Надя завмерла з чашкою в руках.
— У Влада жінка на стороні? Оце так… А Юлька не знає, виходить?
Надя готувала оладки на сніданок, коли на кухню зайшов її чоловік Єгор.
— Привіт, любий! Ну, як відпочив учора? Добре попарився?
— Привіт! Так, непогано…
Єгор був похмурим і небагатослівним. На нього це не схоже.
— Щось трапилося? Чого ти такий сумний? Роби чай, ось тобі гарячі оладки…
— Дякую. Та все нормально…
Снідали мовчки. Наді було неспокійно на душі. Дивна поведінка в чоловіка…
— Єгоре, розкажи, що сталося? Я ж бачу… Чи мені не можна розказувати?
— Та годі тобі приставати! Так, я не можу тобі розповісти… Це не мій секрет, розумієш?
— Розумію. А чий?
— Влада. Усе? Відповів?
— Ага. Але мені образливо… Виходить, ти мені не довіряєш?
— Та всі ви жінки однакові. Тільки вийду з кімнати, одразу Юльці дзвонити почнеш.
— Не почну. Обіцяю. Щоб там не було, клянуся, нікому не розповім…
— Ох… Надю… Не відчепишся ж тепер… У Влада буде дитина на стороні! Зустрічається з однією дамою. Я вчора тільки дізнався. Влад добре випив, і давай розповідати… А я то думав, він сім’янин, двоє дітей, дружина хороша. І чого йому не вистачало…
Надя завмерла з чашкою в руках.
— У Влада жінка на стороні? Оце так… А Юлька не знає, виходить?
— Ні, звичайно. І не дізнається. Від нас з тобою, принаймні, я сподіваюся…
Єгор переконливо подивився на дружину. Надя притулила палець до губ, мовляв, могила.
— І що тепер? Піде від Юльки?
— Начебто не збирається. Але з тією жінкою у нього кохання… Я йому вліпив, звичайно… Ми ж з ним з інституту друзі, і Юлю давно знаю, не можна так…
— А хто ще був із вами в лазні?
— Та знайомий його якийсь, неодружений, той мовчав більше, дивний він. Усе, досить базікати на цю тему. Дивись, не проговорися нікому! Усе, я побіг, до вечора!
Надя швидко прибрала зі столу й почала збиратися на роботу. У голові не вкладалося, що Влад виявився зрадником! Ну, справді, чого йому треба? Син, дочка, Юлька красуня, достаток у сім’ї, і на тобі… Бідолашна Юля! Вона ж із таким захватом завжди про чоловіка, сім’ю говорить!
Звичайно, жінка не збиралася нічого розповідати подрузі. По-перше, чоловік попросив, по-друге, невідомо, як Юля відреагує. Влад віджартується, що напідпитку був, пожартував так над друзями, а її з Єгором виставлять винуватими. Рано чи пізно правда спливе назовні, але без їхньої допомоги. Юлько, вибач…
Минуло два місяці. Надя кілька разів телефонувала, розмовляла з Юлею, як завжди. Обговорили дітей, роботу, витівки свекрух. Юля була веселою. Значить, ще не знає… І от, якось Юля написала повідомлення, запрошувала в гості, саму… Дивно. Навіть не подзвонила. Надя купила фрукти, цукерки й після роботи вирушила до Юлі додому. Єгору нічого не сказала. Подруга була загадковою й сумною.
— Заходь, Надю. Я чайник поставила… Вдома нікого, крім нас.
Надя зняла куртку й зайшла на кухню. На столі стояв відкритий ноутбук.
— Це ти, так? — уважно подивилася Юля.
— Що, я? Юле? Ти про що? — Надя нічого не розуміла.
— Давно знаєш про Влада? Ну, що він з тією жінкою.
Надю кинуло в піт. Ну, почалося! Що ж їй відповісти?
— З якою жінкою, Юле? Не розумію…
— А лист хіба не ти надіслала? Анонімно…
— Лист? Ти що, я не пишу листи… І що там було?
— Фотографії. Його, з тією… Обіймаються, милуються, тьфу… І ж не фотомонтаж, бачу… І текст написаний у твоєму стилі. Я й подумала, що це ти попередити вирішила мене, хотіла подяку сказати, що очі відкрила на цього…
Юля стиснула губи, в очах стояли сльози…
— Юля, та може підстава яка, ну правда… Ну нащо Владові та жінка?
— Надю… А ти точно нічого не знала? Може, Влад колись говорив щось Єгору твоєму?
— Я? Ні…
Надя зніяковіла, розгубилася. Юля не зводила з неї очей.
— Ти знала, подруго… Бачу з твого обличчя… Ти ж брехати зовсім не вмієш! Ну, спасибі… Зрадниця! Я стільки місяців ходила з розставленими рогами, а ти сміялася з мене?!
— Та що ти… Ніхто не сміявся… Мені шкода тебе було, повір…
— Ага, от і зізналася… Надько… Подруга називається… Іди геть, бачити тебе не хочу!
Надя намагалася щось пояснити, але Юля не хотіла нічого слухати. Сильна образа застилала очі.
Надя пішла. Вся в сльозах. Що тепер буде? І навіщо вона зізналася от тільки… Єгор дяку не скаже… Коли Надя прийшла додому, Єгор допомагав доньці з уроками. Надя розігрівала вечерю, боячись розмови з чоловіком. Вона не виконала обіцянки, проговорилася…
— Надю, там у Влада таке… Дзвонив зараз. Каже, Юльці хтось на електронну пошту анонімно скинув фотографії його з тією жінкою, Юлька ридає, жене його з дому. Він у шоці, не розуміє, хто це міг зробити… Сподіваюся, це не твоїх рук справа?
— Моїх? Ні, звичайно, ти що! Я була у неї зараз, і вона розповіла про лист… Коротше, вона здогадалася, що я в курсі його інтрижки. Але про майбутню дитину вона ще не знає, я так зрозуміла. Образилася сильно, що я приховала від неї інформацію… Єгоре, вона не від мене першою дізналася, клянуся, і твого імені я не згадувала…
— Ай, та вже без різниці, раз правда сплила назовні. Гадаю, він ще комусь міг сказати. Та й взагалі, це вже не наші проблеми. Сам винен, нехай виплутується тепер! Давай вечеряти!
Надя зітхнула з полегшенням. І так на душі погано, а ще й чоловік би почав лекції читати. Але, обійшлося, на щастя… У глибині душі Надя не вважала себе винуватою. Рано чи пізно правда сплила б назовні. А те, що Юля сильно образилася на неї… Ось це неприємно, подруги ж. Але, що вдієш. Може, все налагодиться ще…
Через деякий час Надя дізналася, що Юля подала на розлучення, відсудила у чоловіка більшу частину майна й купила собі з дітьми іншу квартиру. Якось подзвонив телефон. У Наді гучно застукало серце від хвилювання. Юля…
— Привіт, Надюшко! Запрошую на новосілля! З донькою приходь, посидимо, дівочий вечір влаштуємо! Усі образи в минулому, в мене тепер нове життя. А подруга стара, якщо ти не проти!
— Привіт, Юле! Звичайно, не проти! Прийдемо! Скидай адресу!
