На столі лежав маленький папірець, на якому було написано: “Любий, я намагалася зберегти нашу сім’ю, але якщо ти вирішив піти, я тебе не тримаю. Сподіваюся, ти будеш щасливий”

Андрій повернувся додому і побачив, як його дружина накриває на стіл вечерю. Він сказав їй, що зустрів іншу жінку й став вимагати розлучення.

У Андрія з Олександрою, починалося все так, як і у більшості сімейних пар, але чим далі, тим більше всілякої метушні стало на заваді їхнім стосункам. Ще й добавилось безліч проблем і вони самі не помітили, як віддалилися один від одного.

У Олександри на очах з’явились сльози. Вона взяла себе в руки й попросила зачекати місяць. Наступного дня Олександра поставила три умови. Вона сказала: “Ми все одно розлучимось, і я хочу запам’ятати наше з тобою сімейне життя. Місяць не розповідай синові про наше розлучення, все ж таки він складає ЗНО і не варто його турбувати нашими сімейними справами. Кожен день ми будемо разом вечеряти та обійдемо всі ті місця, з яких починалися наші стосунки”.

Андрію такі умови сподобалися. Він подумав, що за такий короткий термін нічого не зміниться і почав приходити додому на вечерю. Дружина старалась як могла. Вона доглядала за собою та готувала вишукані страви, попри те, що на них вона витрачала декілька годин. За вечерею чоловік із дружиною спілкувалися, іноді дивилися старі фотографії та пригадували щасливі моменти сімейного життя. Вихідні проходили напружено, але вони вдвох ходили тими місцями, де у них проходили побачення.

Коли пройшов місяць він пішов, але не до іншої жінки. Він поїхав на їхню стару дачу, подумати про життя. Йому здавалося, що він заплутався і тапер не знає, що хоче від життя. Коли Андрій сидів у роздумах на веранді старої хати, він побачив свого сусіда, який сварився зі своєю дружиною. Скільки він себе пам’ятав, стільки вони сварилися. І життя прожили разом, і про розлучення ніхто не думав.

Через деякий час повз його паркан пройшла жінка літнього віку. Андрій пригадав, що вона завжди ходила до магазину сама, адже її чоловік прикутий до ліжка.

Він продовжував роздумувати про життя, аж поки його не штовхнуло в бік якесь дівчисько. У неї в руці був невеличкий букетик ромашок, які вона зірвала в полі. Вона простягла його до Андрія і випалила: “Дядьку, дивіться, який у мене букет. Я нарвала моїй мамі, їй подобаються ромашки”.

Куди побігла дівчинка Андрій не помітив, але він зрозумів, що точно не знав, які квіти подобаються її дружині. Навіть і пригадати не міг, коли останній раз їх їй дарував. Тільки тепер Андрій зрозумів, що так мало знає про свою дружину. Він вирішив не розлучатися, приїхав додому з величезним букетом троянд, відчинив двері, а там нікого не було.

На столі лежав маленький папірець, на якому було написано: “Любий, я намагалася зберегти нашу сім’ю, але якщо ти вирішив піти, я тебе не тримаю. Сподіваюся, ти будеш щасливий”.

У нього було почуття, ніби він втратив близьку людину. Тільки тепер він зрозумів, що сильно любить Олександру.