На що ти гроші витратила? Мама бачила в тебе велику суму! Де гроші? – кричав чоловік, не підозрюючи, що я вже знаю правду.
Двері до бухгалтерії грюкнули вкотре. Ольга підвела очі від монітора й зітхнула – робочий день добігав кінця, а звіт усе ніяк не сходився. Останнім часом зосередитися на роботі ставало дедалі важче. Думки постійно поверталися до домашніх проблем.
— Олечко, ти сьогодні затримуєшся? — спитала начальниця, зазирнувши до кабінету.
— Так, Наталіє Борисівно, треба закінчити квартальний звіт.
— Ти останнім часом часто затримуєшся. Усе гаразд?
Ольга натягнуто всміхнулася.
— Звісно. Просто багато роботи.
Наталія Борисівна похитала головою й зачинила двері. А Ольга відкинулася на спинку крісла, заплющивши очі. Справді, дедалі частіше вона намагалася затриматися на роботі подовше – там хоча б ніхто не смикав через дрібниці, не вимагав грошей і не читав нотацій.
Телефон завібрував – черговий дзвінок від свекрухи. Ольга скинула виклик, але за хвилину прийшло повідомлення: «Негайно передзвони! Терміново!»
— Що сталося, Валентино Сергіївно? — втомлено спитала Ольга, набравши номер.
— Чому трубку не береш? Я цілий день дзвоню! — голос свекрухи дзвенів від обурення. — Ти гроші перевела?
— Які гроші?
— Як це які? На мої ліки! Я ж просила Льошеньку передати…
Ольга стиснула зуби. Звісно, чоловік «забув» сказати про чергове прохання матері.
— Валентино Сергіївно, я тільки вчора перевела вам десять тисяч.
— А сьогодні мені треба ще п’ятнадцять! — відрізала свекруха. — Мені терміново потрібні нові таблетки.
— Але ж у вас ціла аптечка…
— Ти що, не віриш, що я хворію? — У голосі свекрухи забриніли сльози. — От завжди так! Тобі байдуже на здоров’я матері твого чоловіка!
Ольга потерла скроні. Ця розмова повторювалася вже не вперше. Валентина Сергіївна регулярно скаржилася на здоров’я, вимагаючи грошей на ліки, але при цьому чудово виглядала і щовихідних ходила з подругами до театру.
— Гаразд, я переведу, — здалася Ольга. — Тільки мені треба дочекатися зарплати. Це післязавтра.
— Що? Мені гроші потрібні сьогодні! Попроси в борг у колег!
Ольга поклала трубку, не ставши відповідати. В очах защипало від сліз, що підступали. Вона дістала гаманець – там лишилося всього три тисячі до зарплати. А ж треба ще купити продукти…
Додому Ольга повернулася пізно ввечері. У квартирі пахло смаженою картоплею. Улюблена страва чоловіка. Олексій сидів на дивані. Вся увага була прикута до телефона.
— Ти де була? — невдоволено спитав він.
— На роботі, де ж іще.
— Мама дзвонила, сказала, що ти їй нагрубила.
Ольга скинула туфлі й пройшла на кухню. Раковина була завалена брудним посудом, на столі – крихти.
— Льоша, чому ти не можеш хоча б посуд помити?
— Я втомився, — відмахнувся Олексій. — У мене був важкий день.
— А в мене, значить, легкий? — Ольга почала люто відтирати сковорідку. — Ти хоч роботу знайшов?
— Знайшов. Завтра йду на співбесіду.
— Як і тиждень тому? І місяць тому?
— Ти на що натякаєш? — Олексій нарешті відірвався від телефона. — Думаєш, я не хочу працювати?
— Я не знаю, чого ти хочеш! Знаю тільки, що всі рахунки плачу я, всі кредити на мені, ще й твоїй мамі маю допомагати!
— А що такого? Ти ж працюєш бухгалтером. У тебе хороша зарплата.
Ольга жбурнула губку в раковину.
— Якої на всіх не вистачає! Я втомилася бути єдиним годувальником у сім’ї!
— Ну вибач, що я не можу забезпечити сім’ю так, як тобі хочеться! — Олексій схопився з дивана. — Може, тобі іншого чоловіка пошукати? Багатшого?
— До чого тут це? Я прошу тебе просто знайти роботу! Будь-яку!
— Ти як мати говориш! — Олексій скривився. — Тільки й робите, що дорікаєте мені!
Телефон знову задзвонив. Валентина Сергіївна.
— Ольго! — пролунав вимогливий голос свекрухи. — Ти коли гроші переведеш?
— Валентино Сергіївно, у мене зараз немає таких грошей…
— Як це немає? А на що ти їх витрачаєш? Я ось Льоші дзвонила, він сказав, що ти нову куртку купила!
Ольга перевела погляд на чоловіка. Той вдав, що не чує розмови.
— Ця куртка коштувала три тисячі гривень, і я купила її, тому що стара зовсім розвалилася! І взагалі я не зобов’язана…
Оля не закінчила фразу, її перебила Валентина Сергіївна.
— А мені байдуже! — відрізала свекруха. — Могла б і в старій походити, раз грошей немає! Я тут хворію, а ти…
Ольга не витримала і скинула дзвінок. Руки тремтіли від злості й образи.
— Мама права, — раптом сказав Олексій. — Ти останнім часом багато на себе витрачаєш.
— Серйозно? — Ольга повернулася до чоловіка. — А хто нещодавно новий телефон купив? У кредит, між іншим!
— Мені був потрібний хороший телефон для роботи!
— Якої роботи, Льоша? Якої?
Невдовзі у двері подзвонили. На порозі стояла Валентина Сергіївна власною персоною – розчервоніла від гніву, в новому пальті.
— От вирішила зайти, раз ти трубку кидаєш! — заявила вона з порога. — Зовсім зухвала стала! Я через тебе нічого не можу купити!
Ольга мовчки дивилася на свекруху, на її доглянуті руки зі свіжим манікюром, на дорогу сумку. І наче прозріла.
— Льошенько, — повернулася Валентина Сергіївна до сина, — ти бачиш, як вона зі мною поводиться? А я ж вам допомагаю, постійно щось купую…
— На мої гроші, — тихо сказала Ольга.
— Що? — свекруха підвищила голос. — Як ти смієш…
Але Ольга вже не слухала. Вона пройшла до спальні й почала висувати шухляди комода. Десь тут лежали всі квитанції, всі рахунки, всі записи витрат за останній рік.
Ольга перебирала папери. За її спиною лунали крики свекрухи й нарікання Олексія, але вона наче оглухла. У голові пульсувала одна думка – «Досить».
Ольга подивилася на суму, віддану свекрусі. У голові визрів план.
Кілька днів по тому Оля відкрила новий рахунок у банку. Щомісяця вона почала відкладати потроху – то дві, то три тисячі. Вчасно прийшла приємна премія. Ольга ховала чеки, видаляла сповіщення, намагалася не залишати слідів. Валентина Сергіївна продовжувала телефонувати, але тепер Ольга навчилася говорити «ні».
— Як це немає грошей? — обурювалася свекруха вкотре. — У тебе ж зарплата була!
— Валентино Сергіївно, я не можу більше давати вам гроші.
— Що значить не можеш? А як же мій кредит?
— Ваш кредит – це ваші проблеми.
Увечері розлючений Олексій влаштував скандал.
— Як ти можеш так чинити з мамою? — кричав він, нависаючи над Ольгою. — Вона ж просить не для себе! Їй потрібні ліки!
— Ліки? — Ольга гірко всміхнулася. — А нова шуба – це теж ліки?
— До чого тут шуба? Мама хворіє!
— Ні, Льоша. Досить. Я більше не даватиму гроші.
Олексій побагровів:
— Ти моя дружина! Ти зобов’язана допомагати моїй сім’ї!
— А ти мій чоловік. І де твоя допомога?
Це був перший раз, коли Ольга не поступилася. Олексій метався квартирою, погрожував, тиснув на жалість, але вона залишалася непохитною. Зрештою він грюкнув дверима й пішов до матері.
Наступні місяці перетворилися на справжній кошмар. Олексій почав перевіряти кожен чек, кожну покупку. Він міг увірватися в магазин, де Ольга купувала продукти, і влаштувати скандал через «зайву» пачку печива. Валентина Сергіївна навідалася без попередження, відчиняючи двері своїм ключем.
— Я ж мати! — заявляла вона, коли Ольга намагалася протестувати. — Маю право провідати сина!
Але насправді свекруха обшукувала квартиру, поки невістка була на роботі. Ольга помічала зсунуті речі, перериті шухляди. Але вона терпіла. В Ольги була мета.
Одного вечора Олексій примчав додому з перекошеним від злості обличчям.
— Де гроші?! — загорлав він з порога.
— Які гроші? — спокійно спитала Ольга, хоча серце закалатало.
— Не вдавай! Мама бачила в тебе велику суму! Бачила виписку! Куди ти їх сховала?
— Твоя мама риється в моїх речах?
— Відповідай! Де гроші?!
Чашка зі столу полетіла на підлогу.
Ольга дивилася на уламки улюбленої чашки, на бризки чаю на шпалерах, на спотворене люттю обличчя чоловіка. І всередині щось обірвалося.
— Хочеш знати, де гроші? — тихо спитала вона. — Вони там, де ти їх ніколи не знайдеш. Я більше не збираюся утримувати тебе і твою маму.
— Що?.. — Олексій ошелешено завмер від такої прямоти.
— За останній рік я віддала вам цілу купу грошей. Ось, можеш перевірити! — Ольга дістала теку з документами. — Кредити, «ліки», подарунки, ремонт маминої квартири… Я все записувала!
— Ти… ти вела облік? Стежила за нами?!
— А що мені лишалося? Ви висмоктували з мене всі гроші! Я працюю на знос, а ви…
Договорити вона не встигла. Олексій рвучко вихопив теку з її рук.
— Значить, збирала на мене компромат? — прошипів він. — Будувала з себе жертву?
— Льоша, припини…
— Ні, це ти припини! — Олексій почав рвати папери. — Я твій чоловік! Я маю право…
— На що? — перебила його Ольга. — На те, щоб сидіти без роботи? Щоб витрачати мої гроші? Щоб дозволяти матері командувати в домі?
Ольга підвелася з дивана, розправивши плечі. Щось змінилося в її погляді – зникла звична м’якість, поступившись місцем холодній рішучості.
— Олексію, знаєш що? Мені набридло! — голос Ольги дзвенів від стримуваних емоцій. — Я більше не дозволю вам себе використовувати! Ні тобі, ні твоїй матері!
Олексій застиг з клаптями паперів у руках. На його обличчі відбилося здивування – такий тон дружини був для нього новиною.
— Олю, ти що… — почав він примирливо, але осікся.
— Ні, тепер ти помовч! — Ольга рішуче попрямувала до спальні. — Я казала тобі знайти роботу – ти не шукав. Просила не давати матері ключі від квартири – ти все одно дав. Благала перестати брати кредити – і що?
Вона висунула нижню шухляду шафи й дістала заздалегідь зібрану сумку. Олексій, побачивши це, зблід.
— Ти… ти що робиш?
— Іду, — просто відповіла Ольга, перевіряючи вміст сумки. — Тепер ти сам платитимеш за кредит своєї матусі. І за всі інші забаганки – теж сам.
Олексій кинувся до дружини, схопив за руку:
— Ти не можеш просто так піти!
— Можу, — Ольга спокійно вивільнила руку. — І знаєш що? Я готувалася до цього. Цілий місяць винаймала квартиру, перевозила туди речі потроху. Усе, про що ти не знав, тому що ніколи не цікавився моїм життям.
— Ти… ти все спланувала? — Олексій перехопило подих від обурення. — То ось куди гроші йшли! На квартиру! Як ти посміла?!
— Це мої гроші, Льоша. Зароблені мною. І я більше не маю наміру звітувати за кожну копійку.
У двері подзвонили – на порозі з’явилася Валентина Сергіївна.
— Льошенько! Я на таксі приїхала, а воно грошей коштує! — з порога почала вона. — Ольго, у тебе там на картці щось лишалося…
Свекруха осіклася, побачивши сумку в руках невістки.
— Це що ще таке? Ти куди зібралася?
— Подалі від вас! Додому, — відповіла Ольга.
— Ти й так вдома! — обурилася Валентина Сергіївна.
— Ні. Це була клітка, а не дім. Місце, де мене використовували й доїли. Банкомат закрито.
Ольга попрямувала до виходу. Олексій заступив їй дорогу:
— Нікуди ти не підеш! Ми ж сім’я!
— Сім’я? — Ольга гірко всміхнулася. — Сім’я – це коли підтримують одне одного. А ви тільки тягнули з мене гроші.
— Невдячна! — закричала Валентина Сергіївна. — Ми тебе прийняли, дали дах над головою, а ти…
— Ви прийняли мою зарплату, а не мене.
Ольга рішуче рушила до дверей, відсунувши Олексія плечем. За спиною лунали крики й погрози, але вона не озиралася. У кишені лежали ключі від іншої квартири, паспорт. Поруч банківська картка з накопиченими грошима.
На вулиці Ольга глибоко вдихнула прохолодне вечірнє повітря. Десь нагорі грюкнуло вікно – Олексій щось кричав їй услід, але слова відносило вітром. Ольга не слухала. Вона йшла вперед. І з кожним кроком дихати ставало легше.
Позаду почулися квапливі кроки – Валентина Сергіївна наздоганяла її, вигукуючи щось про невдячність і егоїзм. Але Ольга вже сідала в заздалегідь викликане таксі.
— На Сосновий провулок, — сказала вона водієві.
Машина рушила, відвозячи її геть від колишнього життя. У дзеркалі заднього виду Ольга бачила, як свекруха розмахує руками, а Олексій вибігає з під’їзду. Але вперше за довгі роки це не викликало в неї ні страху, ні почуття провини.
У орендованій квартирі Ольга найперше ввімкнула чайник. Сіла біля вікна, дивлячись на незнайомий двір, на гойдалки, де грали чужі діти. Дістала телефон – десятки пропущених від чоловіка й свекрухи. Не дивлячись, видалила номери.
Попереду була невідомість. Але Ольга скинула важкий рюкзак, який тягла довгі роки. Тепер її життя належало тільки їй. І ніхто більше не посміє вказувати, куди витрачати гроші і як жити.
За вікном починався дощ. Ольга всміхнулася – як символічно. Природа наче змивала все старе, розчищаючи шлях для нового початку.
