— Тітонько, купіть квіти. Ви таких гарних точно ніде не знайдете.
До жінки, яка зачиняла двері своєї дорогої машини, підбігла дівчинка у простій сукні й простягла букет ромашок.
— Купіть. Ну, будь ласка.
Аліна, усміхнувшись, подивилася на неї із співчуттям. Але головному своєму життєвому принципу змінити не могла. Вона ніколи не купує квіівт. Квіти їй повинні дарувати чоловіки.
— Вони справді гарні, але я не можу. Наречений мені повинен їх подарувати. Втім, він мені їх і так дарує.
Вона взяла свою брендову сумку, закрила машину й поспішила до ресторану. Аліна запізнювалася. Ділові переговори затягнулися, але вона знала — її терпляче тут чекали. Вона мала замовити банкет для їхнього з Вадимом весілля й вже залишити великий завдаток. Гроші в неї були, і на своє розкішне життя вона їх ніколи не шкодувала, тим більше на своє весілля з чоловіком мрії.
— На такого нареченого ніяких грошей не вистачить. — несподівано сказала дівчинка за спиною щасливої Аліни. — Він же з іншою їх витрачає.
— Що? — Аліна зупинилася на місці, немов укопана.
— Тієї, — спокійно відповіла дівчинка. — Він вас обманює.
— А ти хто така? Що ти взагалі кажеш? І звідки ти знаєш, що в мене є наречений?
— А я вас бачила. Минулого тижня тут же. Ви з ресторану виходили, обіймалися, а сьогодні я його з іншою тітонькою бачила. Він її теж обіймав. І квіти в мене їй купив, ромашки, і сказав їй щось. Я все чула. Ніхто ж уваги на нас не звертає, а ми все бачимо й чуємо.
— І що він їй сказав? — здивовано спитала Аліна.
— Можу, звичайно, поділитися. Я, чесно скажу. Я все розповім, тільки їсти хочеться.
Аліна мовчала. Обманює ця дівчинка чи щось знає? А може, це витвори конкурентів? Давно хочуть її бізнес зруйнувати, не можуть там, так лізуть в особисте життя.
— Я правду кажу. Раз мою маму не вдалося врятувати, ви хоч себе врятуйте, — благальним голосом говорила дівчинка.
З її очей почали котитися сльози, і вона втирала їх рукою, в якій тримала букетик з уже зів’ялими ромашками.
— А на якій машині він був?
— На великій, білій, а на лівій задній двері вм’ятина і чорна смуга.
Так, це була машина Вадима.
— І в що він був одягнений?
— Такий сірий костюм із блакитною смужкою й гарна синя краватка з трикутниками.
Справді, вранці він одягався саме так. Краватку вона йому особисто вибирала в дорогому бутіку в Італії. Для Вадима вона нічого не шкодувала.
— Гаразд, ходімо, погодую.
Аліна прямувала до ресторану.
— А мене ж не пустять у такому вигляді-то, у сукні і рваних босоніжках, — занепокоїлася дівчинка. — Може, до пиріжкової за рогом? Там недорого. Ми туди з мамою завжди ходили.
— Та мене в цьому місті скрізь пустять. Не вигадуй і не бійся нічого. На те вони ресторани, взагалі-то, щоб людей годувати, а до пиріжкової, це якось без мене. Сміливіше давай, тільки квіти тут залиш.
Аліна подивилася на велике пластикове відро з-під майонезу, в якому стояло кілька букетиків польових квітів. Брати його до ресторану явно зайве.
— Ні, я не можу їх залишити. Мені їх сьогодні потрібно продати й гроші додому принести. Якщо я цього не зроблю, мене тітка знову зачинить у коморі без їжі й без води.
— Що за середньовіччя? Слухай, мені здається, ти все вигадуєш. Тебе як звати?
— Я не вигадую, а звати мене Таня.
— Ну ходімо, Таню, поїмо, і все розповіси.
Вони зайшли до ресторану. До них підійшов адміністратор.
— Аліно Михайлівно, ми вас дуже чекаємо. Ласкаво просимо.
Андрій подивився на брудну дівчинку.
— Ви не самі?
— Як би вам сказати?..
— А у нас dress-code, у такому вигляді не можна. Не можу пропустити з дитиною в такому виді.
— Андрюшо, ти при своєму розумі? Я ваш постійний клієнт. Я прийшла й хочу нагодувати дитину, голодну й стомлену. Ти що, проти? Ти взагалі розумієш, що говориш?
У голосі Аліни зазвучали металеві нотки.
— Розумію, вибачте. Посажу вас біля вікна. Там прекрасно. Ви готові обговорити весільний банкет? Я дізнався про морепродукти з Іспанії…
— Так, із банкетом пізніше. Скажи мені, Вадим сьогодні був тут?
— О, я ж не можу обговорювати наших гостей з іншими.
— Андрію, ти, схоже, сьогодні явно не в собі. Вадим майже мій чоловік. Він був тут. А якщо він дав тобі грошей, щоб ти мовчав, то дав він тобі з моїх заощаджень. Так відповідай. Він був сам?
— Ні. Він був не один. З блондинкою. Але більше нічого не знаю. Аліно Михайлівно, от чесне слово. Будь ласка, не ставте мені такі питання.
— Питань більше немає.
Вона підштовхнула вперед дівчинку, і вони пройшли до столика біля вікна.
— Ну що, Таню, що хочеш?
— Тістечко.
— Ой, дурниця якась. Потрібно нормально їсти. Так, замовимо тобі суп, пюре й м’ясо. Ну, а потім десерт.
Аліна була засмучена словами офіціанта, але все ще сподівалася, що це була якась помилка.
— Ну, а поки несуть, слухаю тебе.
— Він називав її «зайка». Вона дуже красива, худа, така, висока, на підборах. Сказав: «Зайка моя, потерпи, гроші будуть. Я сьогодні попрошу побільше, і поїдемо відпочивати». Ось так сказав. А вона йому говорить, щоб він сьогодні ж оплатив квитки на потяг.
— Ну, Вадиме, покажу я тобі квитки й відпочинок, — не стрималася жінка.
— Він не Вадим, він Ігор, і я його дуже добре знаю. Він, на жаль, нам з мамою все зіпсував.
— Як це?
— У мене є кілька фотографій. Я робила їх потай, коли зрозуміла, що він хоче нас обікрасти. А взагалі він ніколи не любив фотографуватися й не дозволяв цього робити. Ось, дивіться.
Дівчинка дістала свій старенький смартфон з тріснутим екраном і показала знімки. На них і справді був її наречений з якоюсь високою красивою незнайомкою. Аліна перевірила дату. Фотографія була зроблена за рік до їхнього знайомства. Дурниця якась.
— Таню, розкажи-но мені, що у вас трапилося?
Вона із жалем дивилася, як дівчинка жадно їла принесену їжу, відкушувала великими шматками й ковтала майже не жуючи. Було ясно — нормально маля не їла давно.
— Не поспішай, ми замовимо ще.
— Ми з мамою жили дуже добре. У неї був свій квітковий магазин. Вона його сама придумала. У борг гроші брала, але потім все повернула. У неї добре виходило букети робити. І, загалом, вона вирішила на цьому заробляти. А про тата вона ніколи нічого не говорила. Але я знаю, що їй завжди було дуже самотньо. Вона часто сиділа на кухні й дивилася, як дощ іде чи сніг кружляє. Напевно, сумувала через те, що чоловіка немає. Ну, через самотність.
Аліна пила каву, слухала й у цій незнайомій жінці наче впізнавала себе. Таня розповідала досить складно й дуже спокійно.
— Я до мами в магазин приходила після школи, допомагала їй. Вона мене вчила складати букети. Я касу бачила, знала, що в нас наче все непогано. І мама купувала і мені, і собі нові речі, і телефони. Ми в кафе ходили часто, навіть купили великий телевізор. А потім вона познайомилася з дядьком Ігорем. Він прийшов до нас у магазин, довго там мамі всяке цікаве розповідав про себе й сказав, що він власник салону краси. Потім кілька разів замовляв квіти у нас для салону. Довго ходив. Він маму на каву запрошував, вони гуляли. І мама вона прямо інша стала після цього. Ну, наче щаслива.
Потім вони стали зустрічатися, і він переїхав до нас. А мені не сподобався. Погляд у нього якийсь недобрий, але я мамі нічого не говорила. Їй же він подобався.
— Він говорив, що в нього є квартира, але там капітальний ремонт, — тихо сказала Аліна й усміхнулася.
— Ну так.
— Він обіцяв, що скоро ми в його величезну квартиру переїдемо в центр, а потім сказав, що в нього бізнес виходить на новий рівень і йому потрібні гроші. Хоча він часто з іншими жінками по телефону розмовляв, я чула, і обіцяв їм гроші й подарунки. Він думав, я зовсім маленька й нічого не розумію, але я все зрозуміла.
— Ти сказала про це мамі?
— Сказала, але вона мене не слухала. Сказала, що я все вигадую, бо не хочу, щоб із нами хтось жив. Навіть сварила мене, коли я говорила, що дядько Ігор обманює.
— І що потім?
— Потім вони збиралися одружитися. Мама погодилася, і він попросив багато грошей. У нас тільки було, і мама вирішила продати квітковий. Ну, здається, чи в банк його закласти, щоб, коли дядько Ігор поверне гроші, то викупити назад. Він говорив: «Все швидко буде». Загалом, вона продала й віддала йому гроші, а він зник наступного дня. Ми приїхали з магазину, а його вдома не було, і речей його не було. Мама плакала, кричала, а потім у непритомність упала.
— Який жах!
— Вона сказала, що не тільки свою справу заклала, але й всі наші запаси на чорний день йому віддала. Загалом, нам навіть нічим було платити за квартиру. Ми з нею плакали. Потім вона іноді падала в непритомність. Я їй швидку викликала, і я навіть до школу перестала ходити, бо страшно було її саму залишати. Потім мама захворіла, взагалі завжди лежала. Лікар приходив, якісь ліки давав, сказав, що потрібно до лікарні, а вона не хотіла. Мені здається, вона взагалі вже нічого не хотіла. І потім її не стало.
Аліна була здивована, з яким спокоєм Таня про все це розповідала. Вона не плакала, не кричала, а спокійно жувала другу порцію олів’є й пила апельсиновий сік.
— Тобі не шкода було маму?
— Шкода, але це вже було наче й не моя мама. Ну, точніше, вона, здається, любила більше його, а не мене.
— Ого. І як же ти тепер-то живеш? Тебе, напевно, мали б до дитячого будинку відправити, напевно.
— І краще б.
Мене забрала мамина зведена сестра, тітка Лариса. Вони взагалі не спілкувалися, сварилися тільки. Але коли я залишилася сама, оформила на мене навіщось опікунство. Вона мене не любить, увесь час сварить й змушує збирати на полі за містом квіти, а потім продавати. Якщо не приношу грошей, не дають вечеряти. А взимку я просто на вулиці гроші прошу.
— І чому вона тебе не любить?
— Та тому, що вона дочка від першого шлюбу, моя мама від другого.
— Зрозуміло.
Навіть не знаю, вірити в це чи… Хоча, схоже, звичайно, на правду.
— І от коли мами не стало, я говорила поліцейським про нього, але, здається, мені ніхто не повірив. А коли я побачила Ігоря поруч із вами, то я зрозуміла, він вас точно так само обманює. Адже сьогодні він був уже з іншою, і її, напевно, теж обманює. Так що, коли ви приїхали, я вирішила до вас підійти. Ну не хочу, щоб ще хтось постраждав. Як моя мама.
Таня замовкла.
Схоже, її розморило після смачного обіду. Очі злипалися.
— Так, вечір скоро. Давай-но я тебе додому відвезу, — запропонувала Аліна.
— Мені не можна додому. Мені потрібно квіти продати. Забули? — сказала Таня й почала загортати кілька шматочків недожованого хліба в серветку.
— Я заберу в тебе ці квіти, дам грошей, і ти поїдеш додому. Нічого вночі ходити.
— Гаразд.
Аліна підвезла дівчинку й поїхала до себе. Місто стояло у величезних заторах, але вона не нервувала, а просто повільно рухалася в потоці й розмірковувала. Порівнювала себе з цією нещасною мамою Тані. Все так схоже.
Аліна зробила себе сама. Вона була перукаркою, але не готова була все життя стригти в салоні на першому поверсі житлового будинку й зуміла вибитися в люди, стрибнути вище голови, відкрити преміум-салон, а потім ще кілька. Так що сьогодні вона керувала великою мережею в їхньому місті й у кількох сусідніх. У неї були гроші, зв’язки, авторитет, репутація. Не було лише простого жіночого щастя.
Аліна теж любила сидіти ввечері біля вікна, пити каву й думати про своє самітництво. Вони познайомилися з Вадимом на благодійному вечорі. Чоловік їй одразу сподобався. Чарівний, галантний, красивий. Вона раптом одразу зрозуміла, що це її людина, швидко повірила й закохалася, як дівчинка. І була готова зробити все, щоб він був щасливим, як вона. Чому вона раніше цього не помічала? Їй здавалося, що все вона чинить правильно. Саме так повинна чинити закохана жінка, підтримувати свого чоловіка.
Вадим представився власником заміського готельно-розважального комплексу й постійно розповідав, як він розвивається й що нового там придумує. Вадим щедро витрачав на неї гроші. Вони почали зустрічатися, і Аліна запропонувала почати жити разом. Він погодився, але сказав, що жити в нього не може через затягнутий ремонт.
— Та нічого, можем у мене, квартира велика.
Аліна була з ним щаслива. Потім він почав розповідати, що планує розширювати свій бізнес, розвивати, вкладатися в рекламу, наймати новий персонал. Говорив, що зараз усі кошти в справі, і попросив позички. Вона не шкодувала, підтримувала його, а потім сказав, що бізнес його прогорів і гроші не поверне.
— Та ми ж разом, ми справимося. З тобою, рідна, я гори зверну, — говорив він, обіймаючи Аліну. Та лише гладила його по голові й вірила, що в її коханого все вийде. Потрібно тільки його підтримати.
Потім Вадим зробив їй пропозицію на тропічному острові, куди вона повезла його відновлювати ментальне здоров’я. Після повернення почали готуватися до весілля. Паралельно Вадим розповів, що нарешті розпланував новий бізнес, і залишилося тільки знайти фінансування.
— Ти жінок стрижеш, а я буду чоловіків стригти й бороди їм брити. Відкрию крутий барбершоп і зроблю йому таку рекламу, що всі конкуренти просто зникнуть.
— Вадиме, це складно. Наш бізнес не такий простий, а ризики величезні.
— Я знаю, але в мене є ти, професіонал. Так що сподіваюся, що моя майбутня дружина допоможе мені й порадою, й грішми. Ти тільки уяви, скільки ми повернемо в сім’ю, бо повністю закриємо в місті цей вид бізнесу.
— Ну, мені потрібно порахувати, порадитися з бухгалтерією, скільки можна вилучити з обороту, щоб віддати їх тобі.
— Ну, а скільки це може бути? Скільки тобі не шкода віддати коханому заради виконання мрії? — прищурився Вадим.
— Та мені нічого не шкода, але потрібно бізнес робити з холодною головою. Це ж він нас годує.
І Аліна справді порахувала, папери були на руках. Після зустрічі в ресторані вона була готова поговорити з Вадимом і перевести на його ім’я пристойну суму грошей. Те, що було заплановано для відкриття чергового салону, вона готова була йому віддати. Але зустріч із Танею перевернула все.
«Я тебе знищу!» — бурмотіла Аліна. Вона вже була вдома й безцеремонно рилася в паперах нареченого, який ще не приїхав, але там нічого не було. Потім вона відкрила його ноутбук. Довго блукала по папках, дивилася електронну пошту й, нарешті, знайшла листування, фотографії, розрахунки й суми, які Вадим отримував від жінок і вкладав у нерухомість.
Вона зуміла все скачати й зробити так, щоб він не догадався. А ввечері, коли Вадим прийшов стомлений, обійняла його й, як зазвичай, розпитавши про справи, замовила смачну вечерю.
— Я так втомився, увесь день їздив по об’єктах, але знайшов місце для мого барбершопу. Потрібно внести гроші сьогодні, інакше заберуть. Ти говорила, що даси?
— Дам, але тільки через кілька днів. Почекай трохи, — усміхнулася Аліна.
Вона знала, наречений має віддати гроші тій блондинці з ресторану, але вигляду не подавала. Вадим шпурнув телефон, вилаяся й пішов спати.
Вони жили як раніше, щасливо, ситно, говорили про весілля, будували плани. Але Аліна звернулася до поліції, зуміла знайти інших обдурених жінок. Їх було троє, окрім мами Тані, і зібрала докази провини Вадима. Весь цей час продовжувала підтримувати зв’язок із Танею, допомагала їй.
Нареченого заарештували в день святкування їхньої річниці знайомства в гарному ресторані. Він намагався чинити опір, але його поклали носом у підлогу. Вадима увели, а Аліна спокійно доїла свою вечерю, замовила ще напій і десерт. Вона святкувала своє звільнення від цих стосунків і початок нового життя.
Вона більше не боялася самотності, бо більше не була самотньою. Тепер у неї була Таня.
— Будеш жити зі мною завжди? — одного разу спитала Аліна дівчинку, коли вони їли пиріжки в тій самій пиріжковій.
— Це як?
— Хочу забрати тебе від твоєї тітки й оформити над тобою опікунство. Легкого життя, звичайно, не обіцяю. Буду від тебе багато вимагати. Добре вчитися, приходити додому вчасно й не тягати солодощі перед обідом. Але я тобі обіцяю, ти більше не будеш сама у суворому дорослому житті.
— Це що, ви мені як мама? — Таня відклала пиріжок і шмигнула носом.
— Виходить, буду як мама, — усміхнулася Аліна й міцно її обійняла.
Вона заплатила Ларисі, і після оформлення документів, Таня переїхала до неї. Вони стали жити дружно й весело. Таня слухалася, допомагала у всьому й незабаром почала називати її мама Ліна, а іноді навіть мамочка.
А про Вадима вони більше не згадували, та й згадувати було нічого. Знали лише те, що його посадили за шахрайство, а гроші повернули постраждалим жінкам після продажу його нерухомості. У тому числі частину грошей поклали на рахунок Тані.
