Тренди з соціальних мереж заполонили життя людей.
Як колись новинки моди дізнавались з журналів, так тепер вистачить відкрити в гуглі перший кращий сайт.
Хтось з легкістю може з соціального життя переключитись на віртуальне.
Для когось віртуальний світ і є життям.
Ми з Лізою дружили ще з школи, разом поступили до одного коледжу, медицина нам завжди подобалась.
Там познайомились з хлопцями старшокурсниками, почали гуляти в одній компаннії, нам було весело проводити час, бо мали схожі погляди і цінності.
З часом я почала зустрічатись з Олегом, а Ліза з Максимом.
Ми багато часу після пар проводили разом, були як нерозлий вода.
В кінотеатр, в ресторан всюди ходили парами.
Та з Максимом почала творитись якась біда.
На вигляд він був такий собі, мішки під очима, бліда шкіра, інколи він не орієнтувався в добре знайомих місцях. Ми не розуміли що з ним коїться, Ліза дуже хвилювалсь за нього.
Його не було на навчанні більше тижня.
Тому ми з Олегом вирішили піти до нього додому.
Всі знали адресу, проблем з цим не виникло.
10 хвилин намагалися достукатись, але безуспішно, знали що щось трапилось. Після дзвінків, він все ж таки відчинив нам двері.
Неприємний запах одразу вдарив в ніс, взуття, одяг, коробки від піци, все було в перемішку по квартирі.
Максим теж не виглядав свіжо, футболка яку тиждень точно не змінював і старі штани.
Він був дуже блідим. Ми зайшли в гостьову і все одразу ясно.
Величезний телевізор з приставками. І гра, яка поглинає наче темрява.
Ми зрозуміли- він залежний. Хлопець не знав ні числа, ні дня тижня. Проходив все нові рівні, скидував туди кошти. Йому терміново потрібна була допомога спеціаліста, але він навідріз відмовився їхати.
Тоді приїхала Ліза, вони довго розмовляли, то спокійно то криком.
Подружка зайшла перша до кімнати, її очі були червоні та опухші від сліз, Максим погодився їхати до лікарні.
Нашим обов’язком було врятувати друга.
Автор: Аніна
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
