Одного разу мені прийшло дивне повідомлення: “Моя мама розповідала мені про вас ще років 10 років тому. Вона захоплювалася вами і говорила, що для мене неможливо знайти кращу наречену. Вона наполягала на тому, щоб я вам подзвонив і призначив побачення” Так я опинилася в Канаді

Ми з Володею знали одне одного з дитинства, одружилися, коли нам виповнилося по 18. Я – сирота, виховувала мене тітка. Так я опинилася під одним дахом зі свекрухою Анастасією Вікторівною. Вона відразу ж заборонила кликати її мамою. І по імені та по батькові теж. Тільки Настя. Володю вона народила пізно, в 36 років, і на момент нашого весілля їй виповнилося 54. Свекруха працювала костюмером в театрі, молодилася і щиро вважала, що виглядає на 35 років.

До весілля Настя поставилася скептично, але ставити умови не стала. Вона була впевнена, що наш шлюб довго не протримається. Так і вийшло.

Я дізналася, що скоро у нас буде малюк, коли Володя з мамою потрапили в аварію. Володя відбувся переляком, а Настя не могла більше ходити. Від пережитого стресу я втратила малюка. Після всього пережитого, проблеми продовжували наростати. Володя навчався, він мріяв стати письменником, йому заважали стогони хворої матері, візити лікарів, доглядальниць. Через рік він мені заявив, що треба здати Настю в інтернат. Ми посварилися. Настя все чула. Вона, мовчки, виїхала ув вітальню і наказала синові:

– Геть! Щоб духу твого тут не було!

На той момент я покинула навчання, влаштувалася на роботу в сусідній магазин і доглядала за свекрухою, як за рідною матір’ю. Від такого повороту подій я розгубилася. Мені особисто йти було нікуди. Але Настя сказала:

– Валюш, прошу, залишся зі мною. Цей хай іде, куди хоче. А ти мені як дочка.

Вова пішов, грюкнувши дверима.

Так ми і стали жити. Удвох. Тому що Володя до нас не повернувся, хіба що за речами. На розлучення він не подавав. Пояснив, що штамп у паспорті нібито захищає його від занадто завзятих дівчат. Одного разу свекруха мені сказала:

– Давай-но я тебе буду навчати костюмерній справі. Це не так просто, як здається. З хорошим фахівцем радяться всі сценаристи і режисери. Треба багато знати і вміти, розбиратися в історії моди, і я навчу тебе всьому, що знаю.

Настя зробила мені протекцію в своєму театрі і запевнила директора, що буде іноді приїжджати в театр разом зі мною, що її учениця дорогого обійдеться.

На співбесіду я збиралася, як на прийом до англійської королеви. У мене не було освіти, крім атестата про закінчення школи. Правда, я могла відрізнити справжні купюри від підроблених, зробити шикарну викладку в будь-якому відділі будь-якого гіпермаркету, обслужити за годину півтисячі покупців і кожному догодити. Ще я навчилася ставити уколи і крапельниці, робити масаж, хвацько катати інвалідний візок. У мене були папірці про закінчення курсів касира і домашньої медсестри. Не тому, що вони були мені потрібні. Просто їх видавали всім, хто закінчував короткочасне навчання. Однак до театру це ніякого відношення не мало.

Виходячи з маршрутки перед театром, я зламала відразу два нігтя, намагаючись закрити двері. Це була катастрофа. Треба було хоча б підрізати інші нігті. Мені потрібен був магазин, щоб купити ножиці і пилку. На відвідування салону не було ні грошей, ні часу.

Побачивши знайому вивіску магазину, в якому часто бували знижки, я влетіла в зал і понеслась вздовж рядів з товарами. Навпроти стійки нудьгувала жінка років п’ятдесяти. Вона сиділа на рекламному місці, де пропонували зробити пробний манікюр з новими лаками, і стала кликати мене на акцію. Я відмахнулася:

– Не можу, спізнююся. Мені тільки треба підстригти два нігтя!

Вона подивилася на мої пальці з уламками нігтів і посадила мене в крісло:

– Це безкоштовно. Двадцять хвилин. У вас є 20 хвилин?

Жінка назвалася Варварою і заспокійливо воркувала, а я раптом розповіла їй про себе, як ніби в церкві сповідалася. До кінця мого монологу нігті виглядали чудово, а жінка сказала:

– Мила, ви – ангел! Хотіла б я мати таку невістку! Вона запропонувала мені приходити до неї на манікюр. Ми обмінялися телефонами.

Роботу в театрі я отримала. Настя була щаслива. У відповідальні дні директор подавав до нашого під’їзду машину і Настю привозили на роботу. Володя зрідка з’являвся у нас. Років через п’ять я подала на розлучення і отримала свободу. Але з чоловіками у мене не клеїлося. Тепер я розуміла свою тітку. Вона не могла ні мене кинути, ні своє особистеу життя при мені влаштувати.

Я прикрашала свою самотність тим, що оселилася в Інтернеті. Там можна було спілкуватися з усім світом або жити такою ілюзією. Це не заважало роботі, я робила безліч фотографій з закулісся, у мене були тисячі підписників, зі мною радились костюмери з різних міст і країн. Я теж з вдячністю переймала чужий досвід.

Одного разу мені прийшло дивне повідомлення: «Валентино, здрастуйте! Мене звати Артем. Моя мама розповідала мені про вас ще років 10 років тому. Вона захоплювалася вами і говорила, що для мене неможливо знайти кращу наречену. Вона наполягала на тому, щоб я вам подзвонив і призначив побачення. Але ми в той час займалися документами для переїзду в Канаду.

Зараз ми з мамою живемо в провінції Онтаріо. У нашому місті відкривається театр, де будуть йти іноземні спектаклі. Тут багато наших співвітчизників. Валентиноа, якщо вас ніщо не тримає, приїжджайте до нас! У вас будуть робота і сім’я. Це не жарт. З повагою, Артем». Я впала в ступор.

Зайшла на сторінку Артема, погортала фотографії та впізвала Варвару, яка робила мені манікюр 10 років тому! Я відповіла на лист. Зав’язалося листування. Артем сказав, що довгий час займався кар’єрою. Тепер він цілком успішний, час подумати про сім’ю. Але йому ніхто не подобався. Коли стали набирати колектив в аматорську трупу, Варвара згадала про мене, Артем знайшов мене в «Інстаграмі» за номером телефону (я його не міняла). Довго спостерігав, переглядав усі мої пости і зрозумів, що його мама права: таку дівчину треба брати!

Настя зрозуміла мене і відпустила з легким серцем. Вона вже одужала, навчилася обходитися без сторонньої допомоги. Зараз навчає відразу двох костюмерш, так що у неї все добре. У театрі її як і раніше люблять і цінують. В дорогу вона повчала мене:

– Якщо щось не складеться, ти завжди можеш повернутися!

Доля подарувала мені щедрий подарунок. Зараз я живу в Канаді з коханим чоловіком і найкращою свекрухою і ні про що не шкодую.