Одного дня тато поїхав у відрядження і не повернувся, а потім мама привела додому дядька Анатолія

– Жень, мені доведеться ненадовго поїхати, – сказав батько, взявши руки дочки в свої – я привезу тобі гостинців, що ти хочеш?

– Сам швидше приїжджай татко, – заплакала Женя і вибігла з кімнати.

Батько часто їздив у відрядження за службовим обов’язком і час би вже було звикнути але кожен раз Женька важко переживала від’їзд, рахуючи дні до зустрічі з батьком. Ось і цього разу треба було пережити всього тиждень.

Наступного дня прийшовши зі школи дівчинка виявила на кухні заплакану маму.

– Що трапилося, мамочко?

– Наш тато, він … затримається Женя, можливо надовго.

Мати глянула на дочку і зрозуміла, що не в силах сказати правду, принаймні зараз, маленька ще.

– Мамо, ну як же так, він же обіцяв!

– Не завжди ми маємо можливість виконувати свої обіцянки, донечко, навіть якщо дуже того хочемо. Біжи до себе, перевдягнися, обід охолоне.

Минуло кілька років, Женька вчилася в дев’ятому класі, коли якось увечері в її кімнату тихо ввійшла мама.

– Мені потрібно буде тебе з деким познайомити, – сказала вона.

– З ким же?

– У мене є хороший друг – Анатолій, він тобі обов’язково сподобатися. Завтра він прийде до нас на вечерю. Будь вдома, донечко.

Женя мовчки подивилася на матір.

– Добре мам, я буду, – сказала вона.

Анатолій Женькі не сподобався відразу, начебто так, ввічливий, тактовний, позитивний, але він повністю заволодів маминою увагою, дівчина мимоволі згадала батька, заплакала і вибігла з вітальні.

Відносини Жені й Анатолія вперто не складалися.

– Перехідний вік, не плач, – повторював він матері, заспокоюючи її.

Анастасія сильно переживала за поведінку дочки, і одного разу, коли їй стало погано в вперше, лише махнула рукою. На третій раз жінка зрозуміла, що щось з нею не так, не сказавши нікому нічого, поїхала в лікарню, і пройшла необхідне обстеження. Той ранок, коли лікар оголосив вердикт, вона пам’ятала як в тумані.

– Скільки мені залишилося, лікарю?

– Ви ж знаєте, я не володію такими цифрами, може рік, а може й ні

– Я зрозуміла вас, – Настя встала, похитнулась, схопилася за стілець. Лікар скочив, щоб підтримати, але вона зробивши жест вийшла в коридор, сіла і розридалася.

Увечері, за вечерею Толя уважно подивився на дружину і сказав:

– Я тебе бачив близько клініки, але ти так швидко поїхала …

Настя здригнулася.

– Ти вaгiтна? – посміхнувся чоловік.

– Ні, це був простий візит до стоматолога, – сказала жінка і відвернулася, злякавшись, що зрадницька сльоза видасть її зараз, а розповідати про свою хворобу жінка не хотіла. Просто не змогла б засмутити своїх найближчих людей. Женечка тільки почала жити із Толею, і в сім’ї запанував такий крихкий, але мир. Як же вона могла його зруйнувати?

… Женя пішла в десятий клас коли матері не стало, а потім ще довгих два місяці Анатолій сидів біля її ліжка, годував, розповідав історії, підтримував як міг, боявся, що втратить і її.

– Мені не п’ять років, дай мені спокій, – сказала одного разу Женя одужавши.

– Ось виповниться тобі 18, залишу. А поки не можу, я обіцяв твоїй матері.

– Так толку від твоїх обіцянок? Ти обіцяв берегти маму, не вберіг, – заплакала дівчина.

– Женю, в цьому житті є речі, уберегти від яких звичайні люди не в силах. Бачить Бог, я все робив для твоєї мами, вона була щаслива.

Як тільки дівчині виповнилося 18 років, вона зібрала речі і пішла з дому. Заощаджень мало б вистачити на кілька місяців, тому Женя зняла маленьку кімнатку в комунальній квартирі і влаштувалася на роботу офіціанткою.

Незабаром дівчина познайомилася Антоном, а через місяць хлопець прийшов до неї додому з речами. Перший час Жені було все одно, що Антон не працює, цілими днями сидить вдома, а гуляє з друзями на її гроші, але незабаром у дівчини відкрилися очі.

– Може я поговорю зі своїм начальством щодо роботи для тебе? – запитала якось Женя.

– Не треба, я чекаю місце, незабаром основний співробітник піде, і я вийду, Митька обіцяв, а ми дружимо з дитячого саду, я йому довіряю, – повторював хлопець.

– Знаєш, локшину твій Митька тобі вішає, давно б взяв, Антон, нам гроші потрібні, скоро квартплату вносити, ми заборгували два місяці.

– Так займи у свого татуся, він же багатий у тебе, не відмовить, – єхидно зауважив хлопець.

– Не відмовить, та не піду я до нього ніколи.

Пройшов ще один місяць, напередодні свого дня народження Женя виявила, що чекає дитину. Антон, як дізнався, зібрав речі і пішов, без будь-яких пояснень, мовчки.

Працювати Женя вже не могла, постійно поморочилося в голові, від запахів з кухні дівчину нудило, начальство, бачачи стан працівниці, поспішило її розрахувати.

– Тату, – Анатолій не міг нічого зрозуміти з спросоння, дзвінок у квартирі пролунав о третій годині ночі – татко, я здається наpoджую, мені страшно, приїжджай, прошу тебе.

– Хто це? Женькo, ти?

– Так, запиши мою адресу – Кільцева 8, перший поверх, там одна квартира, побачишприїжджай скоріше, будь ласка! – схлипувала в трубку дівчина.

– Їду! Женечкo, я миттю!

Через 15 хвилин чоловік вже стукав у двері старої комуналки.

– Як ти тут живеш, Жень, чому не повернулася? – питав Анатолій викликаючи лікаря.

З сусідньої кімнати лунали крики і пісні підхмеленої компанії, в самій Женькиній кімнатці з меблів був тільки комод і старенький диван, у дівчини не було ні холодильника, ні телевізора.

– Я вже звикла, – слабо посміхнулася дівчина. – я не хотіла бути для тебе тягарем.

– Та який же ти тягар, ти – моя дочка, нехай нерідна, але я тебе не кину ніколи, повір мені.

Наступного дня Женя народила міцного, здорового хлопчика. Тепер вона була спокійна, адже у малюка був крім неї ще і люблячий, турботливий дідусь. Вона сиділа, дивилася на свого сплячого синочка, він дуже сильно нагадував її маму, ті ж золотисті кучерики, ямочка на підборідді.

Новоспечений дідусь був щасливий, коли взяв малюка на руки.

Через кілька років Женя вийшла заміж.

Напередодні весілля Анатолій підійшов, обійняв доньку і не стримав сліз.

Читайте також: Мама сварила Сонечку за обдерті сандалики, але все змінила одна прогулянка в дворі лікарні

– Ну що ти плачеш, тату, я всього лише виходжу заміж, ми не перестанемо з тобою бачитися.

– Пробач Женю, я просто подумав про те, що знову залишуся один, я так прив’язався до тебе і до онука, – відповів батько.

– Ось, дивись, – Женя показала батькові кілька фотографій – це наш будинок, залишилося зовсім небагато, там йде ремонт. Тату, я хочу щоб ти жив з нами, і Колі відразу ж про це сказала.

– І що він?

– Він тільки за, говорить завжди мріяв про велику, дружну родину.

Батько обійняв доньку вже не приховуючи сліз. Женя подивилася на нього з вдячністю, за ті кілька років, що пройшли після народження сина, Анатолій став для неї найріднішим, як же вона помилялася свого часу, як же мама мала рацію.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram