— Ну все, подруго, з завтрашнього дня я у відпустці, — із щасливою посмішкою сказала Саша Громова, коли дівчата в обідню перерву пили каву. — Їхати нікуди не збираюся, буду блаженно нудьгувати біля телевізора. Тож приходь в гості, у мене є варення з айви, смачне-е. Але, якщо принесеш тортик, не ображусь. — Подруга прийшла у гості, але не в ту квартиру.
Валя передзвонила ще раз. Потім голосно постукала. Вона засумнівалася, чи вдома подруга, але, адже, вони точно домовилися про зустріч. І з полегшенням зітхнула, почувши тихі кроки. Двері розчинилися, але на порозі стояла не Саша, а невисока, худа бабуся років сімдесяти. Бабуся кілька секунд привітно й з інтересом дивилася на дівчину, а потім голосно запитала:
— Ти хто?
— Я Валя, а Саша вдома? — дівчина була здивована, подруга не розповідала їй, що живе з бабусею.
— Саші поки що немає. Ти поголосніше говори, онученько, зовсім я погано чути стала, — відповіла бабуся, повернулася й махнула рукою, запрошуючи за собою.
Валя злегка знизала плечима, роззулася в передпокої, але пройшла не на кухню за бабусею, а в кімнату, з цікавістю озираючись по сторонах. Тут було дуже затишно. Світлі штори в дрібну квіточку, квітучі орхідеї на підвіконнях, диван, застелений яскраво-жовтою ковдрою, через що здавалося, що сонця тут навіть більше, ніж на вулиці. Але найбільше Валю вразили фотографії. Безліч старих знімків на стіні. Вони були в рамках і без. З них дивилися жінки, чоловіки, діти, хтось сміявся, хтось хмурився, але обличчя в усіх були добрі, відкриті. Їх можна було довго розглядати, видумуючи, хто вони й ким були в справжньому житті. Мабуть, і бабуся Саші теж була серед них, але Валя ніяк не могла її відшукати.
— Це вся наша з Сашенькою родина, а ось я, – почула дівчина голосний голос і простежила за рукою бабусі.
Валя побачила молоду, красуню-жінку, що довірливо притулилася плечем до стрункого високого чоловіка.
— Нікого вже не залишилося на цьому світі, — здригнувся голос бабусі, —Тільки я та Сашенька.
Валя подумала, що Саша ніколи не розповідала про своїх батьків, і ось, виявляється, вона сирота. Дівчина побачила на підвіконні велику миску з водою й зім’яті газети. Валя зрозуміла, що бабуся мила вікна. Дивно, чому не Саша? Невже, подруга всю роботу по дому звалює на свою бабусю?
— Давайте, я вам допоможу, мені не важко, — голосно сказала Валя й, не чекаючи відповіді, взялася за роботу.
У квартирі було всього три вікна, тож дівчина впоралася досить швидко, до того ж вона не помітила, як промайнув час. Бабусю звали Галина Іллівна, по-простому баба Галя. Вона розповіла Валі, що в молодості була секретарем на великому заводі. Там і з чоловіком познайомилася. Баба Галя із задоволенням згадувала, як вони з іншими хлопцями організовували різні концерти, суботники, допомагали молодим, зберігали сім’ї, якщо чоловік чи дружина вліво задивилися чи пити починали. І в них виходило: і допомогти нерозумним, і врятувати сім’ї. Бо все робили від душі, по совісті. Ще баба Галя розповіла про батьків Саші. Вони були дуже хорошими людьми, працювали геологами. Їх не стало одинадцять років тому, під час експедиції. Бабуся потерла очі від сліз й замовкла, схиливши сиву голову.
Сашу Валя так і не дочекалася, і телефон подруги не відповідав. Попивши з бабусею чаю і з’ївши по шматочку дуже смачного торта, Валя пішла додому, пообіцявши бабі Галі обов’язково прийти наступного дня, адже з Сашею вона так і не побачилася…
Олександр Чернов цим суботнім вечором прийшов додому пізно. Вранці він посварився зі своєю дівчиною й принципово не дзвонив їй. Варя теж мовчала. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому Саша не став купувати їй симпатичного пухнастого цуценя, якого вона знайшла по інтернету і яким дуже хотіла похизуватися у соцмережі, як Рітка, її однокласниця. Саша чомусь не кинувся виконувати її бажання, а запитав, чи готова вона взяти на себе відповідальність за довірливу тварину, яка через рік виросте й стане не такою забавною, а дорослою собакою, яку потрібно вигулювати, виховувати, а головне, любити?
Варя, недовго думаючи, відповіла, що, мовляв, якщо набридне, віддасть у притулок, а там забере хтось, проблема то. Їй так хотілося цю живу іграшку, що вона образилася на Сашу, назвала його нудним і виставила за двері. Настрій у хлопця був зіпсований, і він поїхав до друга, за місто. І застряг там до пізнього вечора, а телефон відключив, не хотів розмовляти з Варею, з якою зустрічався вже пару тижнів, але тільки зараз зрозумів, яка вона легковажна.
Коли Саша повернувся додому, бабуся розповіла йому, що до нього приходила чудова дівчина Валя, допомогла їй вимити вікна й тортом пригостила, який сама спекла. Саші шматочок теж залишили. Хлопець спочатку нічого не зрозумів, а потім здогадався:
— Бабусю, може, не Валя, а Варя?
Бабуся замислилася й знизала сухенькими плечима:
— Може, й Варя, зовсім глуха я стала. Але дівчина вже ж бо хороша! Одружився б ти, мені душа-помічниця й тобі дружина-господиня. Дивися, я б правнуків дочекалася, дуже вже хочеться твоїх діток няньчити.
Саша засміявся й, обійнявши, закрутив бабусю по кімнаті. Йому було дуже приємно, що Варя все ж таки виявилася не такою вже й пустою, як він сьогодні про неї подумав. Мабуть, він просто її не зрозумів. Вона, виявляється, переживала, прийшла сама до нього додому. І зовсім вона не погана, а дуже навіть класна!
Дзвонити Варі вже не став, пізно було, а от завтра поїде й купить їй цього цуценя, нехай дівчинка порадіє, заслужила.
Зранку наступного дня Саша помчав до Варі. Але спочатку подзвонив господині собачки, добре, дівчина йому скидала її номер, дорогою заїхав до ветлікарні, купив корм, миску, все необхідне для цуценя й забрав його, посадивши у новеньку переноску для тварин. Потім подумав і купив у бабусі на зупинці букет бузку.
У двері квартири Варі Саші довелося дзвонити кілька разів. Нарешті вони розчинилися, і звідти визирнула заспана дівчина.
— Що, вибачитися вирішив? — незадоволено запитала вона, побачивши бузок, — Міг би й троянди купити.
— Варенько, я, мабуть, вчора тебе зовсім не зрозумів. Але ти виявилася зовсім іншою, бабусі дуже сподобалася, а вона у мене в людях добре розбирається. Та ще твій торт, це ж здорово, коли дівчина готувати вміє. Взагалі, вразила ти мене, у хорошому сенсі, шкода, що так мене й не дочекалася, я ще, дурень, й телефон відключив.
— Чого? — нахмурилася Варя, — Яка баба? Який торт? Готувати я терпіти не можу, й жити з твоїми родичами не збираюся, ти це врахуй, до речі, коли зберешся мені пропозицію робити. І нікого я не чекала, ще чого.
Саша завмер. Йому чомусь зовсім розхотілося миритися з Варею. Він сунув бузок дівчині в руки й пішов униз сходами.
— Гей, ти куди? А вибачатися хто буде? — гукнула йому вслід дівчина, але Саша не обернувся.
Він сів у свою машину й замислився, хто ж приходив до нього вчора? У нього більше немає знайомих дівчат на ім’я Варя. Чи все ж Валя? Хлопець струснув головою, знайомих Валь тим більше немає. Він почухав потилицю й тут почув тихе поскулювання. Цуценя! Саша не брав його з собою, хотів Варі сюрприз зробити. Але ні, тепер він їй цуценя точно не віддасть. Довезе додому, буде другом.
Піднімаючись до себе на другий поверх, Саша думав, що бабуся проти цуценя заперечувати не буде, вона дуже любила собак. Все згадувала Річі, дуже розумного, вірного пса, що прожив із нею та дідом Петром майже вісімнадцять років. Саша його теж добре пам’ятав, хоча й був ще дитиною. З посмішкою згадуючи дитинство, хлопець відчинив двері в квартиру й несподівано почув дзвінкий дівочий сміх. Легкий і дуже щирий. Саша зайшов на кухню й побачив там свою улюблену бабусю й незнайому дівчину. Вони розмовляли про щось явно веселе. Побачивши Сашу, баба Галя скрикнула:
— Ну нарешті, Сашенько, ми тебе зачекалися. А хто це в тебе?
Саша не відповів бабусі, він дивився у величезні від подиву очі незнайомки, що розчервонілася від сміху, й не міг відвести погляд.
Дівчина не була красуннею, вона була просто приємною, такою милою, що йому здалося, ніби він знав її вже дуже давно. Може, він її придумав, а вона й прийшла?
— Ви Саша? — здивовано запитала Валя, — Але я чекала свою подругу Сашу. Вибачте, — збентежена дівчина встала зі столу, — Я, мабуть, помилилася адресою.
Валя дістала з кишені джинсів листок з адресою й подала його бабі Галі. Бабуся прочитала й кивнула:
— Точно, помилилася. Тобі потрібен був будинок шістдесят чотири, а наш шістдесят чотири «А». Річ у тім, що ці два будинки збудували впритул один до одного, вийшло чотири під’їзди, по два в кожному будинку. Хто не знає, завжди плутаються. Тільки думаю я, — вона хитренько усміхнулася, поглянувши на застиглого онука й розгублену дівчину: — Правильно ти прийшла, так і треба було. Дуже вже нам твій торт сподобався, правда, Сашенько?
Через кілька хвилин Валя й баба Галя з захопленням гладили пухнасте цуценя з чорними оченятами-намистинками. А Саша дивився на них і був дуже вдячний будівельникам, через провину яких і вийшла ця плутанина.
Міккі, так назвали цуценя, і кошеня Васька дуже навіть подружилися. Звичайно, їм же тепер доведеться жити разом. Бо Олександр Чернов уже через тиждень зробив Валі пропозицію руки й серця. А бабуся Галя їх із радістю благословила.
Що стосується Саші Громової, то вона про візит подруги забула вже наступного дня. І залишивши свій телевізор на самоті, поїхала до своєї старшої сестри до Львова, відпустка все-таки!
