– Жень, мені доведеться ненадовго поїхати, – сказав батько, взявши руки дочки в свої – я привезу тобі гостинців, що ти хочеш?
– Сам швидше приїжджай татко, – заплакала Женя і вибігла з кімнати.
Батько часто їздив у відрядження за службовим обов’язком і час би вже було звикнути але кожен раз Женька важко переживала від’їзд, рахуючи дні до зустрічі з батьком. Ось і цього разу треба було пережити всього тиждень.
Наступного дня прийшовши зі школи дівчинка виявила на кухні заплакану маму.
– Що трапилося, мамочко?
– Наш тато, він … затримається Женя, можливо надовго.
Мати глянула на дочку і зрозуміла, що не в силах сказати правду, принаймні зараз, маленька ще.
– Мамо, ну як же так, він же обіцяв!
– Не завжди ми маємо можливість виконувати свої обіцянки, донечко, навіть якщо дуже того хочемо. Біжи до себе, перевдягнися, обід охолоне.
Минуло кілька років, Женька вчилася в дев’ятому класі, коли якось увечері в її кімнату тихо ввійшла мама.
– Мені потрібно буде тебе з деким познайомити, – сказала вона.
– З ким же?
– У мене є хороший друг – Анатолій, він тобі обов’язково сподобатися. Завтра він прийде до нас на вечерю. Будь вдома, донечко.
Женя мовчки подивилася на матір.
– Добре мам, я буду, – сказала вона.
Анатолій Женькі не сподобався відразу, начебто так, ввічливий, тактовний, позитивний, але він повністю заволодів маминою увагою, дівчина мимоволі згадала батька, заплакала і вибігла з вітальні.
Відносини Жені й Анатолія вперто не складалися.
– Перехідний вік, не плач, – повторював він матері, заспокоюючи її.
Анастасія сильно переживала за поведінку дочки, і одного разу, коли їй стало погано в вперше, лише махнула рукою. На третій раз жінка зрозуміла, що щось з нею не так, не сказавши нікому нічого, поїхала в лікарню, і пройшла необхідне обстеження. Той ранок, коли лікар оголосив вердикт, вона пам’ятала як в тумані.
– Скільки мені залишилося, лікарю?
– Ви ж знаєте, я не володію такими цифрами, може рік, а може й ні
– Я зрозуміла вас, – Настя встала, похитнулась, схопилася за стілець. Лікар скочив, щоб підтримати, але вона зробивши жест вийшла в коридор, сіла і розридалася.
Увечері, за вечерею Толя уважно подивився на дружину і сказав:
– Я тебе бачив близько клініки, але ти так швидко поїхала …
Настя здригнулася.
– Ти вaгiтна? – посміхнувся чоловік.
– Ні, це був простий візит до стоматолога, – сказала жінка і відвернулася, злякавшись, що зрадницька сльоза видасть її зараз, а розповідати про свою хворобу жінка не хотіла. Просто не змогла б засмутити своїх найближчих людей. Женечка тільки почала жити із Толею, і в сім’ї запанував такий крихкий, але мир. Як же вона могла його зруйнувати?
… Женя пішла в десятий клас коли матері не стало, а потім ще довгих два місяці Анатолій сидів біля її ліжка, годував, розповідав історії, підтримував як міг, боявся, що втратить і її.
– Мені не п’ять років, дай мені спокій, – сказала одного разу Женя одужавши.
– Ось виповниться тобі 18, залишу. А поки не можу, я обіцяв твоїй матері.
– Так толку від твоїх обіцянок? Ти обіцяв берегти маму, не вберіг, – заплакала дівчина.
– Женю, в цьому житті є речі, уберегти від яких звичайні люди не в силах. Бачить Бог, я все робив для твоєї мами, вона була щаслива.
Як тільки дівчині виповнилося 18 років, вона зібрала речі і пішла з дому. Заощаджень мало б вистачити на кілька місяців, тому Женя зняла маленьку кімнатку в комунальній квартирі і влаштувалася на роботу офіціанткою.
Незабаром дівчина познайомилася Антоном, а через місяць хлопець прийшов до неї додому з речами. Перший час Жені було все одно, що Антон не працює, цілими днями сидить вдома, а гуляє з друзями на її гроші, але незабаром у дівчини відкрилися очі.
– Може я поговорю зі своїм начальством щодо роботи для тебе? – запитала якось Женя.
– Не треба, я чекаю місце, незабаром основний співробітник піде, і я вийду, Митька обіцяв, а ми дружимо з дитячого саду, я йому довіряю, – повторював хлопець.
– Знаєш, локшину твій Митька тобі вішає, давно б взяв, Антон, нам гроші потрібні, скоро квартплату вносити, ми заборгували два місяці.
– Так займи у свого татуся, він же багатий у тебе, не відмовить, – єхидно зауважив хлопець.
– Не відмовить, та не піду я до нього ніколи.
Пройшов ще один місяць, напередодні свого дня народження Женя виявила, що чекає дитину. Антон, як дізнався, зібрав речі і пішов, без будь-яких пояснень, мовчки.
Працювати Женя вже не могла, постійно поморочилося в голові, від запахів з кухні дівчину нудило, начальство, бачачи стан працівниці, поспішило її розрахувати.
– Тату, – Анатолій не міг нічого зрозуміти з спросоння, дзвінок у квартирі пролунав о третій годині ночі – татко, я здається наpoджую, мені страшно, приїжджай, прошу тебе.
– Хто це? Женькo, ти?
– Так, запиши мою адресу – Кільцева 8, перший поверх, там одна квартира, побачишприїжджай скоріше, будь ласка! – схлипувала в трубку дівчина.
– Їду! Женечкo, я миттю!
Через 15 хвилин чоловік вже стукав у двері старої комуналки.
– Як ти тут живеш, Жень, чому не повернулася? – питав Анатолій викликаючи лікаря.
З сусідньої кімнати лунали крики і пісні підхмеленої компанії, в самій Женькиній кімнатці з меблів був тільки комод і старенький диван, у дівчини не було ні холодильника, ні телевізора.
– Я вже звикла, – слабо посміхнулася дівчина. – я не хотіла бути для тебе тягарем.
– Та який же ти тягар, ти – моя дочка, нехай нерідна, але я тебе не кину ніколи, повір мені.
Наступного дня Женя народила міцного, здорового хлопчика. Тепер вона була спокійна, адже у малюка був крім неї ще і люблячий, турботливий дідусь. Вона сиділа, дивилася на свого сплячого синочка, він дуже сильно нагадував її маму, ті ж золотисті кучерики, ямочка на підборідді.
Новоспечений дідусь був щасливий, коли взяв малюка на руки.
Через кілька років Женя вийшла заміж.
Напередодні весілля Анатолій підійшов, обійняв доньку і не стримав сліз.
Читайте також: Мама сварила Сонечку за обдерті сандалики, але все змінила одна прогулянка в дворі лікарні
– Ну що ти плачеш, тату, я всього лише виходжу заміж, ми не перестанемо з тобою бачитися.
– Пробач Женю, я просто подумав про те, що знову залишуся один, я так прив’язався до тебе і до онука, – відповів батько.
– Ось, дивись, – Женя показала батькові кілька фотографій – це наш будинок, залишилося зовсім небагато, там йде ремонт. Тату, я хочу щоб ти жив з нами, і Колі відразу ж про це сказала.
– І що він?
– Він тільки за, говорить завжди мріяв про велику, дружну родину.
Батько обійняв доньку вже не приховуючи сліз. Женя подивилася на нього з вдячністю, за ті кілька років, що пройшли після народження сина, Анатолій став для неї найріднішим, як же вона помилялася свого часу, як же мама мала рацію.
