Вона ніколи не думала, що його життя може ховати таємниці.
Романтика їхніх перших років була сповнена сміху, мрій і тихого щастя.
Вони зустрілися випадково – на вулиці, де осіннє листя падало на тротуар, і з того моменту її серце перестало бути її власним.
Його звали Ігор, і він здавався людиною без темних кутків у душі.
Все почалося з листа, який Настя знайшла випадково в старому портфелі, що він залишив у спальні Конверт не мав підпису, але всередині були старі аркуші з почерком, який Настя впізнала: гор.
Читати їх було страшно і одночасно неможливо відірватися. Там розповідалася історія, яку він ніколи не згадав: багато років тому він був частиною загадкової фінансової схеми, яка завершилася… загадковим зникненням людини.
Жінка, з якою він працював, зникла без сліду, і Ігор залишився один, несучи тягар провини.
Настя вирішила не чекати. Вона поклала листи на стіл і подивилася на нього прямо: — Ігор, ми мусимо поговорити. Він довго мовчав, а потім промовив тихо: – Добре… Тобі все треба знати.
Але знай: це минуле, воно давно минуло. Він розповів про Еліну, жінку, яка зникла, і про те, що він боявся, що минуле зруйнує їхнє життя.
Настя слухала, відчуваючи суміш страху і непереборного інтересу.
— Чому ти не сказав мені раніше? — запитала вона. – Я боявся, — зізнався Ігор. — Боявся, що ти не зрозумієш і покинеш мене.
Настя відчула, як її серце стискається. Але перш ніж вона встигла відповісти, пролунали дзвінки. На порозі стояв чоловік, який представився слідчим.
Він сказав, що справа зниклої Еліни ніколи не була закрита і тепер поновлена. Настя відчула холодок по спині. Ігор, який завжди здавався таким спокійним, став блідим. — Це не може бути правдою… — прошепотів він.
Слідчий показав фотографії та документи: Еліна жива, і тепер вона повернулася до міста. Але повернулася не випадково.
Вона вимагала, щоб Ігор повернув гроші, які він нібито привласнив після їхньої спільної роботи. Настя зрозуміла: тут немає простого щасливого завершення. Минуле чоловіка виходить на світло, і від цього залежить їхнє спільне майбутнє. Ігор спробував запевнити Настю, що все можна владнати, але в душі вона відчула холодне розчарування.
Той чоловік, якого вона любила, виявився зовсім іншим, ніж той, з ким вона будувала сімʼю.
Еліна зʼявилася особисто на зустрічі. Її очі були холодні, без натяку на дружелюбність.
Вона говорила про минулі зради, про гроші, про відшкодування. Ігор намагався пояснити, що минуле давно минуло, але вона не слухала. Настя стояла осторонь і дивилася на все це.
Вона зрозуміла, що кохання, яке здавалось непорушним, тепер під загрозою.
Ігор ніколи не розповідав правду повністю, і від цього їхнє спільне життя почало тріщати.
Того вечора Настя повернулася додому сама.
Вона дивилася на Ігоря, який залишався з Еліною на телефонному звʼязку, і відчувала розгубленість: любити чи піти?
Минуле, яке здавалось уже закритим, раптом повернулося в реальність і загрожувало всьому, що вони мріяли побудувати.
Несподіваний поворот полягав у тому, що Ігор не мав вибору:
Еліна вимагала участі в його фінансових справах, і якщо він відмовиться, вона звернеться до поліції. Настя зрозуміла, що любов до людини не завжди рятує, якщо за людиною тягнеться тінь минулого.
Вона сіла, взяла в руки листи, які знайшла спочатку, і відчула рішучість: життя з Ігорем, який приховував такі таємниці, тепер для неї стало неприйнятним.
— Ігор, — сказала вона тихо, — я не можу залишитися в тіні твоїх секретів. Мені потрібна правда від самого початку, а не коли минуле повертається, щоб руйнувати життя.
Він намагався її зупинити, але вона вже вирішила. Вона залишила його з його таємницями, з минулим, яке тепер наздоганяло його безжально.
Настя зрозуміла одну річ: іноді кохання не рятує, коли за ним ховаються незрозумілі тіні.
Вона вийшла на вулицю, де нічне місто зустрічало її тишею і холодним світлом ліхтарів.
Минуле залишалося за дверима, а вона йшла вперед – одна, але вільна.
Автор: Олена
