— Марина, а ну швидше йди з кухні. Ось чого надумала у жіночі дні консервацією займатися. Ти що, не знаєш, що ці дні саме для того, щоб ти відпочила, книжки прочитала, та й зайнялася тим, чим хочеш, — сказала мені свекруха та й відправила з кухні.
Ганна Іванівна у мене добра, але за цією добротою вона нічого не дозволяє мені робити. Ось із консервацією також негарно вийшло. Сезон йде, а я жодної банки не закрила. Вона мені не дозволяє це робити, все боїться, що я її врожай зіпсую. Вона то ключ ховає, то кришки до сусідки заносить, а то оцет весь використає чи ще щось з продуктів, щоб у мене не було часу бігати у магазин, поки її немає та нічого не закрити.
І все було б нічого, але за її добротою ховається якась зухвалість та сарказм. Якби ж то вона тільки вдома так до мене ставилася, а то у сім’ї одна, а на людях — інша.
У всьому нашому будинку ходять плітки, ніби я незграбна та ледача невістка, яка нічого робити не хоче та не прагне нічому вчитися. Але ж я вмію консервувати, люблю та хочу, і готую непогано. Недарма курси кулінарії закінчила.
Я ніколи не вірила у ці забобони, що в ці жіночі дні не можна консервувати. Але свекруха цього не розуміє. Вона знов відправила мене з кухні, ніби своїми справами займатися, а в душі я вже відчуваю її осуд. Вона ніби з любов’ю докоряє, але кожен раз знайде привід для приниження.
Ось, минулий раз вона сказала, що я не досолила суп. Ну, ніби то й нічого. Можна ж то сіль додати, але ж вона все прикрасила.
— Марин, – сказала Ганна Іванівна, – ти суп недосолила, але то нічого. Наступного разу краще вийде зварити, ще можеш спеції додати для смаку, а то він у тебе взагалі, як вода вийшов. Ти його що, без м’яса готувала? Чи не засмажила? Ох, і невістка мені дісталась незграбна. Вчу тебе вже третій рік, цікаво, коли ти вже навчишся?
Свекруха посміхнулася, але мені було щось не до сміху. Знов обізвала мене незграбною. А те, що я плиту помила та кухню вичистила, вона й не помітила.
Що я їй могла відповісти на це? Мовчки підтакнула та пішла у нашу з чоловіком кімнату. Тільки наступного дня, коли я вийшла на двір, почула, як сусідки її віку, за моєю спиною шепочуть:
— О, це невістка нашої Ганни. Де її тільки Вадим знайшов? Незграбна, ледача та ні до чого не прагне. Ніщо у цім житті її не цікавить.
— Ага, те й знає, що книжки днями читати, але толку від цього мало.
Мені так образливо стало. І я відразу відчула, що це все виходить від моєї свекрухи. Тоді я твердо вирішила, що не буду її слухати, а робити так, як мені подобається.
І ось, коли Ганна Іванівна поїхала на дачу за новим урожаєм, я побачила, що буряки можуть зіпсуватися. Вирішила їх законсервувати. Знайшла рецепт, все зробила правильно. І коли закрила банки, тільки тоді помітила, що поклала йодовану сіль.
— Вона ж не годиться для консервації, – сказала мені мама телефоном, але щось виправляти було вже пізно.
Тепер сиджу й думаю, чи вистоїть моя консервація, чи ні? І що мені сказати свекрусі? Вирішила не виправдовуватися перед нею, тим більше, що тої солі за рецептом всього дві чайні ложки, може й пронесе. Наступного дня перевірила, ніби стоять банки.
Ганна Іванівна подивилася на консервацію, коли повернулася з дачі та й сказала:
— Ой, яка ти молодець! – а потім додала. – Спробуємо твої бурячки взимку, чи гарний з них борщ вийде, чи підійдуть вони на шубу? Подивимось, яка з тебе господиня!
І так все з підколом. Ніби вона знущається.
Увечері я вийшла на балкон зібрати думки, а в серці закрались сумніви. Можливо я точно якась незграбна, так сіль переплутати? Можливо, щось не роблю вдома чи забагато читаю? Ось, відпустка закінчиться, знов на роботу виходити, можливо, буду менше бачити свекруху, чи на квартиру піти жити, поки самооцінка не впала нижче плінтуса?
Ні, на квартиру — це не варіант. Ганна Іванівна гарна жінка в очах усіх сусідів та родичів, а тут ми на власне житло збираємо. Вже половина грошей є, залишилось ще кілька років зачекати. Для мене вони будуть важким випробуванням, а чоловік не підтримає. Він з самого початку відмовився брати участь у наших зі свекрухою розбірках. Після весілля чоловік заявив:
— У мене і свого стресу на роботі вистачає, ще й вас вдома рознімати? Ні, цього не буде. Вдень робіть, що хочете, а ввечері, щоб була смачна вечеря та ви за одним столом. Ви мої улюблені жінки всього мого життя і я не хочу знати про всілякі ваші непорозуміння.
Він тоді сказав, як відрізав і я знала, що захисту з його боку для мене не буде. Мені тільки залишається відкладати гроші на нашу нову квартиру та терпіти докори свекрухи.
