— У моєї мами знову проблеми, — поскаржився Лев дружині.
— Що цього разу в неї сталося? — похмуро спитала Ліда.
— Холодильник зламався! — сказав чоловік. — Та й як йому не зламатися? Йому вже багато років, давно час йому зламатися.
— Мама мені все скаржилася, як вона тепер житиме без холодильника. Адже в неї всі продукти зіпсуються, — додав він.
Ліда на це лише зітхнула, адже їм знову доведеться витрачати гроші на свекруху!
Інеса Григорівна за все своє життя нічого не накопичила, всі гроші вона витрачала на одяг, розваги й посиденьки в кав’ярнях з подругами. Вона не вважала за потрібне періодично купувати нову техніку, меблі, робити у квартирі ремонт. Свекруха жила собі на втіху.
Вийшовши на пенсію, Інеса Григорівна раптом усвідомила, що, виявляється, треба було гроші відкладати! Ну, або хоча б купувати в квартиру взамін старій техніці й меблям нові.
Але вона нічого такого не робила! І ось тепер у неї все почало ламатися й приходити в непридатність. І вона стала просити сина, щоб він допомагав їй розв’язувати ці проблеми.
— Я не розумію, чому твоя мама не може знову піти працювати? — обурювалася Ліда. — Адже багато пенсіонерів не сидять удома. Не обов’язково ж іти на якусь важку роботу, можна знайти щось до снаги. Наприклад, піти гардеробницею чи влаштуватися в бібліотеку.
— Вона сказала, що не хоче більше працювати, набридло, — знизував плечима Лев. — Не можу ж я її змусити?
— Звісно, не можеш! Зате вона з тебе зробила чудового спонсора! — констатувала Ліда.
Батько Лева, Олег Олександрович, пішов з сім’ї, коли синові було лише п’ять років. Він платив невеликі аліменти, але цього не вистачало. Коли Левові виповнилося вісімнадцять років, мама зажадала, щоб він йшов працювати й сам себе забезпечував.
— Ти тепер дорослий, отож іди і працюй! Я на тебе працювати не збираюся! — заявила вона тоді синові. І Левові довелося працювати й навчатися заочно в інституті.
Але тепер Інеса Григорівна була пенсіонеркою, у якої постійно щось ламалося. І ніхто їй не міг допомогти, окрім сина. Усього чотири місяці тому він купив мамі нову плиту, а тепер доведеться купувати холодильник.
— У твоєї мами квартира в поганому стані! — говорила Ліда, коли вперше побувала в гостях у свекрухи. — Невже вона не могла зробити ремонт?
— Їй це було не потрібно! — знизував плечима Лев. — Зате тепер вона мені скаржиться, що в неї немає грошей на ремонт. І питає, скільки коштуватиме поклеїти нові шпалери.
— Так, шпалери в неї старі! Усі порвані, вицвілі й у якихось плямах, — хитала головою Ліда. — А які в неї штори — це страхіття! Невже вона хоча б штори не могла собі купити, коли працювала?
— Не знаю, — сумно говорив Лев. — Їй, значить, це було не потрібно.
— Зате тепер усе знадобилося! — сердилася на свекруху Ліда.
Вони з Левом жили в її батьків і давно думали про купівлю квартири в іпотеку. Але витрати на Інесу Григорівну дуже заважали їм здійснити плани. Адже вони хотіли назбирати на великий перший внесок, щоб швидше розрахуватися з іпотекою. Зарплати в Ліди і Лева були невеликі, тому будь-які зайві витрати їм були ні до чого.
І нещодавно вони вже почали приглядати квартири для купівлі. І розуміли, що їм доведеться купувати ще якісь меблі в нову квартиру, витрачатися на переїзд і ремонтні роботи. А мама зі своїм холодильником тільки додавала їм витрат.
— Нам час перестати допомагати твоїй мамі грошима, — заявила дружина чоловікові.
— Я теж так думаю, — чесно зізнався Лев.
— Сам поміркуй! Ми їй і так уже чудово допомогли! Плиту купили, пилотяг, пральну машину, диван, крісла, мобільний телефон. А скільки разів ми їй просто давали гроші чи купували продукти — не злічити!
— Ще й передпокій новий купили, — нагадав Лев.
— Так, і його теж, — сказала Ліда. — А зараз у нас самих зайвих грошей немає! Усе! Хай влаштовується на роботу і сама собі купує холодильник! А нам треба купувати квартиру і виїжджати від моїх батьків.
— Я згоден з тобою! — сказав чоловік.
— Тим паче я знайшла чудовий варіант для нас, зараз покажу тобі його, — сказала Ліда.
Вона розгорнула ноутбук на кухонному столі й почала гортати оголошення.
— Дивись, ось однокімнатна квартира в новобудові, район непоганий, поруч школа і садочок буде дуже доречно, коли діти з’являться. Ціна, звісно, кусається, але якщо назбираємо на більший перший внесок, щомісячний платіж вийде посильний.
— А оцей варіант дешевший, — Лев показав пальцем на екран. — Але подивись, у якому стані там кухня, там же все треба переробляти.
— Ось я про те й кажу, — Ліда закрила ноутбук. — Нам самим ще ремонт робити, меблі купувати, а ми весь час відриваємо гроші на мамині примхи. Досить.
Лев мовчки кивнув, дивлячись у вікно. Йому було й соромно, і водночас якось легше, ніж він очікував.
На вихідних Лев поїхав до мами сам, без дружини — вирішив поговорити відверто. Інеса Григорівна зустріла його у квартирі, де досі стояв старий холодильник, обмотаний ковдрою, аби хоч трохи тримав холод.
— Синку, ти вже придивився щось? — одразу спитала вона з порога. — Мені й морозильна камера потрібна велика, я ж люблю запаси на зиму робити.
— Мамо, — почав Лев, сідаючи за кухонний стіл, — я не куплю тобі холодильник цього разу.
Інеса Григорівна завмерла з чайником у руці.
— Як це не купиш? А що ж мені робити?
— Мамо, ми з Лідою збираємо гроші на квартиру. Нам потрібен перший внесок для іпотеки, і кожна гривня зараз рахується.
— Ну, синку, — голос матері одразу пом’якшав, набув благального відтінку, — ти ж мене не покинеш саму з цією проблемою? Я у віці, куди мені працювати?
— Мамо, ти цілком можеш попрацювати ще кілька років. Он сусідка твоя, тітка Галина, у бібліотеці працює, і нічого, справляється.
— Тітка Галина завжди любила читати, а я не з тих, — відмахнулася Інеса Григорівна. — Та й узагалі, я ж тебе виростила, невже тобі шкода для рідної матері якийсь холодильник купити?
Ці слова кольнули Лева, як завжди кололи. Але цього разу він згадав розмову з дружиною, згадав розрахунки, які вони робили ввечері, і не піддався.
— Мамо, ти мене виростила на аліменти від тата, а не на свою зарплату. Я пам’ятаю, як ти казала мені в вісімнадцять років, що сама на мене працювати не збираєшся. То чому тепер я маю все життя працювати на тебе?
Інеса Григорівна образилася, надула губи, відвернулася до вікна.
— Он воно як заговорив. Дружина, певно, навчила.
— Дружина тут ні до чого, мамо. Я сам так вирішив. Ми з Лідою тобі вже й плиту купили, і пилосос, і пральну машину, і диван з кріслами, і навіть передпокій новий. Досить, мамо. Тепер твоя черга подбати про себе.
Він устав з-за столу, поцілував матір у щоку, попри її мовчазну образу, і пішов, лишивши її сидіти на кухні наодинці зі старим холодильником.
Минув тиждень. Лев з Лідою активно ходили на перегляди квартир, зустрічалися з ріелторами, рахували щомісячні платежі. Одного вечора Лев отримав повідомлення від мами: «Синку, я так і не сплю, все думаю, як я тепер житиму. Може, хоч половину суми на холодильник даси?»
Лев показав повідомлення дружині.
— Не піддавайся, — твердо сказала Ліда. — Це вона так тисне на почуття провини. Пам’ятаєш, як ми домовлялися?
— Пам’ятаю, — зітхнув Лев і написав мамі коротку відповідь: «Мамо, я не можу зараз допомогти грошима. Спробуй викликати майстра, може, справа не в самому холодильнику, а в дрібниці якійсь».
Відповіді не було довго. А за два дні мама зателефонувала сама, і голос у неї був уже зовсім інший — трохи розгублений.
— Синку, ти не повіриш, — сказала вона, — я викликала майстра, той подивився, все прочистив, показав, як правильно доглядати, і взяв за роботу зовсім небагато.
— От бачиш, мамо, — не втримався Лев, — а ти вже готова була новий купувати.
— Ну, я ж не знала, — виправдовувалася Інеса Григорівна. — Думала, справді зламався остаточно.
Лев поклав слухавку і розповів усе Ліді, яка тільки похитала головою.
— Бачиш, — сказала вона, — якби ми одразу побігли купувати новий холодильник, вона б і не дізналася, що справа була в дрібниці. А тепер хоч навчилася за технікою доглядати.
Минуло ще два місяці. Лев і Ліда таки знайшли підхожу квартиру — не найбільшу, зате в хорошому районі, з можливістю зробити ремонт на власний смак. Вони внесли перший внесок, оформили іпотеку і почали готуватися до переїзду.
Інеса Григорівна, дізнавшись про купівлю, спершу знову спробувала натиснути на почуття провини:
— Ви собі квартиру купуєте, а мене тут покинете з моїми старими шпалерами і жахливими шторами? — дорікала вона синові телефоном.
— Мамо, — спокійно відповів Лев, — ти сама все життя вирішувала витрачати гроші на кав’ярні й нові сукні, а не на ремонт. Тепер, будь ласка, розберися з цим сама. Ти цілком можеш підробляти, поки ми з Лідою розраховуємося з іпотекою. А коли стане легше з фінансами, подумаємо, чим допомогти.
Інеса Григорівна довго мовчала в слухавку, а потім несподівано тихо сказала:
— Може, ти й маєш рацію, синку. Піду завтра в те агентство з працевлаштування, подивлюся, що вони мені запропонують.
Лев здивовано підняв брови — такого повороту він не очікував.
За місяць мама справді влаштувалася — у студентський гуртожиток, де колишні знайомі власниці саме шукали надійну людину. Платили небагато, зате графік був зручний, а колектив — приязний.
— Знаєш, — зізналася вона якось Левові телефоном, — мені навіть подобається. Хоч якось день структурований, є з ким поговорити, і головне — я нарешті сама собі на дрібниці заробляю, не прошу в тебе щоразу.
Лев відчув справжнє полегшення, почувши ці слова. Уперше за багато років розмова з мамою не закінчилася переліком її проблем і натяками на гроші.
Коли настав день переїзду, Ліда з Левом перевозили речі до нової квартири цілий вихідний, стомилися, зате увечері сиділи на підлозі порожньої ще вітальні, їли піцу просто з коробки і дивилися на свіжопофарбовані стіни.
— Знаєш, — сказала Ліда, притулившись до плеча чоловіка, — я рада, що ми тоді наважилися сказати «ні». Якби продовжували тягнути на собі всі мамині витрати, ми б цю квартиру ще років п’ять шукали.
— Так, — погодився Лев. — І, здається, мамі це теж пішло на користь. Вона вперше за багато років сама щось вирішує, а не чекає, поки я все залагоджу.
— Значить, ми не такі вже й погані діти, — усміхнулася Ліда.
— Значить, не такі, — Лев поцілував дружину в скроню. — Ми просто нарешті почали думати і про себе теж.
За вікном сутеніло, у новій квартирі пахло свіжою фарбою і майбутнім, а на кухні вже чекала розпакована коробка з новим, зовсім невеликим, зате своїм чайником — першою покупкою для їхнього спільного дому.
