Ранок суботи для родини Ковальчуків починався як зазвичай у їхній єдиний вихідний. Олена та Андрій насолоджувалися тишею, аж поки о шостій ранку кімнату не прорізав різкий звук мобільного телефону.
Олена одразу відчула, як усередині все стислося від поганого передчуття.
Андрій довго вдивлявся в екран, намагаючись сфокусувати погляд, а потім неохоче відповів на дзвінок.
– Привіт, мамо. Щось сталося так рано.
– Андрійку, я вже на вокзалі. Зустрічай. Сумки важкі, ледь донесла до перону. Потяг назад аж увечері, тож день проведемо разом.
Андрій розгублено подивився на дружину, яка вже сиділа на ліжку з кам’яним обличчям.
– Мамо, ти б хоч попередила. Ми ж спали. Добре, я зараз викликаю тобі таксі, бо поки сам зберуся та прогрію машину, ти там змерзнеш.
Олена незадоволено зітхнула, коли чоловік поклав слухавку.
– Андрію, таксі з вокзалу зараз коштує як половина мого денного заробітку. І взагалі, твоя мама гостювала в нас цілий тиждень лише місяць тому. Чому вона знову приїхала без попередження.
– Олено, ну що я маю зробити. Не виганяти ж її з вокзалу. Вона вже тут. Давай просто приймемо її спокійно.
– У нас у квартирі безлад після робочого тижня. Ти ж знаєш, як Галина Петрівна любить перевіряти пил на плінтусах. Я навіть сніданок не встигну приготувати.
Олена кинулася на кухню, намагаючись бодай дістати з морозилки заморожені котлети, але за чверть години у двері вже подзвонили.
На порозі стояла Галина Петрівна, за якою Андрій заносив чотири величезні занепадаючі сумки.
Свекруха навіть не зняла куртку, як одразу попрямувала до вітальні, розв’язуючи вузли на першому пакеті.
– Олено, Андрійку, дивіться, що я вам привезла. Своє, домашнє, з погреба. Тут і огірочки, і помідори, і капуста квашена, і варення полуничне.
– Галино Петрівно, ви б сіли спочатку, чаю випили. Куди ж ви так поспішаєте з цими банками.
– Ой, Олено, не до чаю мені. Я минулого разу помітила, що ви купуєте квашені огірки в супермаркеті. Це ж такі гроші, просто на вітер. У своїх брати треба. Я вам порахувала все за дуже вигідною ціною, значно дешевше, ніж на ринку. З вас за все три тисячі гривень.
Олена відчула, як у неї перехопило подих від такої несподіваної комерції.
– Галино Петрівно, ми взагалі не їмо закрутки. Ту баночку огірків я купувала виключно для того, щоб зробити вам салат олів’є, коли ви гостювали.
Ми з Андрієм не вживаємо майонезні салати та консервацію в такій кількості. Нам це просто не потрібно.
– Як це не потрібно. Це ж вітаміни. Я старалася, везла через усю область, руки обірвала. То мені тепер усе це назад перти на собі. Я ж планувала тепер щомісяця вам свіжу партію привозити, щоб ви не голодували в цьому вашому дорогому місті.
– Мамо, не переживай, усе добре. Ми все заберемо. Олено, ну чого ти починаєш. Я зараз перекажу тобі гроші на картку, мамо.
Галина Петрівна миттєво повеселішала, сховала телефон із сповіщенням про зарахування коштів і весь залишок дня почувалася господаркою становища. Ввечері Андрій провів її на вокзал, а Олена залишилася наодинці з горою банок.
Коли чоловік повернувся, на кухні на нього чекала серйозна розмова. Олена якраз відкрила одну з банок із помідорами і скривилася від запаху.
– Андрію, підійди сюди і спробуй це. Тут один оцет. Їсти це неможливо, воно просто небезпечно для шлунку.
– Ну, мабуть, мама трохи переборщила з маринадом. Буває. Навіщо одразу сваритися через це.
– Ми викинули три тисячі гривень на вітер за те, що зараз піде в смітник. Ти розумієш, що твій переказ на картку став для неї сигналом, що тут відкрився регулярний ринок збуту. Вона ж прямим текстом сказала, що приїде знову. У нас кожна копійка на рахунку, ми збираємо на ремонт, а ти оплачуєш її сумнівний бізнес.
– Олено, це моя мати. Я не можу сказати їй, що її праця нічого не варта і що її закрутки жахливі. Вона хотіла як краще, хотіла допомогти нам зекономити.
– Допомогти зекономити за три тисячі гривень без попередження о шостій ранку. Це не допомога, Андрію, це заробіток на власних дітях. Якщо ти зараз не встановиш межі, наступного місяця ми будемо купувати в неї кабачкову ікру за ціною делікатесу.
– Ти занадто драматизуєш і перетворюєш дрібницю на світову трагедію. Вона приїжджає не так часто.
– Вона приїжджає без дзвінка. Якщо для тебе нормальний такий формат стосунків, то для мене ні. Наступного разу я просто не відчиню двері, і ви з мамою будете розбирати банки в під’їзді.
– Не смій так говорити про мою матір. Вона виховала мене, і я зобов’язаний виявляти до неї повагу, навіть якщо вона робить помилки.
– Повага не має вимірюватися грошима за зіпсовані продукти. Ти просто боїшся сказати їй слово вперекір, а страждає наш сімейний бюджет і мій спокій.
Андрій замовк, не знаючи, що відповісти, адже в глибині душі розумів правоту дружини. Консервація дійсно була низької якості, а візити без попередження виснажували обох.
Наступного дня, коли емоції трохи вщухли, Андрій сам підійшов до дружини на кухні, де банки все ще стояли на столі як німе нагадування про вчорашній скандал.
– Олено, я подумав над твоїми словами. Ти права, так тривати не може. Але влаштовувати сварку з мамою я теж не хочу, вона літня людина і просто образиться, закриється в собі.
– І що ти пропонуєш. Чекати наступного суботнього ранку з новими сумками.
– Ні. Я сам зателефоную їй увечері. Скажу, що лікар заборонив нам їсти будь-яку консервацію через проблеми зі шлунком, які нібито виявили в нас на плановому огляді. Скажу, що нам тепер можна тільки свіжі або тушковані овочі.
– Думаєш, вона повірить.
– Повірить, якщо я скажу це переконливо. До того ж я м’яко попрошу її більше не привозити нічого без попередження, бо ми часто плануємо вихідні заздалегідь і нас просто може не бути в місті.
А щодо фінансової допомоги, ми просто будемо щомісяця перераховувати їй невелику фіксовану суму на ліки чи комунальні послуги, але просто так, від себе, а не за банки. Таким чином вона матиме копійку, а ми позбудемося цього примусового обміну.
Олена зітхнула і поклала руку чоловікові на плече.
– Це хороший компроміс. Головне, щоб ти дійсно стримав слово і поговорив з нею сьогодні, бо я більше не витримаю таких сюрпризів.
Увечері Андрій виконав свою обіцянку. Розмова була непростою, Галина Петрівна спочатку намагалася сперечатися і переконувати, що її помідори лікують будь-які хвороби, але син проявив твердість.
Конфлікту вдалося уникнути, а Олена нарешті відчула полегшення, розуміючи, що наступні вихідні будуть належати тільки їм.
Галина Червона
