Вечір п’ятниці у родині Голобородьків обіцяв бути «тихим», але Степан вирішив, що старе життя тисне йому в плечах, як торішній піджак. Ольга, його дружина з десятирічним стажем, саме доварила борщ, коли двері квартири відчинилися.
Але замість звичного «Олю, я вдома», вона почула тупіт кількох пар ніг і чужий, непристойно тонкий сміх.
У вітальню ввалився Степан, пахнучи дорогим парфумом, а під руку він тримав дівчину, чиї вії могли б створювати вітер для невеликого вітряка. За ними йшли отетерілі колеги з відділу логістики та батьки Степана, які виглядали так, ніби їх силоміць витягли з перегляду серіалу.
— Знайомтеся! — проголосив Степан, ігноруючи Ольгу, яка стояла в кухонному фартуху з ополоником у руках. — Це Каріна. Моя нова, оновлена версія щастя. Ми вирішили, що старі формати себе вичерпали.
Ольга повільно поклала ополоник на стіл. Її очі звузилися.
— Степане, — тихо почала вона, — я правильно розумію, що ти вирішив провести презентацію своєї безвідповідальності прямо в моїй вітальні?
— Олю, не драматизуй, — відмахнувся Степан. — Ми ж сучасні люди. Каріна знає все про тайм-менеджмент і позитивне мислення. Вона — мій апгрейд.
— Апгрейд? — Ольга нарешті вийшла на середину кімнати. — Ти що, купив собі нову модель телефона? Це людина, Степане! І, до речі, я все ще твоя дружина за документами, законом і здоровим глуздом!
Тут подала голос майбутня «оновлена версія»:
— Стьопо, ти ж казав, що тут живе твоя далека родичка, яка допомагає по господарству…
Ольга розсміялася так голосно, що колега Степана, бухгалтер Ігор, боязко прикрився текучкою документів.
— Родичка? Степане, ти перевершив себе. Мамо, тату, ви теж прийшли на цей цирк?
Степанова мати, Марія Іванівна, нервово смикала сумочку:
— Олюню, ми не знали… Степан сказав, що ви розійшлися ще в березні, бо ти поїхала на курси макраме в Гімалаї!
— В Гімалаї? — Ольга повернулася до чоловіка. — Степане, єдине місце, куди я їздила в березні — це до твоєї стоматологині, щоб оплатити тобі коронки!
— Це був перехідний період! — вигукнув Степан. — Я шукав себе! Каріна надихає мене на звершення, а ти надихаєш мене тільки на винесення сміття!
— Бо крім сміття ти нічого в цьому домі не створюєш! — відрізала Ольга. — Колеги, дорогі, ви прийшли подивитися на нову дружину вашого начальника? Так подивіться уважно: вона навіть не знає, що у нього алергія на пух, і він за годину почне чхати так, що у вас вилетять шибки!
Каріна злякано відсахнулася:
— Стьопо, ти не казав про алергію. У мене шуба з натурального песця!
— Це дрібниці, сонечко! — запевняв Степан, косуючи на дружину. — Ольго, май совість, не псуй свято. Ми прийшли відзначити початок нового етапу.
— Свято? — Ольга підійшла впритул до Степана. — Ти привів сторонню жінку в дім, де стоять мої квіти, лежать мої книги й кипить мій борщ, щоб оголосити про оновлення? Ти не оновився, Степане. Ти просто зламався. Твій процесор видав критичну помилку егоїзму.
— Я маю право на щастя! — заверещав Степан. — Я хочу жити без твоїх вічних нагадувань про квитанції за газ! Каріна каже, що гроші — це енергія, вона приходить сама!
— Енергія? — Ольга взяла зі столу квитанцію. — Ну то нехай твоя Каріна зарядить своєю енергією цей папірець, бо завтра в цій квартирі «оновленого щастя» відключать світло!
Колеги почали потихеньку задкувати до виходу. Батько Степана нарешті порушив мовчання:
— Сину, ти бовдур. Олю, вибач, ми підемо. Каріно, дитинко, біжіть, поки ополоник ще на столі, а не у вас на голові.
— Ніхто нікуди не йде! — вигукнув Степан. — Ми маємо цивілізовано обговорити графік передачі майна!
— Графік такий, — Ольга спокійно відчинила вхідні двері. — Твоє майно — це три пари шкарпеток і кактус, якого ти жодного разу не полив. Все це зараз вилетить у під’їзд разом із твоїм «апгрейдом». Каріно, люба, тримайте свого обранця міцніше, бо він має звичку «оновлюватися» щоразу, як бачить щось блискуче.
— Ти мені заздриш! — крикнув Степан, але вже з коридору. — Ти просто застаріла модель!
— Можливо, — посміхнулася Ольга, зачиняючи двері перед його носом. — Але я — оригінал. А ти, Степане, просто дешева демо-версія чоловіка.
За дверима почулося гучне чхання — алергія на песця почала діяти швидше, ніж позитивне мислення. А Ольга повернулася до борщу. Він, на відміну від Степана, ніколи не зраджував.
Минуло два тижні з моменту «великої презентації», яку сусіди по під’їзду ще довго обговорювали в чергах за хлібом. Ольга змінила замки, виставила решту Степанових речей у підписаних коробках «Скарби невдахи» і нарешті почала насолоджуватися тишею.
Проте Степан, чий «апгрейд» почав стрімко давати системні збої, не збирався зникати так просто.
Ранок вівторка почався не з кави, а з наполегливого калатання у двері. На порозі стояв Степан. Виглядав він так, ніби його «оновлена версія щастя» щойно пройшла через м’ясорубку реальності.
Піджак був пом’ятий, очі червоні від недосипу, а в руках він тримав не квіти, а пакет із напівпорожнім рулоном туалетного паперу та пачкою мівіни.
— Олю, нам треба поговорити як дорослим, усвідомленим особистостям, — почав він, намагаючись протиснути ногу в щілину дверей.
— Степане, дорослі особистості зазвичай розуміють слово «геть» з першого разу, — відрізала Ольга, тримаючи в руках важку книжку з кулінарії. — Що трапилося? Твоя Каріна не розібралася, як працює енергія грошей у продуктовому магазині?
— Не смійся! Це тимчасова криза! — вигукнув Степан, прориваючись до вітальні. — Виявилося, що Каріна не готує. Взагалі. Вона каже, що кухня вбиває її жіночу чакру. Ми харчуємося смузі з селери та «сонячним світлом». Я за десять днів схуд на п’ять кілограмів, у мене шлунок грає марш протесту!
— То це ж чудово, — Ольга склала руки. — Ти хотів оновлення? Ось тобі полегшена версія корпусу. Менше ваги — більше швидкості. Біжи до своєї чакри.
— Олю, вона витратила мій ліміт на кредитній картці на «курс зцілення від токсичних прив’язок»! — майже проплакав Степан. — Я прийшов забрати свою мультиварку. І той плед. Мені холодно, Олю. У неї в квартирі вікна завжди відчинені, бо вона «впускає всесвіт». А всесвіт зараз видає мінус два вночі!
— Мультиварку? — Ольга підняла брову. — Ти хочеш забрати пристрій, який я купувала за свої преміальні, щоб годувати тебе домашнім жарким, поки ти надихався віями своєї нової пасії? Ні, Степане. Мультиварка залишається з оригіналом. Можеш забрати друшляк. Він такий само дірявий, як і твоя логіка.
У цей момент у двері знову подзвонили. На порозі з’явилася Каріна. Вона була в тій самій шубі з песця, але виглядала вкрай роздратованою. За нею, як тіні, совалися незмінні колеги Степана — Ігор та Світлана з бухгалтерії, які, здавалося, стали мимовільними глядачами цього нескінченного серіалу.
— Стьопо! Ти знову тут? — ви верескнула Каріна. — Ти казав, що пішов забирати свої інвестиційні активи! Чому ти стоїш біля холодильника цієї жінки й дивишся на ковбасу так, ніби це ікона?
— Каріно, я… я просто пояснював Ользі принципи розділу майна! — спохопився Степан, миттєво втягуючи живіт.
— Яке майно? — втрутилася Світлана з бухгалтерії, поправляючи окуляри. — Степане Борисовичу, ви вчора в офісі намагалися списати три пачки паперу як «представницькі витрати на будівництво нового життя». Директор лютує. Ваша «нова версія» дуже дорого коштує фірмі.
Ольга спостерігала за цим із неприхованим задоволенням.
— Каріно, — звернулася вона до дівчини. — Забирайте свого обранця. Тільки попереджаю: у нього зараз почнеться стадія «депресивного оновлення». Він почне розповідати про те, як його не цінують, і вимагатиме котлет. А оскільки котлети — це низькі вібрації, боюся, ваші стосунки не пройдуть тест на міцність.
— Котлети? — Каріна гидливо зморщила носика. — Стьопо, ти обіцяв мені ретрит на Балі, а не запах смаженої цибулі!
— Ретрит буде! — запевнив Степан. — Просто зараз у мене… е-е… реструктуризація портфеля. Олю, віддай хоча б мої зимові черевики!
— Вони в ремонті, — збрехала Ольга. — Я вирішила, що вони теж потребують апгрейду, тому віддала їх на переробку. З них зроблять килимок для йоги. Тобі ж подобається йога, чи не так?
Степан загарчав від безсилля. Колеги почали знімати те, що відбувається, на телефони.
— Це буде хіт корпоративного чату, — прошепотів Ігор.
— Слухай сюди, «оновлений», — Ольга раптом стала серйозною і зробила крок вперед, від чого Степан мимоволі задкував. — Ти привів цих людей у мій дім, щоб принизити мене. Ти думав, що я — це стара програма, яку можна просто видалити й поставити яскраву іконку. Але ти забув одну річ: я — операційна система, на якій трималося все твоє безглузде життя. Без мене ти — просто залізо, яке не знає, як увімкнутися.
— Я… я знайду кращу систему! — пафосно вигукнув Степан, хоча голос його зрадницьки тремтів.
— Шукай. Тільки пам’ятай, що Каріна не підтримує функцію «співчуття», а її драйвери не розраховані на твою низьку зарплату без моїх доплат.
Каріна, зрозумівши, що «активів» не буде, різко розвернулася:
— Знаєш що, Стьопо? Ти занадто токсичний. Твоє поле заповнене боргами та побутовим сміттям. Я йду шукати того, чия енергія відповідає моєму статусу. Прощавай!
Вона вилетіла з під’їзду, цокаючи підборами. Колеги, обмінявшись багатозначними поглядами, теж рушили до виходу. Світлана на прощання шепнула Ользі: «Тримайся, ти крута».
Степан залишився стояти в коридорі один, стискаючи пакет із мівіною.
— Ну що, Олю… Вечеряти будемо? — видавив він із себе жалюгідну посмішку.
Ольга подивилася на нього з щирим сумом, який буває, коли бачиш розбиту стару чашку, яку вже неможливо склеїти.
— Будемо, Степане. Тільки кожен у своєму всесвіті. Твій — за тими дверима.
Вона м’яко, але впевнено виштовхнула його за поріг. Степан залишився стояти на килимку «Welcome», який він сам колись купував, ще не знаючи, що це слово скоро перестане до нього стосуватися.
Ольга повернулася на кухню, налила собі келих і відкрила книгу рецептів на сторінці «Пиріг перемоги». Життя нарешті працювало без помилок і зависань. А Степан?
Ну, він завжди може спробувати встановити собі «версію 3.0». Тільки навряд чи знайдеться хтось, хто захоче стати для нього безкоштовним сервісним центром.
Олеся Срібна
