— На, забери. Твій чоловічок учора в мене залишив, — сказала сусідка, переможно усміхаючись і простягаючи Галі теку з документами.
— Привіт, сусідко! Вдома ще, не пішла на роботу? — на порозі стояла Ольга, немолода, але ефектна брюнетка, яка жила двома поверхами нижче.
У легкому напівпрозорому халатику, з розпатланим волоссям, вона всім своїм виглядом натякала на те, що тільки-но прокинулася. Але, проте, поспішила виконати важливу місію.
— Привіт. Уже тікаю. Ти щось хотіла? Якщо не терміново, давай увечері, а? А то мене начальниця не залишить у спокої, якщо я знову запізнюся, — Галина вже поривалася зачинити двері, але Ольга її зупинила.
— Зачекай, не поспішай. На ось, твій Юрчик учора ввечері в мене залишив. Забери. Тут, певно, якісь важливі документи. Раптом шукатиме, та не згадає, куди подів. Хвилюватися почне. А він що, вже поїхав? — витягнувши шию, вона намагалася зазирнути всередину квартири.
Ольга простягнула Галині пластикову теку з документами. У чоловіка нещодавно не стало матері, і тепер Юрій вступав у спадок. Там якраз і були всі документи з цієї справи. Сусідка зарозуміло усміхалася і стежила за реакцією Галини.
— Тека знайшлася! Треба ж! От і чудово! — реакція Галі була дивною навіть для неї самої.
Не звикла ніколи й ні перед ким показувати свої почуття, Галя залишилася вірна собі й зараз, у цій недвозначній ситуації. Забравши в сусідки теку, грюкнула дверима в неї перед носом.
Неможливо описати, що діялося зараз у душі. Юрій що, зраджує їй? От із цією самотньою красунею? Із жінкою, яка живе під самим носом у дружини? Але ж це абсурд! Маячня! Юра не міг.
— Так, треба заспокоїтися і все добре зважити, — промовила сама до себе Галина.
Їй стало раптом спекотно. Вона стягнула з себе дорогий вовняний костюм, у якому зібралася на роботу, і недбайливо кинула його кудись. Ох, вона ж на роботу запізнюється! Ні, на роботу сьогодні не піде.
— Алло, Тамаро Вікторівно, вибачте мене, але я сьогодні не прийду. Ні, зовсім. Так, імовірно, захворіла, — коротко відповідала Галя на запитання здивованої начальниці.
— Ти ж учора була бадьорою. Що сталося, Романова? Працювати не хочеш? — вела допит сувора Тамара Вікторівна.
— Ні, я справді дуже погано себе почуваю. І зараз цю проблему вирішуватиму. Загалом, оформляйте мені відпустку на кілька днів, — крижаним голосом промовила Галя, яка думала зараз зовсім про інше.
— А лікарняний? Може, краще лікарняний узяти, якщо ти, зрештою, хвора? Ой, щось ти темниш, Романова. Ну гаразд, лікуйся. Даю тобі три дні й не більше. Зрозуміла?
— Так, дякую!
А тепер треба все добре обдумати. Зважити всі за і проти, згадати всі деталі й зробити висновки. А вже потім вирішувати, що робити далі.
Учора чоловік прийшов пізніше звичайного. Сказав їй, що на роботі були позапланові збори всього колективу. Якісь термінові питання вирішували в екстреному режимі. Після вечері Юрій виявив, що немає теки.
Чоловік мав зателефонувати нотаріусу, щоб з’ясувати деталі спадкової справи. Папки не було. Чоловік засмутився. Пішов у машину, де сподівався виявити документи. Повернувся ні з чим і вельми спантеличений.
— Певно, на роботі залишив, — почухав він задумливо потилицю. — Хоча… Мені здається, що я її навіть і не забирав з машини. Навіщо вона мені на роботі-то, га? — чомусь спитав він у дружини.
— Не знаю. Може, ти щось скопіювати хотів? — вирішила допомогти Юрію Галина.
— Та не збирався я нічого копіювати. От тому навіть і не забирав її з автомобіля. Так, що ж це було? Гра, спектакль? Дешевий фарс? Адже якщо папку принесла Ольга, значить, чоловік знав, де він залишив свої документи. Ну, або принаймні здогадувався. Так? Так! Що з цього випливає? З цього випливає, що Юрій учора ввечері був не на роботі, а в сусідки, де й залишив цю папку. Ну, от так йому було добре, що він забув геть про все на світі.
Але Юрій справді був учора засмучений. Галина це бачила. Бо втратити документи — означало для нього безкінечне ходіння по інстанціях для отримання дублікатів.
— Не переживай, знайдеться, — підбадьорила його Галя.
— Сподіваюся на це, — невесело відповів Юрій.
Саме тому він сьогодні раніше помчав на роботу, окрилений ідеєю відшукати там свою пропажу. А тепер виходило, що весь цей дешевий спектакль було розіграно лише для того, щоб обдурити дружину.
Галя збиралася попити каву на роботі. Вона завжди так робила вранці. Удома не снідала, не встигала. І зараз налила собі міцний напій, густо здобрила його вершками і цукру не пошкодувала. Їй треба багато думати, а така кава завжди активізувала мозкову діяльність. Галина набрала номер телефону чоловіка.
— Так, Галюню, слухаю! — звично озвався Юрій.
— Ну, що знайшов документи? — спитала вона.
— Ні, уявляєш! І тут немає. Я вже не знаю, де ще шукати цю теку.
— А я тобі підкажу, де шукати.
— Де, Галечко? Ти щось знаєш? У тебе є якісь припущення? — здобув надію Юрій.
— Ні, не припущення. Це факти. Тільки факти, — сумно сказала вона йому в слухавку.
— Ну, не тягни ж, прошу тебе! Галю, що за манера в тебе! Ну?
— Теку свою ти залишив у коханки. Вона мені її зараз і повернула!
— Галю, а ти де зараз? Хіба не на роботі? — пролунало дивне запитання чоловіка.
— Ні, любий. Я вдома. Твоя коханка внесла корективи в мої робочі будні. Тобі, я думаю, теж треба відпроситися з роботи й приїхати додому. І постаратися пояснити мені, що відбувається, — уже не стримуючи себе, прокричала в слухавку жінка.
— Що пояснити? Про яку коханку ти говориш? — Юрій, здавалося, не розумів.
— А в тебе їх кілька, чи що? Ти мене з кожною годиною дивуєш дедалі більше!
— Та які коханки? Немає в мене нікого!
— Я чекаю тебе вдома, — холодно промовила Галина. — Поки що — чекаю.
— Я не можу, мене не відпустять, — Юрій спробував схаменути дружину. — До вечора не терпиться? Головне, що документи знайшлися.
— Відпустять. Скажеш, що від тебе дружина йде. І повір мені на слово — твої документи зараз для нас не найголовніша проблема.
Галина відключилася й знову стала аналізувати. Реакція Юрія була дивною. Хоча, певно, передбачуваною, якщо взяти до уваги, що він перед нею шифрується, не бажаючи показувати своє справжнє обличчя.
Що вона знає про цю Ольгу? Самотня, вже немолода. Ефектна, старається виглядати молодшою за свої роки. Одягається гарно. Жінка в активному пошуку — так, здається, кажуть про подібних тіток. Чому вона поклала око на її Юрія, загалом зрозуміло. Він цікавий чоловік. А той факт, що одружений, лише підтверджує його привабливість. У них із Юрієм немає дітей — для Ольги це, можливо, аргумент. Немає дітей — значить, шлюб неміцний, несерйозний. Можна спробувати… За цими роздумами й застав дружину примчавший Юрій.
— Галю, що за справи? Ти можеш мені пояснити, що відбувається? Чому ти не на роботі? Про яку коханку ти мені торочила? І де нарешті мої загублені документи?
— Сядь.
— Я сів, слухаю. Тільки швидше! Не томи!
— Відповідай чітко. Ольга з третього поверху — твоя коханка?
— Ні, звісно!
— Добре. Тоді наступне запитання — як твоя тека з документами, яку ти шукаєш уже другий день, потрапила до неї? Адже саме вона мені її принесла годину тому. Ось до речі твої документи.
— О, знайшлися! Як добре!
— Ти не відволікайся. Відповідай чітко на поставлене запитання.
— Ну… Не хотів я тобі цього казати. Так, видно, доведеться. Недарма ж кажуть, що все таємне рано чи пізно стає явним, — втомлено промовив Юрій.
— Давай без афоризмів. Я ж тебе просила!
— Розумієш, ця Ольга… Вона виявляє до мене підвищену увагу. Я вже давно це помітив. Я-то ні, ні-ні! Навіщо мені ця жінка у віці? Ну, сама подумай!
— Справді, навіщо?
— Я тебе кохаю, Галюню. Не треба мені нікого іншого. А вона повз мене спокійно пройти не може, ця сусідка нав’язлива. Усміхається, в гості закликає. Нібито, там щось зламалося в неї. Полагодити треба. Або меблі пересунути. Щоразу щось новеньке вигадує. А вчора їду я додому, а вона на зупинці голосує. Побачила мене і ледь під машину не стрибнула. Довелося зупинитися, Галюню, — Юрій винувато глянув на дружину.
— Ну, я слухаю, не відволікайся. Що ж далі? Дуже цікаво стає.
— Ну от, везу я Ольгу цю, а вона заливається солов’єм.
— Ой, як же мені пощастило, сусіде, що ти мені зустрівся. Я з такими важкими сумками довго б додому добиралася. Задумала день народження святкувати, то стільки клопоту одразу.
І все в такому дусі. А потім раптом видає:
— Ой, а що це в тебе тут за тека на сидінні? Я, здається, на неї сіла.
Так, кажу, от у спадок вступаю. Квартира в мене у Вінниці від мами лишилася.
— Що ж ви тепер поїдете туди жити? Невже в нашому містечку залишитеся? — знову питає вона.
Я їй кажу, що ми з дружиною про це ще не думали. Та й рано. У спадок треба спочатку вступити. А вона раптом так повеселішала й каже:
— А чи не хочете ви, сусідоньку, зайти до мене й випити по келиху чогось за мій день народження?
Я відмовлятися став. А вона все вмовляє. Не відстає. Просто з усіх сил намагається. Під’їхали ми до будинку. Я, звісно, допоміг їй сумки до дверей донести. І все.
— І все?
— Так. Додому пішов, де й виявив, що забув теку в машині. А далі ти вже все знаєш.
— Тобто ти хочеш мені сказати, що ця Ольга прихопила вчора твої документи з собою?
— Виходить, так. Тільки от навіщо їй це, незрозуміло.
— А мені зрозуміло. Мені все гранично зрозуміло! — раптом голосно промовила Галя. — Ну, я їй зараз влаштую.
Галина вискочила з квартири і фурією кинулася вниз.
— Що, прийшла сказати, щоб я забирала твого невірного чоловіка собі? — жартома спитала її Ольга, відчинивши двері.
— Ні, не вгадала. Я прийшла тобі сказати, що ти його ніколи не отримаєш. Думаєш, хитріша за всіх? Не на ту натрапила!
Сусідка виглядала трохи розгубленою. А жінка спокійно пішла додому, до чоловіка.
