Чоловік повернувся додому й зажадав звільнити квартиру, але на нього чекав несподіваний сюрприз
Хто б знав, що Тетяні життя таку свиню підкладе. От же ж ще пів року тому все було прекрасно. Вийшла заміж з любові, і з Олегом вони цілком добре жили. Квартира в них у центрі міста була, гарна така двушка. Тільки от ще дітей для повного щастя не вистачало. Але до цього дожити вони не встигли.
Почалися проблеми.
Олег раптово втратив роботу. Спочатку Тетяна підтримувала чоловіка, допомагала шукати нові варіанти. Та минали тижні, а Олег тільки лежав на дивані й дивився телевізор. На всі спроби дружини розворушити його він огризався:
— Відчепися! Сама не бачиш, що роботи немає? Скрізь скорочення!
Тетяна намагалася якось із чоловіком поговорити. Але не може ж бути такого, що взагалі на роботу ніяк не влаштуєшся. Он скільки варіантів. Та Олег нічого слухати не хотів. Не за спеціальністю працювати відмовлявся, вважав себе вищим за це. Так і сидів сичем, грошей у дім не приносив.
А якось Тетяна повернулася з роботи й побачила, що Олег збирає речі.
— Ти куди? — здивовано запитала.
— До матері переїду, — огризнувся чоловік. — Набридло, що ти мене постійно пиляєш.
— Олеже, ти що…
— Все, годі! — відрізав чоловік. — Дай спокійно пожити.
І він пішов, грюкнувши дверима. Тетяна залишилася сама в спорожнілій квартирі. Перший час вона дуже переживала, намагалася дзвонити Олегові, але він скидав дзвінки. Потім вирішила дати йому час охолонути й прийти до тями.
Минали тижні. Тетяна поступово звикала до самотності. На роботі її підвищили, і тепер вона могла дозволити собі трохи більше, ніж раніше. Купила новий диван — їм давно вже треба було оновити. У старому вже мало не провалюєшся. Ще зробила невеликий ремонт у ванній. Заплатила сусідові. А то чоловік так і відмовлявся з’являтися.
Якось раз колега запросила її на день народження. Там Тетяна познайомилася з Андрієм — веселим і чарівним чоловіком. Вони розговорилися, обмінялися телефонами. Стали спілкуватися. Андрій гарно залицявся, дарував квіти. Тетяна на його знаки уваги не відповідала. Дала одразу зрозуміти, що нічого в них бути не може. Вона ж усе-таки заміжня.
Та Андрій був наполегливим, і їй ця увага була приємна. Особливо після всіх тих скандалів з Олегом. Тетяна відчувала, що оживає, знову починає радіти життю.
Минуло три місяці. І тут раптово заявився Олег.
Тетяна саме збиралася на роботу, коли в двері подзвонили. На порозі стояв чоловік — неголений, пом’ятий. Від нього трохи тхнуло.
— Ну, здоровенька, люба, — хрипло сказав він. — Я повернувся.
Тетяна в подиві дивилася на нього:
— Олеже? Що з тобою? Ти як взагалі?
— Нормально, — буркнув він, проходячи в квартиру. — А ти, дивлюся, часу не гаяла. Ремонт зробила? — почувся його голос із ванної.
— Так, трохи оновила, — відповіла Тетяна.
— Ясно, — Олег пройшовся кімнатами. — Так, значить, слухай. Я повертаюся. Годі, нагулявся. Давай, збирай свої шмотки й звільняй квартиру.
— Що?! — Тетяна не вірила вухам. — Ти про що взагалі?
— Про те, що це моя квартира. Я в’їжджаю назад, а ти давай, вали звідси.
Тетяна спочатку навіть сказати нічого не могла. Це що, чоловік заявляється після стількох днів і одразу ж її виганяє? Отак, без розмов?
— Олеже, ти з глузду з’їхав? — парирувала Тетяна. — Я нікуди не поїду! Це наша спільна квартира!
— Нічого не знаю. Я тут прописаний, значить, маю повне право тут жити один. А ти котись на всі чотири сторони.
— Та як ти можеш?! — обурилася Тетяна. — Ти покинув мене, пішов, а тепер з’явився й виганяєш? Та нізащо!
— Ну, значить, по-хорошому не хочеш, — примружився Олег. — Гаразд, сама напросилася.
Він дістав телефон і комусь зателефонував:
— Алло, Вітьок? Так, я. Слухай, тут така справа…
Тетяна в паніці схопила сумку й вибігла з квартири. Вона не знала, що робити. Телефонувати в поліцію? Звернутися до юриста? Чоловік явно налаштований рішуче. Не знаючи, як їй краще вчинити, вона зателефонувала Андрієві.
— Андрію, у мене біда! Чоловік повернувся, виганяє з квартири. Я не знаю, що робити!
— Так, спокійно, — відповів Андрій. — Де ти зараз?
— Біля будинку стою. Боюся повертатися, він там своїх дружків викликав.
— Нікуди не йди, я зараз приїду.
За пів години під’їхав Андрій із якимось чоловіком.
— Це Михайло, мій друг. Адвокат, — представив він супутника. — Ходімо, розберемося з твоїм благовірним.
Вони піднялися в квартиру. Олег уже встиг покликати друзів — двох здоровенних хлопців бандитського вигляду.
— О, а ось і група підтримки підтягнулася, — усміхнувся він, побачивши Тетяну з супроводжуючими. — Значить, знайшла вже хахаля, поки мене не було? Надумала з’їжджати по-хорошому?
— Послухайте, Олеже, — втрутився Михайло. — Давайте для початку заспокоїмося й поговоримо як цивілізовані люди.
— А ти взагалі хто такий? — набурмосився Олег.
— Я адвокат. І хочу нагадати, що ця квартира є спільно нажитим майном. У Тетяни стільки ж прав на неї, скільки й у вас.
— Та плювати я хотів на ваші права! — заволав Олег. — Це моя хата, і крапка! А ти, Танько, даю тобі годину на збори. Не приберешся — викину силою!
— Тільки спробуй її торкнутися, — тихо, але твердо сказав Андрій і зробив крок уперед.
Олег змірив його поглядом:
— Ну-ну, герой знайшовся. Вітьок, Колян, поясніть цьому хлюпику, хто тут господар.
Дружки Олега рушили до Андрія. Тетяна в паніці заплющила очі. Зараз почнеться, і що потім? Виженуть її на вулицю?
І тут пролунав гучний стукіт у двері:
— Відкрийте, поліція!
Усі завмерли. Тетяна в нерозумінні подивилася на Андрія — той лише загадково всміхнувся.
— Яка ще поліція? — прошипів Олег. — Хто викликав?
Стукіт повторився, вже голосніше:
— Негайно відкрийте!
Олег, лаючись, пішов відчиняти. На порозі стояли двоє поліцейських.
— Доброго дня, громадяни. Що тут відбувається?
— Та нічого не відбувається, — занервував Олег. — Так, сімейні чвари.
— А чого такий галас? — поліцейський оглянув присутніх. — Хто всі ці люди?
— Розумієте, — втрутився Михайло, — у нас тут суперечка майнова. Людина хоче свою дружину зі спільної квартири виселити.
— Он як? — поліцейський нахмурився. — Попрошу всіх пред’явити документи.
Почався переполох. Друзі Олега пробурмотіли щось нерозбірливе й поспішили утікти. Сам Олег помітно зблід і поліз у кишеню по паспорт.
— Так-так, — вивчивши документи, простягнув поліцейський. — Значить, ви, громадянин Петров, намагаєтеся вигнати законну дружину зі спільної квартири? Та ще й із погрозами?
Олег забелькотів щось нерозбірливе.
— Та я ж… Ну, поговорити хотів просто.
— Ну-ну. А ці двоє амбалів теж для розмови знадобилися? — усміхнувся поліцейський. — Пройдімо-но у відділок, складемо протокол. Заодно перевіримо, чи немає за вами інших порушень.
— Як у відділок?! — запанікував Олег.
— У тепленьке. Якщо не хочете проблем — настійно рекомендую не наближатися до дружини. Я вже не кажу про те, щоб її виселити. Це незаконно, зрозуміло вам?
Олега забрали. Тетяна знесилено опустилася на диван:
— Господи, що це було? Звідки поліція?
Андрій присів поруч:
— Це я викликав, коли ти зателефонувала. Зрозумів, що без підтримки не обійтися.
— Спасибі, — Тетяна всміхнулася. — Навіть не знаю, що б я без тебе робила.
— Ну, тепер усе буде добре, — посміхнувся Андрій. — А з квартирою ми розберемося, правда, Міш?
Адвокат кивнув:
— Звичайно. Я підготую всі необхідні документи. Доб’ємося справедливого поділу майна.
— Дякую вам обом, — Тетяна з вдячністю подивилася на чоловіків. — Я навіть не вірю, що все так вдало вирішилося.
Найстрашніше було позаду.
Наступні кілька місяців видалися непростими. Коли Олег вийшов із відділку, намагався то погрожувати, то благати Тетяну повернутися. Але вона була непохитна — подала на розлучення та поділ майна. Андрій увесь цей час був поруч. Підтримував, допомагав, просто вислуховував, коли треба було виговоритися. Тетяна дедалі більше розуміла, як він їй дорогий.
Та тримала почуття при собі — треба було спочатку розібратися з минулим життям. Нарешті, розлучилися й майно поділили. Тетяна залишилася в квартирі. Олег забрав за частку гроші.
Тепер жінка була готова почати нове життя. Почала поступово відповідати на почуття Андрія. За кілька місяців вони почали жити в неї в квартирі. За рік чоловік зробив Тетяні пропозицію. Ще через два роки в них народилася донька. Алісою назвали. Дівчинка була жвавою й дуже допитливою. А зовсім нещодавно Тетяна дізналася, що знову чекає на дитину — цього разу чекали на хлопчика.
Вона не могла й подумати, що життя так обернеться. Але, мабуть, усе, що не робиться, — все на краще.
