Ірина після того, як її покинув чоловік, спершу ходила сама не своя.
– І чого йому не вистачало? – думала. – Квартира трикімнатна, мої батьки за комуналку платили, одягали-взували обох, мама по суботах привозила сумки з різними смаколиками. Мій батько допоміг йому влаштуватися на роботу у пристойну фірму, а Колюня взяв і покинув мене. Сказав, що йде до Катьки – отієї рудоволосої фурії з двома дітьми. Мовляв, зрозумів, що кохає лише її, а я була найбільшою помилкою його життя. Джерело
Проте минули два місяці, і молода жінка вирішила розпочати життя, як то кажуть, із чистого аркуша. Зробивши нову зачіску, змінивши гардероб, Ірина часто гуляла вулицями міста, вечорами допізна сиділа з подругами у барах.
– В Ігоря ніс горбатий, в Андрія – руки волохаті, – вертіла носом. – В Едика зарплата маленька, а Славік сказав, що одружуватися ще не збирається. І ніби багато кавалерів, але немає з кого вибирати.
– Ну, тобі вгодити важко, – відказала Ілона, давня подруга Іри. – А коли так, то спробуй знайти свою другу половинку за допомогою інтернету. Там тобі такий вибір буде, що точно когось знайдеш.
– А це ідея! – зраділа молода жінка. – Чого це я раніше не додумалася?
І взялася за сайти знайомств. Зареєструвавшись, виклала свої найкращі фотки і стала чекати листів від кавалерів. Ті і справді злетілися, наче оси на мед. Зайшовши на сайт уранці, Іра була шокована – 64 листи!
– Ой, цей старий, а в цього пузо – мов барило, – міркувала, переглядаючи фото тих, від кого надійшли листи. – А цей надто простенько одягнений – мабуть, бідний! Вау, а це який красень! Йому точно відпишу!
Ось так і розпочалася переписка Ірини та Анатолія. Молодий чоловік написав, що мешкає у Києві і мріє зустріти добросердечну і лагідну жінку та створити з нею сім’ю.
– Ти така красива! – писав він Ірині. – Ірцю, я так мрію про те, аби взяти у свої руки твої долоньки і цілувати їх, цілувати.
– То приїжджай у гості! – зраділа жінка. – Ось ввечері і виїжджай, а вранці я тебе зустріну.
Коли ж красень пообіцяв приїхати, жінка кинулася наводити лад у квартирі, побігла до супермаркету і накупляла різної смакоти.
– А ти, Нелю, спечи торт, аби було що до чаю поставити, – зайшла до сусідки, яка працювала кондитером. – Та такий, щоб він пальчики облизував!
Вранці сусідка принесла торт, і Іра поспішила на залізничний вокзал зустрічати коханого. Анатолій і справді був красенем – високий, із чорним волоссям і карими очима – саме про такого чоловіка і мріяла Іра. Тож відразу повезла гостя до себе.
– Пообідаємо, відпочинеш з дороги, а там і місто тобі покажу, – торохкотіла. – Ти ж стомився, правда?
Проте минуло три дні, а міста Анатолій так і не побачив. Уранці Ірина, приготувавши сніданок, поспішала на роботу, а коли приходила, то готувала вечерю, мила посуд і… задовольняла сeкcyaльні бажання гостя.
– Ну-у-у, я його від себе не відпущу, – думала вона. – Пpeзepвaтивaми не користуємося, отож, за день-два зaвaгiтнію, а там і до РАЦСу підемо.
Так минуло три тижні. Про те, що його чекає робота чи рідні, Толик навіть і не згадував. Наче кухарці, він замовляв Ірині страви, якими б хотів поласувати на вечерю чи сніданок, і розповідав про тих дівчат, з якими зустрічався раніше.
А часом він почав кудись зникати і повертатися додому напідпитку. Спершу Іра терпіла все це, сподіваючись, що ось-ось зaвaгітніє і Анатолій запропонує їй стати його дружиною. Та коли виявила, що зі шкатулки зникли її золоті прикраси, все зрозуміла.
– Негiдник! – кричала вона. – Майже два місяці ти живеш у мене, за мій рахунок і ще й обiкрав мене. Геть з моєї квартири! І то негайно! Чи ти думаєш тут вік вікувати?
– Ну, ти сама мене запросила, – цинічно посміхнувшись, відповів Анатолій. – Зрештою, ти також мені вже набридла. Та-а-ак, і кого це я ощасливлю далі?
Він увійшов на сайт і написав якійсь Діні, що згодний до неї приїхати, а що відпустка починається завтра, то вже сьогодні може виїхати. Ірина краєм ока побачила, що Діна відписала, що щаслива від такої звістки і з нетерпінням чекає його.
– Ну, ось і все вирішено! – з гордістю в голосі мовив Анатолій. – Діна живе у Рівному, так що давай гроші на квиток!
Ірина вийняла гаманець і простягнула стогривневу купюру. Найбільше їй хотілося, аби красень, дружиною якого вона мріяла стати, якомога швидше зник з її очей.
Автор – Ксенія ФІРКОВСЬКА
