fbpx

Не судилося єдиному синові стати опорою для матері в її старості. Він пoмер, коли до весілля залишалися лічені дні: збиралися з нареченою за обручками. Коли Домніка проводжала сина в останню путь, їй здавалося, що вона втратила все. Але попереду її чекала ще одна, не менш важка втрата

Домніка була одинадцятою дитиною в родині. Над нею не тремтіли люблячі батьки, не бавили і не пестили її старші брати і сестри. А в сім років дівчинка осиротіла.

З рідної чернігівської Корюківщини переселилася в Одеську область, в сім’ю брата. Він в школу не пускав: сім’ї потрібні були робочі руки. Тільки в дванадцять Домніка сіла за парту. Перед уроками повинна переробити всю домашню роботу. Часто снідати доводилося по дорозі в школу, бувало, жменею гороху з придорожнього поля. Джерело

Єдиною радістю стало навчання. Домна швидко надолужила згаяне. Дуже хотіла бути вчителькою. І ні бідність, ні сирітські нещастя не завадили їй отримати диплом педагогічної школи. Він їй здавався пропуском в життя … Тому так болісно, ​​до речі, переживала, коли втратила документ, переїжджаючи знову на Корюківщину, де жили чотири її сестри.

Не судилося єдиному синові стати опорою для матері в її старості. Він пoмер, коли до весілля залишалися лічені дні: збиралися з нареченою за обручками. Коли Домніка проводжала сина в останню путь, їй здавалося, що вона втратила все. Але попереду її чекала ще одна, не менш важка втрата.

… Наречена Віктора Галя через півроку після його cмеpті народила дочку. Ця дитина стала для бабусі єдиним світлом у вікні. Не було більшої радості, коли школярка-внучка переїхала до неї жити (Галя в той час вийшла заміж). Юля була не тільки втіхою, але і помічницею. Бралася за все: жито ціпом молотила, дах на будинку фарбувала.

Читайте також: Збираючись додому, дорога невістка почала шукати загублений десь телефон. Коли я набрала її номер, гості оніміли, я в сльози

Після школи закінчила бухгалтерське відділення, курси масажу, перукаря. Але найбільше любила техніку. Отримала водійські права і сяяла від радості, коли друзі давали кермо. Мріяла про своє. Але не встигла: їй було двадцять п’ять, коли мотоцикл, де Юля була пасажиркою, poзбивcя в райцентрі. Юля помepла на місці …

З усього великого роду Домнікії Григорівни залишилися племінники. Останні кличуть до себе. «Може, і наважуся», – каже. А поки вона ще на своїх ногах. Читає газети, любить розгадувати кросворди. Ніби в подарунок за життєві випробування, доля подарувала їй довголіття. А ще – стійкість духу і силу волі. Повага учнів та односельчан, людська вдячність полегшують гіркоту стрфждань.

You cannot copy content of this page