мене було минулого року?
Тато приїхав з села з цілою торбою сала, а сестра — з трьома котами. Хаос повний!
Мар’яна посміхнулася, але в її очах була тривога. Квартира була справді новою — двокімнатна в сучасному комплексі на околиці Києва. Вони з чоловіком Андрієм купили її рік тому, після довгих років оренди. Андрій працював програмістом, вона — дизайнеркою в рекламній агенції.
Життя нарешті налагоджувалося: меблі нові, кухня з гранітною стільницею, балкон з видом на парк. Але ідея про навалу родичів псувала всю ідилію.
— Оксано, ти не розумієш. У нас ще ремонт не до кінця закінчений. Ванна кімната — окей, але в гостьовій кімнаті стоїть тільки диван і шафа. А якщо приїдуть шестеро? Де спати? На підлозі? І їжа… Мама вже сказала, що привезе олів’є в відрі, а тітка Люба — холодець. Але я не хочу, щоб моя нова кухня перетворилася на поле бою!
Оксана задумалася на мить.
— А Андрій що каже? Він же спокійний, як слон.
— Андрій? — Мар’яна закотила очі. — Він каже: “Мар’яно, це ж свято, потерпимо. Родина — це важливо.” Легко йому говорити, він цілий день на роботі, а я вдома. Мені прибирати, готувати, розважати!
Того вечора, коли Андрій повернувся з роботи, Мар’яна вирішила обговорити все серйозно. Вони сіли за кухонним столом, п’ючи чай з лимоном. За вікном уже темніло, і вуличні ліхтарі мерехтіли крізь осінній туман.
— Андрію, послухай, — почала Мар’яна, дивлячись йому в очі. — Я люблю нашу родину, але Новий рік — це наше свято. Ми ж тільки оселилися. Може, скажемо, що квартира ще не готова?
Андрій посміхнувся, його очі блищали від втоми після довгого дня кодування.
— Мар’яно, кохана, ти ж знаєш маму. Вона вже купила квитки. І тітка Люба дзвонила мені сьогодні: “Андрійку, ми так раді за вас! Привеземо подарунки, і дядько Петро покаже, як робити справжній шашлик на балконі.” Я не зміг відмовити.
Мар’яна зітхнула.
— Шашлик на балконі? В новій квартирі? А якщо сусіди викличуть пожежників? Ой, Андрію, це буде!
Але Андрій узяв її за руку.
— Давай подумаємо позитивно. Може, це буде весело. Пам’ятаєш, як минулого року ми святкували в мами? Тоді тітка Люба танцювала з дядьком , а кузина Іра розповідала анекдоти до ранку. Було ж круто!
Мар’яна кивнула, але в душі сумнівалася. Вона уявила, як родичі заповнюють квартиру: галас, сміх, запах їжі, дитячі крики. Іра з чоловіком Сергієм і двома синами — п’ятирічним Максимом і трирічним Вітьком.
Мама з татом, тітка з дядьком. Вісім людей у двокімнатній квартирі. “Це буде як у поїзді Київ-Львів у святковий період,” — подумала вона.
Наступні тижні пролетіли швидко. Осінь перейшла в зиму, перші сніжинки впали на землю. Мар’яна готувалася: купила додаткові матраци, запаслася продуктами, прикрасила квартиру гірляндами. Але тривога не зникала. Вона дзвонила Оксані щодня.
— Сьогодні мама сказала: “Доню, ми приїдемо 30-го грудня, щоб допомогти з приготуваннями.” Допомогти? Вона ж переставить всі меблі по-своєму!
Оксана сміялася.
— Мар’яно, розслабся. Купи вина побільше, і все буде окей.
30 грудня настав. Першими приїхали батьки Мар’яни — Галина Іванівна та Василь Петрович. Вони ввалилися з валізою, повною домашніх заготовок: солоні огірки, варення, пиріжки.
— Доню! — вигукнула Галина Іванівна, обіймаючи Мар’яну. — Яка краса! Квартира — як з журналу! А кухня? Ой, а чому плита газова? Електрична ж краща!
Василь Петрович оглянувся.
— Андрійку, синку, де інструменти? Я подивлюся, чи все добре з розетками. В новобудовах завжди проблеми.
Андрій посміхнувся.
— Тату, все окей, перевірено.
Але Василь Петрович уже дістав викрутку.
— Ні-ні, я сам подивлюся. Краще перестрахуватися.
Мар’яна закотила очі, але посміхнулася. “Почалося,” — подумала вона.
Наступними були тітка Люба з дядьком Петром. Вони приїхали на старенькій “Волзі”, завантаженій подарунками.
— Мар’яночко! — заголосила тітка Люба, цілуючи племінницю в обидві щоки. — Ми привезли холодець, олів’є і пляшку від дядька! А ще ковдри, бо знаємо, що в нових квартирах холодно.
Дядько Петро потис руку Андрієві.
— Андрій, хлопче, покажи балкон. Я вже м’ясо мариную для шашлику. На Новий рік без шашлику — не свято!
Андрій засміявся.
— Дядьку, балкон маленький, і правила комплексу…
— Правила? — махнув рукою дядько. — Ми тихо, по-родинному!
Останніми прибули кузина Іра з сім’єю. Діти — Максим і Вітьок — вбігли, як ураган, розкидаючи іграшки.
— Тітко Мар’яно! — кричав Максим. — А де ялинка? Ми привезли прикраси!
Іра обійняла Мар’яну.
— Сестричко, дякую, що запросила. Сергій уже втомився від дороги, але ми раді. Діти не дають спокою: “Коли до тітки Мар’яни?”
Сергій кивнув, несучи валізи.
— Так, Мар’яно, квартира супер. Де можна поставити речі?
Квартира заповнилася галасом. Діти бігали, дорослі розмовляли, кухня кипіла від приготувань. Мар’яна намагалася керувати, але все виходило з-під контролю.
— Мамо, не ставте холодець на стіл, він ще не застиг! — кричала вона.
Галина Іванівна махнула рукою.
— Доню, я 40 років готую, знаю, що роблю!
Тітка Люба різала овочі.
Дядько Петро з Андрієм уже на балконі розкладали мангал.
— Андрію, тримай шампури. М’ясо — свіже, з ринку!
Андрій озирнувся.
— Дядьку, сусіди…
— Та що сусіди? Запросимо їх теж!
Діти тим часом малювали на стіні в гостьовій кімнаті.
— Максиме, не малюй на стіні! — сварилася Мар’яна.
Максим заплакав.
— Але це подарунок для тебе, тітко!
Іра втрутилася.
— Мар’яно, не хвилюйся, це миєся. Діти ж.
Вечір 31 грудня настав. Квартира сяяла від гірлянд, стіл ломився від страв: олів’є, оселедець під шубою, холодець, шашлик (який таки посмажили на балконі, хоч і з димом), пиріжки, салати. Родичі сіли за стіл, підняли келихи.
— За новий рік! За нову квартиру! — проголосив Василь Петрович.
Усі чокнулися.
— За здоров’я! — додала Галина Іванівна.
Тітка Люба розповіла анекдот.
— Чули? Чоловік каже дружині: “Дорога, на Новий рік я подарую тобі квартиру!” А вона: “Яку?” Він: “Нову!” Ха-ха!
Усі засміялися.
Дядько Петро налив.
— Пийте, це натуральне, з села!
Андрій спробував.
— Сильне!
Діти бігали навколо, співаючи пісні.
— Дід Мороз, приходь! — кричав Вітьок.
Іра розповідала Мар’яні про своє життя.
— Сестричко, в мене на роботі підвищення. А в тебе? Дизайн йде?
Мар’яна кивнула.
— Так, клієнти є. Але з цією навалою…
Іра посміхнулася.
— Це ж родина. Без них нудно.
Опівночі всі вийшли на балкон.
— З Новим роком! — кричали всі.
Мар’яна обійняла Андрія.
— Знаєш, може, це не так погано.
Андрій поцілував її.
— Я ж казав.
Але свято тільки починалося. Наступного дня, 1 січня, родичі не поспішали їхати. Почалися ігри, розмови, прогулянки парком.
— Ходімо на ковзанку! — запропонувала тітка Люба.
Діти зраділи.
— Так! Ковзанка!
Василь Петрович узявся ремонтувати полицю, яка “погано стояла”.
— Тату, не треба! — просила Мар’яна.
— Доню, я майстер!
Галина Іванівна пекла пиріжки.
— Мамо, кухня моя!
— Доню, я допомагаю!
Дядько Петро розповідав історії з молодості.
— Пам’ятаєте, як ми з Любою в селі святкували? Сніг по коліна, а ми танцювали!
Тітка Люба додавала.
— Так, і ти впав у замет!
Сергій з Андрієм грали в шахи.
— Мат! — кричав Сергій.
Андрій сміявся.
— Реванш!
Іра з Мар’яною сиділи на кухні, п’ючи чай.
— Мар’яно, ти щаслива? — спитала Іра.
Мар’яна задумалася.
— Так, але інколи хочу спокою.
Іра кивнула.
— Розумію. Але родина — це опора.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Мар’яна відкрила — на порозі стояла Оксана з пляшкою.
— Привіт! Я подумала, приїду підтримати подругу в “черзі родичів”!
Мар’яна обійняла її.
— Оксано! Заходь!
Оксана увійшла, оглянулася.
— Вау, скільки народу! Привіт усім!
Родичі зраділи.
— Заходь, дівчино! — запросила Галина Іванівна. — Сідай за стіл!
Оксана сіла, розповідаючи жарти.
— Я чула, тут шашлик на балконі смажили? Герої!
Дядько Петро пищав.
— Так, і смачний!
День минув у сміху. Діти гралися з Оксаною, дорослі розмовляли.
Ввечері, коли всі втомилися, Мар’яна сіла з Андрієм на дивані.
— Знаєш, це було весело, — сказала вона.
Андрій кивнув.
— Родина — це хаос, але добрий хаос.
Наступні дні були подібні: прогулянки, ігри, розмови. Родичі допомагали: тітка Люба прибирала, дядько Петро полагодив кран, мама готувала, тато розважав дітей. Іра ділилася рецептами, Сергій допомагав Андрієві з комп’ютером.
Мар’яна дзвонила Оксані.
— Ти мала рацію. Це не черга, а свято.
Оксана сміялася.
— Бачиш? Насолоджуйся!
Але сусіди не скаржилися — навпаки, один зайшов з пляшкою.
— Привіт, сусіди! Чую, свято? Приєднаюся?
Так з’явився новий друг — пан Микола.
— Я Микола, з 5-го поверху. Люблю галасливі компанії!
Він розповів історії про будинок.
Мар’яна дивилася на це і розуміла: родина — це не тягар, а радість. Вони ділилися спогадами, планували майбутнє.
5 січня родичі почали збиратися додому.
— Доню, дякуємо! — сказала Галина Іванівна, обіймаючи Мар’яну. — Було чудово!
Василь Петрович додав.
— Якщо що, дзвоніть, приїдемо!
Тітка Люба поцілувала.
— Мар’яночко, бережи себе!
Дядько Петро потис руку.
— Андрію, шашлик вийшов супер!
Іра з сім’єю обійнялася.
— Сестричко, приїжджайте до нас!
Діти плакали.
— Тітко, не хочемо їхати!
Коли всі поїхали, квартира здавалася порожньою. Мар’яна сіла на диван.
— Андрію, тихо…
Андрій обійняв її.
— Але добре було, правда?
Мар’яна посміхнулася.
— Так. Наступного року знову запросимо.
Вона подзвонила Оксані.
— Оксано, ти мала рацію. Черга родичів — це найкраще, що могло статися.
Оксана розсміялася.
— Бачиш? Свято вдалося!
Мар’яна дивилася на ялинку, що ще сяяла. Осінь минула, зима тривала, але в серці було тепло від родинного тепла. Квартира тепер не просто нова — вона стала домом, наповненим спогадами.
Наталія Веселка
