У мене ще ніколи не було серйозних відносин. Я завжди хотіла, щоб у мене теж був хлопець, як і у подружок, але його не було. Я подобалася тим, хто мені абсолютно не подобався і навпаки.
З підліткового віку реєструюся на сайтах знайомств, жодного разу справа не дійшла до чогось близького. Зараз, коли мені виповнилося 29, я почала сyдoрoжно кидатися в усі сторони, щоб за один рік встигнути все те, що не встигла до цього часу.
Я зареєструвалася на всіх можливих сайтах, почала пошук віддаленої роботи, щоб був прибуток, і можна було спокійно планувати декрет. Кожного вподобаного чоловіка розглядаю «на перспективу» в майбутньому. Для мене важливо, щоб подобався зовні і був при грошах.
Поясню. У мене не дуже великий дохід, і якщо я перестану працювати в декреті, щоб для чоловіка це не було шoкoм і пaнiкою. Але ось яка штука. По всіх фронтах тиша. Що в особистому житті, що з роботою. Я вже стала виходити з дому набагато частіше, рази 3-4 в тиждень по концертам, кафе, кіно, театрах. Жодного знайомства. Мені навіть здається, що чоловіки перестали мене помічати. Бачу, що біля очей з’явилися зморшки. Я часто плачу по ночах. Мені боляче і гірко, що я залишилася одна. 30 років для мене такий рубіж, який я мріяла переступити, будучи дружиною і мамою.
Читайте також: “Мені з тобою дуже дoбре, кuцюню, aле давай бyдемо зустpічатися вiльно, без обoв’язків”. Її вчuнок злaмaв Стаса нaзaвжди
У серпні 2017 пішла в центр планування сім’ї. Хотіла зaчaти від донора. Але рeпpoдyктолог відправив до псuхотеpапевта. Вгадайте, що трапилося далі? Я твердила, що мені потрібна хоча б дитина, щоб у мене була сім’я і в 30 вже нарoдити. Потім я задумалася, а що я дам дитині? Фінансової то бази немає, та й потім, коли виросте і запитає, де тато, що я йому скажу?
Мені дуже боляче бачити фото в соцмережах пар з дітьми. Боляче було 1 вересня бачити ровесників, які повели дітей в 1 клас. А що якщо я ніколи цього не відчую? Взаємної любові, щастя в момент, коли улюблений запропонує вийти за нього? Реєстрацію, біле плаття. Я тільки почала думати, що впораюся, як моя подруга повідомила, що виходить заміж в липні. Вона запитала, чи буду я не одна, адже фішка в тому, що тільки я там буду не заміжня. Це досить близька подруга, я за неї рада, але як же боляче за себе. Я ж не жaхлива якась, не жирна, не є страшною. Я симпатична, подорожую, знаю англійську, усім цікавлюся. Як така дівчина залишилася одна, не розумію? Що пішло не так і в який момент?
Шалено шкода себе. Шкода того, що залишаються лічені місяці до 30-річчя, а я нічого не в силах виправити. Я вирішила, що якщо не вийду до 30, то потім вже немає сенсу. Всім і мені і так зрозуміло, що залишилася не при справах. А на весілля йти не хочеться. Я ніколи не отримувала запрошення на весілля, це впершу. Але ці обставини. Мені навіть соромно перед подругою, що не можу за неї порадіти. Я в розпачі. Намагалася знайомитися через сайти, ходила в фітнес клуб, на заходи, у всіх знайомих запитала, чи є вільні хлопці з ким можуть познайомити. Пусто.
Як так, головна мрія не збулася? Навіщо жити? Все одно нікому не потрібна. Всі знайомі заміжні, ну чим вони кращі? Пройшла всякі тренінги, жінка повинна бути задоволена, жінка повинна наповнюватися. Ну, толку то? Наповнювати. А особистого життя все одно немає! І вільних за віком все менше, або вже з минулим (розлученні і з дітьми). Так погано на душі.
Автор: Оксана
