Віталіна проходила практику в одному з навколишніх сіл. Та її сподобав собі добре спокійний хлопець, Віктор. Так вони одружилися, і Господь спочатку подарував їм хлопчика а потім і дівчинку. Та жінка не була спокійної вдачі, крутила вона Віктором як тільки хотіла.
Одного дня Віталіна вирішила все покинутий і “поїхати у світ” як кажуть. А то вже простори села її піднадоїли добряче. Віктора вона звісно навіть не питала. “А що ти поїдеш, що там робитимеш? Для чоловіків там роботи нема. А я поїду, то і грошей зароблю і нарешті квартиру купимо і будемо жити як люди”.
Так опинилася Віталіна у сонячній Іспанії. Віктор залишився з дітьми вдома, поки жила його мати, то труднощів не виникало.
Але як тільки жінки не стало, то стало набагато трудніше. Адже Віталіна грошей додому не передавала, а я говорила чоловікові, клала їх на карточку, щоб потім вкінці зняти та купити готову квартиру.
При цьому ще приказувала, Віктору: “Я вас чоловіків знаю, вам тільки гроші вийшли, а ви й будете тратити на якихось вертихвісток”.
Сперечатися та доказувати жінці справа була марна. Тим більше, що він і так жив уже без її грошей та працював на одній фірмі, де непогано заробляв.
Через три роки перебування за кордоном Віталіна нарешті приїхала додому. Привезла всім леда які подарунки, побула трошки і знову поїхала.
Так вона приїжджала кожного року літом на не цілий місяць. І весь час обіцяла, що вже недовго залишилось чекати і скоро можна буде придбати уже таке довгоочікуване житло. Обіцяла Віктору та дітям золотих гір, потішила та обнадіяла і знову поїхала. А через місяць, усе село шепталося, що прислала Віталіна через адвоката Віктору документи на розлучення.
Як пізніше з’ясувалося Віталіна вже давно “крутила кохання” з одним іспанцем, так що швидко побачила дві лінії на тесті.
А той звісно прийняв своє дитя, а от чужих уже не схотів. Така була його умова для Віталіни: або шикарне життя з ним у Іспанії з їхньою дитиною, або бідне в Україні з старшими дітьми та чоловіком.
То ж на жаль жінка обрала перше. Материн вчинок дуже образив серця старших дітей. Залишились вони обманутими та зрадженими найріднішою людиною у світі, такою Віталіну вони звісно вважали до того вчинку.
А жінка до того ж, більше ні подарунка ніякого не прислала, ні грошима нікому не помогла. Остап та Настя так і виросли поряд з батьком.
Не можна вимовити словами те, як вони почувалися, що у них на душі робилося, як побачили свою матір-втікачку на фотографіях щасливу з двома дітьми та іспанцем в інтернеті.
Життя звісно розставить усе по місцях. Будемо сподіватися що у Остапа і Насті добре життя складеться.
Добре, що хоч батька мають доброго та люблячого.
А ви б так поступили?
Автор: Нінелія
