Негостинна невістка
— Таню, тут таке діло… — Максим зніяковів, опустивши очі. — До нас мама з Валею та дітьми збираються приїхати… У Валі з понеділка відпустка.
— А коли приїжджають?! Щоб я хоч встигла стіл накрити… — протягнула Тетяна, зітхаючи. Старшу сестру чоловіка, Валентину, вона, м’яко кажучи, недолюблювала. Втім, взаємно. І стосунки зі свекрухою складалися не краще. Галина Василівна була, загалом, непоганою жінкою, але занадто залежною від думки інших. А ще — шалено любила свою старшу дочку й підтримувала її в усьому. Тож приїзд родини чоловіка завжди відбувався для Тетяни важко.
— Вони завтра приїдуть. На тижнів два-три… — додав Максим майже пошепки.
— Що?! Два-три тижні?! Максе, ти серйозно?! Я не готова до таких гостей! Вони ж мені спокою не дадуть! — насупилася Тетяна. — Ти коли про це дізнався?!
— Таню, але ж ти розумієш: Валька тулиться у місті в двокімнатній «хрущовці» з чоловіком і двома дітьми. Кругом асфальт… Ти ж сама колись мріяла переїхати до села! А в неї такої можливості немає. Нехай хоч пару тижнів на природі відпочинуть. Ти їх і бачити не будеш — зранку на річку підуть, увечері повернуться! — намагався заспокоїти дружину Максим. — Вони ще минулого тижня сказали, що хочуть у нас пожити. Я не міг їм відмовити…
— Вони підуть, — пирхнула Тетяна, — тільки перед тим їх треба нагодувати сніданком. А до вечора — обід приготувати! Та й розважати твоїх родичів, прибирати, ліжка готувати — все мені! Ти це розумієш?! Ти відмовити не міг, а мені розгрібати! Ти ж на роботі — з ранку до вечора!
— Мила, але ж як я міг відмовити мамі й сестрі? Врешті-решт, вони праві: у нас великий будинок, всім вистачить місця, природа, річка, ліс поруч — краса! Майже як у пансіонаті. От вони й вирішили вибратись із задушливого міста…
— Ага, майже як у пансіонаті — тільки безплатно! А чому вони до твоєї мами на дачу не поїхали, як завжди? Валентина ж кожного літа туди дітей відвозила! — запитала підозріло Тетяна.
— Ну, дача є дача — місця мало, всього дві кімнатки, до річки майже годину йти, а у мами ноги не залізні, ще й зручності надворі. Валя з мамою вирішили відпочити з комфортом… — пояснив Максим.
— Щастить же їм — з комфортом… — протягнула Тетяна. — Хай би вже й справді в якийсь пансіонат поїхали, як так комфорту хочеться!
— Та пансіонат — це дорого, ти ж сама знаєш! — зітхнув Максим. — Валя з чоловіком досі іпотеку виплачують…
— Та хай твоя Валя не скаржиться! Вони б давно ту іпотеку закрили, якби хотіли! — відрізала Тетяна. — Вони жирують не гірше за нас! Згадай: на кожне свято — доставка з ресторану, суші й роли — щотижня. Гришко машину з салону купив. Телефони — останньої моделі. І на море щороку їздять. А іпотека, бач, ніяк не закриється! Це ми, нічого не розуміли, у всьому собі відмовляли, щоб швидше виплатити! Три роки у відпустку не їздили, продукти рахували до копійки — щоб нічого зайвого. Підробітки брали, у вихідні працювали. Машину ти досі не змінив, а мені купили старенький автомобіль, який часто ламається. Зате іпотеку ми закрили за п’ять років! Квартиру продали, купили будинок у передмісті — все, як мріяли. Самі всього досягли, без сторонньої допомоги! Кожен сам свої пріоритети визначає.
— Ну, не всі ж такі передбачливі, як ти! — обійняв дружину Максим. — Вибач, що одразу не сказав. Чесно — не знав про твою реакцію…
— І правильно, що не знав! — зітхнула Тетяна. — У когось відпустка, а в когось — примусові роботи… Ну ти й молодець, нічого не скажеш…
Максим познайомив Тетяну зі своєю старшою сестрою перед самим весіллям. Вона бувала у домі майбутнього чоловіка, спілкувалася з його батьками — вони їй видались приємними, милими людьми.
— Ой, як шкода, що Валечка не змогла приїхати! Вона так через це засмутилася! — зітхала тоді Галина Василівна. — Ви б обов’язково подружилися!
— А чому Валя не приїхала? — цікавився Максим. — Вона ж, здається, вдома, часу вільного вдосталь…
— Та в неї машина зламалась, а Гришко поїхав на своїй на роботу — не зміг її завезти! Вона вам передає вітання заочно! — пояснила Галина Василівна.
— От Валентина! — хмикнув Максим. — До вашої дачі автобусом півгодини, та ще пішки хвилин п’ятнадцять.
— Ти ж знаєш Валечку: вона пішки не піде! Вона любить, щоб із комфортом… Та й з дитям в автобусі — теж задоволення сумнівне, — знизала плечима Галина Василівна.
Тетяна хотіла запитати, чому сестра Максима не взяла таксі, але втрималась. Було видно: для Галини Василівни Валя — улюблена й обожнювана донька, яку вона досі опікує. Рішення Валентини не обговорювались — вона завжди має рацію. Хоч Максим і був молодший, але до нього ставилися так, ніби він — зайвий.
«Валечці треба допомогти!» — це був своєрідний девіз Галини Василівни, як згодом зрозуміла Тетяна. Валечці допомагали у всьому. Мати сиділа з онуком, бо Валя втомлювалась і потребувала «особистого простору». Валечці дістався бабусин будинок у селі, але вона одразу його продала й узяла в іпотеку двокімнатну квартиру в «хрущовці», де ремонтом займалася вся родина. Всі, крім Валечки — вона саме очікувала на дитину й заявила, що «не може дихати ремонтом».
Галина Василівна сама возила доньці овочі та фрукти з дачі й робила всі закрутки: мовляв, у неї це краще виходить, ніж у самої Валентини. Частину зарплати мати теж віддавала доньці — працювала вона позмінно на місцевому молокозаводі. А Валечка пішла в декрет одразу після технікуму й сиділа вдома, доки синові не виповнилось п’ять. А потім знову пішла в декрет…
— Тобі не здається, що це якось несправедливо? — якось запитала Тетяна у чоловіка. Навіть він до весілля щомісяця віддавав чверть своєї зарплати сестрі. І цей «платіж» був добровільно-примусовим — так вимагала Галина Василівна.
— Мені твої гроші не потрібні! — казала вона, — але ж ти розумієш: дорослі діти повинні підтримувати своїх літніх батьків! Ми спочатку вкладали у тебе — у твоє виховання, навчання.
Тепер час повертати борги… Валюша зараз у дуже вразливому становищі, їй треба допомогти. Хто, як не ми?!
— Мамо, але ж у Валентини є чоловік… — намагався заперечити Максим.
— Гриша небагато заробляє, ще й іпотеку тягне. А Валя — твоя сестра! Ти зобов’язаний їй допомагати! — відрізала Галина Василівна безапеляційно.
У Валюші гроші просто розлітались. Іпотеку вони з чоловіком сплачували лише мінімальними внесками…
— Таню, та в нас завжди так було… — зітхнув Максим. — Валя з’явилася на світ слабкою. Мати стільки з нею по лікарнях об’їздила! А я ріс, як на дріжджах: майже не хворів, не вередував. Тому мені уваги й менше приділяли. А в підлітковому віці у Валі ще й проблеми сталися, через нерозділене кохання. Мама стільки з нею возилася…
Мати відпустку взяла, Вальку на місяць на море повезла, щоб та відволіклась… — розповідав Максим.
— Мати твоя й так мене не дуже любить. Як і сестра. Адже після весілля ми взяли іпотеку — й ти перестав їй гроші платити, — зітхнула Тетяна.
Вона пам’ятала, як Валентина дзвонила Максиму мало не в сльозах, як приходила сваритися, звинувачуючи Таню, що та, мовляв, розвалює їхню дружну сім’ю.
— У нас тепер своя сім’я! — намагалась пояснити Тетяна. — Ми взяли іпотеку, я чекаю дитину. У тебе ж, Валя, чоловік працює, мати вам і так грошима допомагає. Якщо вже так важко — то йди працювати! Макс не може більше вас фінансово тягнути. Якщо щось термінове, будь ласка, скажи. Але щомісяця платити тобі «зарплату» — ну це вже занадто!
Звичайно, після цього Валентина на Тетяну образилась. І кілька місяців не спілкувалася ані з братом, ані з його дружиною. Не спілкувалася із сином і Галина Василівна — вона теж стала на бік доньки, вважаючи його егоїстом і зрадником. Лише після появи старшого сина Тані й Максима — Дімки — стосунки хоч якось налагодилися. Але ставлення до Тетяни залишалося холодним — як у свекрухи, так і в зовиці.
Те, що Тетяна й Максим виплатили іпотеку за п’ять років, просто вразило Валентину й Галину Василівну.
— Ні, ви щось приховуєте! — хитала головою Валентина. — Ви, мабуть, кредит якийсь взяли! Чи вам хтось грошей позичив! Або на роботі тебе, Максе, підвищили, зарплату в рази збільшили. А може, взагалі Таня отримала спадок від троюрідного діда з Америки?!
— Ні, ми просто економили й собі у всьому відмовляли, — відповіла Тетяна.
— Та ну… Жити треба тут і зараз! — хмикнула Валентина. — Я не можу економити ні на собі, ні на дітях! А іпотеку ми колись та виплатимо — всьому свій час! До речі, вам же тепер стало легше, правда? То позичте нам тисяч 50-70 тисяч гривень, ми на море збираємось. Думаю, нам не вистачить своїх заощаджень.
— А ми теж на море їдемо! — Тетяна випередила Максима, бо знала, що той знову не зможе відмовити сестрі. А її «позичте» завжди означало «подаруйте» — у цьому Тетяна вже не раз переконалася. — Ми давно планували, але через іпотеку не могли собі дозволити. А тепер їдемо на два тижні. Я вже й пансіонат підібрала, і місця забронювала!
— Ага, ясно! — хмикнула Валентина. — Значить, на родичів грошей шкода… Ну-ну…
— Таню, може, треба було все ж позичити Валентині грошей? — насупився Максим після того, як сестра пішла.
— Максе, я ж справді забронювала нам номери з видом на море! Ми на це заслужили! А Валя з чоловіком їздять на море щороку. Хай трохи менше тратять! — знизала плечима Тетяна. Максим неохоче, але погодився з дружиною.
Коли Валентина почула, що брат хоче купити будинок, вона не втрималася:
— Який ще будинок?! Навіщо він вам?! — Валентина глянула на брата та його дружину. — У вас же трикімнатна квартира! Хіба вам місця мало?!
— Справа не в місці, — спокійно відповіла Тетяна. — Ми з Максимом давно мріяли про власний будинок. Щоб двір із клумбами, садок, городик…
— А хто це все оброблятиме? Ти чи що? — запитала Валентина.
— А чому б і ні? Я ж у селі виросла, люблю землю. Максим теж часто згадує, як у бабусі в селі відпочивав. А дітям як чудово буде: своє подвір’я, свої овочі, фрукти! Бігати босоніж, ходити на річку, у ліс по гриби й ягоди, — мрійливо розповідала Тетяна.
— Ну не знаю… — протягнула Валентина. — У мене такої ностальгії немає. Бабусин дім я продала, щойно у спадок вступила. Село — це вічні турботи, цивілізації нуль, бруд…
— І про дров’яну пічку та туалет надворі не забудь! — усміхнулася Тетяна.
— Та так воно і є! — насупилась Валентина. — Не розумію, що в цьому хорошого.
— Ми вже пригледіли будинок, — мрійливо сказала Тетяна. — Просторий, світлий, наш дім мрії. Тиха вуличка, поруч річка й ліс. Огород, сад, лазня… І, до речі, всі зручності в домі, опалення — газове.
— І де ж ваш «дім мрії»? Десь у забитому кутку, куди й автобус не ходить? — пирхнула Валентина.
— Всього в 30 хвилинах від міста. Практично передмістя. І робота там є — теплиці, куди навіть із міста їздять! — спокійно відповіла Тетяна.
— Я б нізащо не проміняла місто з його комфортом на село з його «чистим повітрям» і «натуральними продуктами»! Ніколи! І ти, брате, пошкодуєш, якщо зробиш це! — дивилася на Максима Валентина. — Місто — це майбутнє, а село — минуле. Там тільки літні люди доживають! Ще згадаєш мої слова!
Невдовзі відмовляти сина від цього вчинку приїхала й Галина Василівна з чоловіком. Свекруха тільки й охала:
— Ой, Танька тебе підбила! Щоб подалі від сім’ї, від нас!
— Мамо, ми ж не на край світу їдемо! — не витримав Максим. — Півгодини машиною — і ви у нас. Хоч кожен день приїжджайте!
— А я вважаю, що Максим і Тетяна правильно роблять, що переїжджають! — втрутився Ігор Євгенович. Він рідко висловлювався, бо знав, що ні дружину, ні доньку його думка не цікавить. — Це їхнє життя. Вони мають право жити, як їм зручно.
Максим і Тетяна переїхали у будинок мрії. Зробили косметичний ремонт, поміняли меблі. І вже за тиждень приїхали перші «гості».
— Нічого особливого я в цьому домі не бачу! — скривилась Валентина, обходячи будинок і подвір’я. — І заради цього варто було продавати квартиру?! Тут же стільки роботи! Трава — вища за мене!
— Валю, ми ще речі не встигли розкласти! А ти вже про двір! — зітхнула Тетяна. — Приведемо все до ладу, дай трохи часу.
Майже кожних вихідних Галина Василівна з донькою й онуками приїжджали до Максима й Тетяни. Іноді Валя приїжджала з Григорієм. Але завжди вона обов’язково обходила будинок, ревізувала двір і повчала:
— Стіни у спальні надто світлі! Діти їх за місяць вимажуть!
— Вимажуть — перекрасимо! — усміхалась Тетяна. Їй подобалася світла, простора дитяча.
— А я б альтанку поставила на іншому боці двору — там сонця більше!
— Там справді більше, — погоджувалася Тетяна, — настільки, що вдень там знаходитись неможливо! Тому альтанка стоїть саме там, де треба.
— А я б замість цього дитячого басейна зробила ще грядки! — критично оглядала Валентина надувний басейн.
— Грядки у нас, як ти вже бачила, за будинком. І там їх достатньо. Тут майже десять соток — весь город засаджувати не плануємо. По краю посадимо сад. Так що не хвилюйся — місця вистачить! — відмахувалась Тетяна.
— А яку кімнату ви нам приготували? — по-хазяйськи увійшла в будинок Валентина. За нею
— Галина Василівна з дітьми, а замикав процесію Григорій, який вніс дві великі дорожні сумки.
— У багажнику ще речі! — командним тоном кинула Валентина. — Я б хотіла зупинитись у цій кімнаті! — впевнено заявила вона.
— Це наша спальня, Валю! — Максим винувато усміхнувся. — А ти з дітьми розташовуйся у гостьовій.
— У гостьовій?! Але ж вона маленька! Нам потрібно більше простору! — насупилась Валентина.
— Валю, це наш дім і наша спальня, — стримано відповіла Тетяна. — Не думаю, що у тебе вдома кімната більша за нашу гостьову…
— Гарні ж господарі, нічого не скажеш… — скривилася Валентина. — І на тому спасибі.
— Галино Василівно, для вас ми приготували кімнату на другому поверсі! Вона в майбутньому буде Дмитра, а Соня, наша менша донечка, поки не звикла до нового місця. Тому поки що наші діти всі разом у одній кімнаті. Там, щоправда, лише ліжка і шафа стоять…
— Мама повинна спати поруч зі мною! — безапеляційно заявила Валентина. — А якщо мені допомога з дітьми знадобиться?!
Довелося стелити Галині Василівні на дивані у вітальні…
— А чим ви нас пригощатимете? Шашлик сьогодні будемо смажити? Так хочеться вже відпочити, насолодитися тишею, природою… — блаженно посміхнулася Валентина.
Максим кивнув: він замаринував м’ясо, а Тетяна приготувала закуску й салат.
— А чому лише один салат? Ти ж знаєш, що я люблю салатики з морепродуктами, а тут лише огірки з помідорами! — скривилась Валентина.
— То, мабуть, ти привезла з собою морепродукти? — не витримала Тетяна. — Діставай! Зараз швидко щось із них приготуємо!
Валентина образливо засопіла:
— Ми ж у гості до вас приїхали! Могли б і постаратися! — кинула вона. Тетяна промовчала. Вона вже розуміла: попереду два-три тижні справжнього випробування.
Тетяна втомлено збирала зі столу посуд. Валентина з дітьми та свекрухою вже пішли на річку, поки вона бігала в магазин. Це було видно по порожніх тарілках і крихтах на столі.
— Мамо, а де млинці? — здивувалась Софійка, яку Тетяна взяла з собою, щоб та не розбудила гостей: вони любили довше поспати.
Тетяна зітхнула: млинці гості з’їли всі до крихти, не залишивши нічого господарям.
— Зараз ще спечемо, сонечко! — усміхнулася вона доньці. — Це не складно!
І знову — прибирання, готування. Валентина з дітьми повернуться ввечері й будуть чекати вечерю із трьох страв!
— Максиме, так більше не може тривати! — твердо сказала Тетяна. — Вони навіть за собою зі столу не прибирають! Я втомилася бути прислугою. Валентині я пробувала це сказати — вона мене просто ігнорує! А я теж хочу сходити з дітьми на річку, відпочити! Вони навіть наших дітей із собою не беруть: мовляв, велика відповідальність! І твоя мама тільки біля Валі та її дітей крутиться — ніби своїх онуків не помічає!
— А давай зробимо так… — Максим нахилився до дружини й прошепотів їй щось на вухо. Тетяна схвально закивала…
— А де наш сніданок?! — Валентина здивовано подивилась на Тетяну. — Куди це ви зібралися?!
— Ми йдемо з дітьми на пляж. Сніданок приготуєте собі самі. Продукти у холодильнику. Повернемось ближче до вечора — тож вечерю також готуйте самі! — безтурботно усміхнулася Тетяна. — До речі, не забудь попрати ваші речі — вони там же, де ти їх учора залишила. Пральна машинка у ванній.
— Але ж ми у вас у гостях! Як вам не соромно! — обурилася Валентина.
Але Тетяна її вже не чула: за нею з дітьми зачинилися двері.
Наступного дня Валентина з дітьми та Галина Василівна вирушили додому. Вони були незадоволені прийомом і намагалися достукатися до совісті Тетяни й Максима. Але ті лише знизували плечима:
— Ми на пляжі весь день були! — розводила руками Тетяна. — Не встигла нічого приготувати. Хочете — можемо зараз разом щось зробити!
— Та я вдома вже наготувалась! — насупилася Валентина. — Я ж відпочивати приїхала!
— Ну, тоді й я готувати не буду, — байдуже кинула Тетяна.
Діти повечеряли молочною кашею. А дорослі перекусили бутербродами…
Відтоді всім знайомим і родичам Валентина розповідала, яка негостинна у неї невістка, як погано її прийняли, як обділили увагою племінників. Обговорення — це одне, а вчинки — зовсім інше. За тиждень Галина Василівна приїхала до Тетяни, щоб допомогти з дітьми, поки невістка порається в городі й консервує. Свекруха зробила правильні висновки.
