— Одружився з дівчиною з села. І куди тільки він дивився?! — вечір у кафе, де зібралися подруги з компанії друзів Леоніда, набирав обертів. Жінки жваво обговорювали Ксенію, молоду дружину приятеля, яку вони вперто не хотіли приймати у своє «коло обраних».
— Уявіть собі, дівчата, вона приїде до нас на свято. Я була проти, щоб мій чоловік її кликав, але він сказав, що некоректно запрошувати Леоніда без дружини.
— Ой, ну звісно! А як буде сидіти з Ксюшею за одним столом. Вона, певно, й виделок не вміє розрізняти, — дівчата весело розсміялися.
Вони знали, що Ксенія виросла за містом, і хтось навіть згадував, ніби в її родини була корова та кози. Для міських панянок із «кола обраних» така дівчина автоматично ставала недоречною в їхньому середовищі, про що вони постійно собі нагадували.
Леонід одружився з Ксенією всупереч порадам друзів. Ті були відверто засмучені: проста дівчина з провінції не лише зачарувала привабливого чоловіка, а й повела його під вінець.
— Та ні, точно чекає дитину. Не міг Леонід отак просто одружитися з нею! Не міг!
— Ну, побачимо… — перешіптувалися дівчата, нетерпляче чекаючи новин.
Ксенію в компанії обговорювали всі. Плітки в основному ширили жінки, а чоловіки лише знизували плечима: мовляв, Льоня вирішив — значить, йому видніше.
Найбільше переймалася Валерія: вона наполегливо сватала Леонідові свою сестру Христину. Але чомусь чоловік не звернув уваги на красуню й обрав щиру та просту Ксенію.
Познайомилися вони на виставці інновацій. Леонід приїхав за корисними діловими контактами, а знайшов… майбутню дружину. Ксенія ж шукала матеріали для практичної частини диплома. Розговорилися за кавою, обмінялися телефонами — і закрутилося.
Квіти, подарунки, вечори у парку під місяцем. Леонідові подобалося, що Ксюша відкрита у спілкуванні й не вимагає щовечора ресторанів чи коштовностей, як багато хто на другому побаченні. Ксенія ж закохалася з першого погляду: він був приємним, освіченим і успішним.
За кілька місяців вони зіграли весілля. Всупереч очікуванням друзів, свято було скромним. Ксенія не вважала за потрібне витрачати великі гроші на урочистість, і Леонід її повністю підтримав. На додаток, частину подарованих грошей вони вирішили передати на благодійність — чим викликали ще більшу хвилю обурення серед компанії.
Слід згадати, що дівич-вечір Ксенії теж не пройшов без пригод. У дівчини подруги давно виїхали за кордон, тож у місті вона почувалася самотньою. На дівич-вечір прийшли подруги з компанії Леоніда, щоб краще познайомитися з його нареченою. Проте вони демонстративно відмовлялися від їжі й напоїв.
— Це пити неможливо! — скривилася Валерія й вилила напій на газон.
— А тарталетки, певно, зіпсовані. Я їх не їстиму, — додала Олена.
Ксенії було прикро, але вона промовчала, розуміючи: їх не переконати словами. Вона вирішила діяти інакше. І свій шанс отримала раніше, ніж сподівалася.
Одного разу жінки завели розмову про бізнес і почали хвалитися своїми успіхами.
— Мій чоловік вклав гроші в одну компанію, обіцяють великі прибутки! — вихвалялася Маша.
— А ми плануємо купити ділянку під котедж, бо квартира — вже не рівень, — підтакувала Валерія.
Ксенія слухала, уважно, але спокійно. І раптом сказала:
— О, а я якраз писала диплом на тему інвестицій у цій сфері. Знаєте, що цікаво? Там якраз описували схему, яка дуже схожа на вашу компанію. Чула, як чоловіки обговорювали подробиці. Якщо вам потрібна консультація, можу дати контакти знайомого юриста.
Настала тиша. Дівчата кліпали очима: їм здавалося, що дівчина з села не розуміється ні на чому, крім городини. А вона — раз, і спокійно поставила все на місце, ще й з конкретними фактами.
— Ти… юрист? — недовірливо пробурмотіла Валерія.
— Ні, я економіст, — з усмішкою відповіла Ксенія. — Але іноді цього достатньо, аби відрізнити перспективу від неприбуткових вкладень.
Відтоді жінки не відкрито не обговорювали Ксенію, адже розуміли: вона, хоч і з села, але зовсім не така проста, як вони думали.
На ювілей одного з друзів Леоніда, жінка продовжила свій план. Вона з’явилася у незвичному костюмі, пошитому під замовлення в ательє. Звісно, інші жінки не залишилися осторонь. Весь вечір вони обговорювали Ксенію, але, коли з’ясувалося, що наряд зроблений у майстерні сестри однієї з дівчат, тему раптово змінили.
За столом ситуація повторилася. Жінки спершу обговорювали букет, подарований Ксенією, аж доки не впізнали логотип квіткового магазину матері Валерії. Тоді довелося виправдовуватися. А коли гості дізналися, що делікатесні сири та ковбаси — з ферми батька Ксенії, усі відразу пожвавішали. Один із друзів навіть заговорив про можливе партнерство. В очах компанії жінка з села раптом перетворилася на людину з цікавими зв’язками та перспективами.
До кінця вечора всі змушені були всміхатися Ксенії. А Валерія з Машею сиділи тихо, уникаючи зустрічатися з нею поглядом.
У машині дорогою додому Леонід ніжно взяв її за руку:
— Ти сьогодні була справжня королева.
— Я просто відстоювала нашу родину, — спокійно відповіла Ксенія й усміхнулася.
Її мовчазна перемога була очевидною: тепер ніхто більше не пліткував відкрито. Жінка поставила всіх на місце — і зробила це з гідністю.
Дорогою додому Леонід не відпускав руки Ксенії. Йому хотілося, щоб вона відчула: він безмежно пишається своєю дружиною.
— Ксюша, ти навіть не уявляєш, як я тебе люблю, — тихо сказав він, коли машина ковзала нічною трасою. — Ти сьогодні всім довела, що не в грошах і не в брендах щастя. А в гідності.
Жінка усміхнулася. Для неї це й було головним: не змагатися, а показати, що вона варта поваги — сама по собі.
Після того вечора стосунки між подружжям ще більше зміцніли. Леонід став помічати, що його дружина спокійно й мудро ставиться до речей, які для інших здавалися «важливими»: престиж, показна розкіш, чиясь думка. Вона вміла зосереджуватися на тому, що справді мало сенс: їхня родина, затишок удома, щирість у спілкуванні.
Компанія друзів Леоніда поступово змінила тон. Якщо раніше жінки пліткували про обраницю чоловіка, то тепер все частіше зверталися саме до Ксенії. Хтось питав поради щодо продуктів із ферми, хтось — про її знайомих у сфері дизайну.
Минув рік. У їхній квартирі з’явилася дитяча кімната — подружжя чекало на первістка. Леонід жартома казав:
— Ну що, тепер у нас точно є все: і дім, і любов, і дитина. Хай тепер спробують сказати, що я помилився з вибором.
Жінка лише усміхалася: для неї найголовнішим було те, що чоловік завжди стояв поруч, підтримував і любив. Їхня родина стала доказом простої істини: щастя — не в грошах, не в гучних компаніях і не в дорогих костюмах. Воно у взаємній повазі й любові, які здатні витримати будь-які плітки.
