— Нелю, не забивай собі голову, Кіра у нас нормальна розумна донька. Грабувати нас вона не збирається, просто практична. Ось і видивляється, що б ще таке попросити, що нам не дуже потрібне! Ну і, звичайно, їм поки не зрозуміти, що ми з тобою в шістдесят себе старими не відчуваємо.
— Мамо, ти ж ті туфлі на шпильці купила й не носиш. Вони тобі не потрібні? — Кіра приїхала до батьків по якісь свої речі й порпалась у шафі.
— Зараз не ношу, а треба буде — вдягну! — Нелю останнім часом дивували запитання Кіри.
— Ну так, вдягнеш… Ти як на пенсію вийшла, то на підборах не ходиш, я ж жодного разу не бачила! — пирхнула Кіра. — А мені нові купувати — грошей немає. От і знала, що відмовиш.
— Скоро ж на ювілей іти, от якраз і вдягну. Просто рідко їх ношу.
— Та годі, мамо, не виправдовуйся. Скажи просто, що шкода! — Кіра зачинила шафу, де й досі лежали деякі її речі ще з тих часів, коли вони з Єгором жили у батьків. — Думала, що мої чорні лаковані нормальні, але ні. А в нас із тобою один розмір.
Кіра подивилася на неї очікувально, але Неля зібралася з духом і відмовила:
— Ні, Кіро, не дам!
Тиждень тому донька вже випросила в неї абсолютно нові чоботи на підборах під тим самим приводом: «Мамо, ти ж їх не носиш!»
А пару тижнів тому Кіра з Єгором були в них у гостях і раптом, ніби мимохідь, завели розмову про машину.
— Мамо, тату, а навіщо вам дві машини?
Тоді Андрій якось жартома відповів:
— Просто треба. А що?
Але Кіра так глянула на батька, що Неля відразу зрозуміла: у неї, певно, ідея-фікс — випросити одну машину. У Андрія не дуже новий Ланос — вони взимку на ній їздять на дачу або за місто. Андрій ще й на рибалку полюбляє вибратись із друзями. Та й загалом це зручна машина.
Якось Ланос заглох, а Неля з Андрієм часто їздять за місто до друзів у село. От вони й назбирали до пенсії на Дачу Логан — на щось більше не вистачало. Машина не раз їх виручала. Та й Неля тепер сама на ній по магазинах катається — важкі сумки не тягає. По інших справах теж: у поліклініку, до подруг. Не просити ж щоразу Андрія. Вона взагалі давно за кермом і любить свою самостійність. А тепер на її незалежність дочка зазіхає!
— Нелю, не забивай собі голову, Кіра у нас нормальна розумна донька. Грабувати нас вона не збирається, просто практична. Ось і видивляється, що б ще таке попросити, що нам не дуже потрібне! Ну і, звичайно, їм поки не зрозуміти, що ми з тобою в шістдесят себе старими не відчуваємо. А взагалі треба Кіру трохи виховати. Не годиться батьків раніше часу до старих списувати, згодна? — запитав чоловік у дружини.
— Ну й що ти видумав, Андрію? Пам’ятаю-пам’ятаю твої жарти! Ну давай, наприклад, покличемо Кіру з родиною в гості. Я вдягну старечий халат і окуляри, пучок зав’яжу. А для Кіри пакет з моїми найкращими туфлями, сумкою і шубою складемо. Як думаєш, вона оцінить натяк?
— Ну не знаю, подивимось! — чоловік посміхнувся своїм думкам. — У мене теж є варіант.
На вихідних вони покликали в гості Кіру з чоловіком Єгором і донькою Любочкою. Діти швидко ростуть, а онуки ще швидше! Начебто ж зовсім недавно Любочка народилася. Відчуття було незабутнє, тут же так яскраво згадалося, як сама стала мамою! А який зараз одяг для малюків, просто втриматися неможливо! Неля онучці назбирала іграшок, костюмчиків різних. Розклала й з захопленням розглядала, Андрій сміявся:
— Ну ти сама як мамочка, старша мама. Для бабусі вже занадто добре виглядаєш! — А тепер їхній онучці сімнадцять скоро, навіть не віриться!
— Мамо, я тобі на кухню зручні дрібниці купила! — Кіра прийшла як завжди з гостинцями, цього в неї не відібрати. Цього разу принесла лоток для різних спецій в пакетиках, з перегородками. Дрібничка, а так зручно, а то вічно то перець, то кориця розсиплеться, коли пакетик відкритий просто на полиці лежить. А ще блюдо розписне для м’яса притягнула з кришкою. Неля баранину виклала, на стіл поставила. Красиво і не так швидко остигає, коли під кришкою. Та ще й дно блюда при цьому товсте! Кіра добра, але хитрюга. Видно, знову жди від неї прохання несподівані.
Чекати довго не довелося.
— Мамо, а спідницю чорну олівець ти ж точно не носиш? І піджак до неї? Я заберу? Тоді їх побачила — ну це вже точно для офісу одяг, тобі то він тепер нащо?
Неля навіть розсміялася:
— Ну це бери!
Подумала — от лисиця Кіра, сама скоро дочекається, Любочка ж росте — вже вища за бабусю. І як у воду дивилася.
Любочка з ними за столом сидить і все на годинник дивиться. Потім раптом допомагати кинулася, посуд всю сама перемила, до чаю допомогла на стіл зібрати. І знову на годинник дивиться, вигляд збентежений:
— Бабусю, ти не образишся, якщо я зараніше піду? Мама з татом не проти.
Неля лише брови здивовано підняла, а Кира їй:
— Мамо, у Любочки побачення, вона з хлопчиком з класу дружить. Вони й до нас заходять, уроки роблять, хлопчик хороший. Нехай іде погуляє.
Любочка просяяла від маминої підтримки:
— Бабусю, ми до вас з Ігорем разом теж якось зайдемо. Він хороший, він тобі сподобається!
І раптом Любочка видала таке, скориставшись загальним гарним настроєм:
— Мамо, а можна я твою куртку вдягну? Мені вона оверсайз, круто буде! Ну маааам, а то моя куртка не дуже. А тобі моя налізе, мамо, та й взагалі, яка тобі різниця в чому по темряві до сусіднього дому дійти? А в мене побачення, мені ж треба виглядати суперськи! Ти ж мама вже заміжня, мені ж важливіше добре виглядати!
Останній довід усім страшно сподобався. І коли Любочка пішла, сміялися всі. Куртку Кіра Любочці не дала, пообіцяла купити їй нову.
Неля потихеньку спитала Андрія:
— Це ти що, Любашу підговорив, щоб вона за нас Кірі трохи помстилася й ніби виховала?
— Та ні, це все саме собою вийшло, життя ж йде, — усміхнувся чоловік!
І вже голосно пожартував:
— Ну що, Кіро, скоро й у вас донька почне все підряд відбирати? Вже теж вважає, що тобі не потрібно?
— Ну тааато! — розсміялася Кіра, — Ну це ж зовсім інше!
Зате більше Кіра вудку не закидала і не питала — нащо вам дві машини чи шуба, або ще щось. Бо у дівчини батьки молоді, модні й сучасні. Їм усього-то трохи за шістдесят. І чомусь у цьому віці навіть сильніше, ніж раніше, хочеться те, що не встиг колись! Може тому, що час, як пісок, тече непомітно. І досить скоро можуть і правнуки з’явитися. Адже треба ж встигнути ще хоч трохи побути майже-майже молодими!
