Кілька тижнів тому я з сином Артемом переїхала у нову квартиру. Це місце відрізнялося від попереднього: тут було затишно, і я сподівалася, що ми зможемо почати нове життя.
— Мамо, давай спочатку розпакуємо мій комп’ютер! — закликав Артем, намагаючись підбадьорити мене.
— Гаразд, але спершу потрібно навести порядок на кухні, — відповіла я, намагаючись зосередитися на розпакуванні коробок.
Я розуміла, що розлучення з чоловіком сильно вплинуло на Артема. Хотіла, щоб він відчував себе комфортно, тому намагалася підтримувати позитивний настрій.
— Ось, яка гарна кухня! Тут можна приготувати багато смачних страв, — сказала я, намагаючись підняти йому настрій.
— Сподіваюся, це не будуть твої експерименти з борщем, — засміявся він.
— Гарний жарт! Я вчилася на своїх помилках, — відповіла я, сміючись.
Після кількох днів, ми вирушили на місцевий ярмарок. Я спостерігала, як Артем грає з іншими дітьми й це радувало моє серце.
— Мамо, подивись! Я знайшов нових друзів! — вигукнув він, підбігаючи до мене.
— Це чудово! — усміхнулася я.
Там я зустріла чоловіка, на ім’я Макс. Він виглядав добрим та відкритим.
Ми познайомилися та він здався мені хорошою людиною.
Незабаром ми почали зустрічатися частіше. Одного вечора я запросила Макса на каву, відчуваючи, що між нами виникає щось більше.
— Не думала, що знайду друзів так швидко, — зізналася я, сміючись. Починати життя у новому місті, де нікого не знаєш, це завжди важко.
Того дня ми просто спілкувались, без будь-яких натяків на миттєві стосунки чи великі плани на майбутнє. Нам було комфортно вдвох, проте я не поспішала робити якісь важливі кроки. Ще не могла оговтатися від розлучення.
Одного вечора я отримала дзвінок від колишнього чоловіка і всі радісні думки раптом зникли.
— Ти не можеш просто переїхати, Катю, — почав він.
— Але я маю право, — відповіла я, відчуваючи, як серце стискається.
— Ти навіть не уявляєш, як це важко для Артема, — продовжував чоловік.
Я намагалася стримати сльози.
— Ти залишив нас. Ми маємо жити далі, — сказала я, намагаючись зберегти впевненість.
Коли я вийшла з приміщення, Артем помітив мій стан.
— Що сталося?” — запитав він.
— Це твій тато. Він не може змиритися з переїздом, — сказала я.
— Все буде добре. Я тут для тебе” — обійняв мене Артем.
Колишній жив з іншою жінкою, але намагався контролювати мене та сина. Це була причина мого переїзду.
Через місяць ми випадково з Максимом зустрілися у парку. Я відчула, що наші стосунки з ним міцнішають.
— Це новий етап, чи не так? — запитав він.
Я змовчала. З одного боку, він дуже добрий, привітний, симпатичний та порядний чоловік, а з іншого, я не хотіла поспішати. Образа від колишнього не давала мені почати нове життя і я нічого не могла з цим діяти.
Того дня я попросила ще зробити паузу. Мені потрібно було розібратися у своєму житті, чого я хочу та мій син. Я ледве оговталась від усього, що мені свекруха наговорила, а тут, починати все спочатку.
— Ні, – тоді відповіла я. – Хочу бути з тобою чесною, але мені ще болить мій минулий шлюб. Якщо ти навіть пообіцяєш, що у нас буде все добре, я все одно боюсь. Мені страшно починати щось нове, поки не загоїлися рани.
— Я тебе розумію, – перебив Максим. – Тільки довго чекати не буду.
Він провів мене додому та пішов.
Після того дня я Максима більше не бачила. Не раз я задавала собі питання: чи правильно вчинила? Можливо з ним була б щаслива? Чому я не дала йому шанс? Але ж він обіцяв чекати.
Життя знов закрутилося. У мене з’явилася гарна робота і в Артема все було стабільно. Як ось на батьківських зборах я побачила того самого Максима. Виявилося, що його син вчився разом з моїм в одному класі. Чоловік побачив мене та посміхнувся:
— Ну, що ти там надумала? – його питання прозвучало ніби з сарказмом.
— Я, нічого, – сухо відповіла я.
— Можливо, це й на краще. Ти мені тоді сподобалась, але я не хочу йти з сім’ї.
Між нами настала тиша. Я тоді подумала: “Як добре, що я йому відмовила”.
