Оксана була впевнена, що у неї щаслива сім’я, коли одного разу не знайшла в кишені чоловіка чек з дорогого ресторану. До того ж, син бачив батька в місті, коли той нібито був у відрядженні. Зрада була, але наслідки від неї стали неочікуваними для чоловіка, жінки і дитини
Оксана довгий час була впевнена в тому, що вона цілком щаслива і життя її вдалося. Основою була родина. Чоловік Вітя і син-школяр Андрюша. Ну і, звичайно, її улюблена робота. Вона була редактором у великому видавництві і найбільше цінувала домашний затишок.
Віктор був пов’язаний з бізнесом. Часто їздив у відрядження, що, звичайно, іноді жінку засмучувало. Але взагалі людина він була уважною і теж цінував родину, у всьому допомагаючи Оксані. Навіть із сином займався ввечері, коли був вдома. Господарські справи чесно ділив із нею навпіл. Вітя був дуже акуратним, цінував чистоту, затишок і, навіть повернувшись із відрядження, завжди здавав свої речі в пральню.
— Ти залиш мені квитанцію, а я потім заберу твої речі, — зазвичай говорила вона.
— Та навіщо, — відповідав Віктор. — Я й сам можу зайти. Не хочу, щоб ти тягала важке.
— Яке там важке? Я б взагалі і сама попрала, чого ти постійно відносиш туди речі.
Вона дійсно не розуміла. У них же вдома гарна пральна машина, сушарка. Прасувати речі вона теж може сама. Але раз Вітя так піклувався про неї, то чому б не дозволити йому робити це і радіти? Адже далеко не в кожної такий турботливий чоловік.
Однак і вона теж завжди піклувалася про нього. І одного разу, коли чоловік поїхав у відрядження, а частину речей затримали в пральні, вирішила зайти за ними сама.
“Приїде, а все вже готове, все у шафі лежить”, — подумала Оксана.
Принісши речі з пральні, вона взялася їх розкладати і раптом із здивуванням відчула, що від білосніжної сорочки чоловіка, хоч і ретельно випраної, вигладженої, слабко, але все ж відчутно пахло дорогими духами. Це її здивувало. Вона ж ніколи не підозрювала чоловіка у стосунках з якимись жінками. І мало того, в кишені жакета виявився чек із дорогого ресторану в їхньому місті. Датований був чек днем, коли чоловік мав бути у відрядженні. Жакет почистили не перевіривши кармани.
А оскільки Віті не було вдома, дзвонити вона йому не стала. Ну навіщо відволікати під час роботи? Правда, і мовчати не виходило. Зрештою зустрілася з подругою і розповіла про свої дивні знахідки та підозри.
— Галю, я навіть не розумію, як таке може бути, — говорила вона. — Не було ж нічого ніколи, і раптом. Іли даремно я себе накручую?
— Хто знає, Оксано? Може, даремно, може, й ні. Знаєш, бувають такі французькі духи, що й після трьох прань запах залишається. Тим більше цей чек.
— Тобто ти думаєш, у нас біда? Так? — запитала Оксана.
— Ну як я можу про щось думати? Я ж не ворожка, за чоловіком твоїм не стежу. Просто з досвіду знаю, всі мужики однакові, і в кожного в житті трапляються зради.
— Ти не переймася так сильно. А якщо він поводиться взірцево, нічого не говорить, то, може, й немає нічого серйозного. І взагалі не варто висувати чоловікам занадто високих вимог.
Оксана знала, що Галя свого часу зіткнулася зі зрадою чоловіка, набагато болючішою, ніж її стан. Застала з коханкою прямо вдома, але вона змогла його пробачити. Про розлучення там не йшлося. Але от Оксана не знала, чи зможе вона миритися з таким. Швидше за все, ні.
— Як думаєш, може, варто прямо в нього запитати?
— Я, чесно кажучи, сумніваюся, що витримаю. Якщо він відповість правду, то розлучуся.
— Та не відповість він тобі нічого, поки сама все не дізнаєшся. А запитати? Ну, спробуй, подивишся, як він викручуватиметься.
Оксана вирішила, що запитає в чоловіка, але не заради цього, а тому, що просто хотілося знати відповідь. Тим більше, згадуючи їхнє життя останніми роками, вона раптом почала згадувати моменти, які теж могли б говорити про зради. А тут ще Андрюша прийшов із школи і радісно запитав:
— А що, тато вже приїхав?
— Ні, він завтра повертається. Ти ж знаєш, — відповіла Оксана.
— Дивно, а я його сьогодні в місті бачив. Думав, він уже вдома, — здивувався син.
— Ні, ні, ні, він у відрядженні. Ти помилився, напевно, — зітхнула вона.
— Ні, не помилився. Я ж знаю його машину і номер бачив, і він за кермом був, — знизав плечима хлопчик, і це зміцнило Оксану в її підозрах.
Але коли наступного дня чоловік все-таки повернувся, вона не стала прямо про це говорити, а зустріла як зазвичай. І синові теж сказала не розповідати, що бачив його в місті. Ні до чого хлопцеві знати про їхні родинні негаразди.
І тільки ввечері, вже поклавши Андрюшу спати, вона поклала перед Віктором чек із ресторану.
— І як це розуміти? Тебе сьогодні бачили в місті. Ти де це взяв? — запитала жінка.
Віктор здивувався. І хто тобі сказав, що я був у ресторані? В місті мене взагалі не могло бути.
— Я цей чек знайшла не на вулиці, а в твоїй кишені. І син сказав, що бачив тебе в машині вчора вже біля нас.
— Чого ти видумуєш? — обурився Вітя.
— Угу. Були б це ще вигадки, але це ж чек. І я його знайшла в кишені твоєї сорочки, яку забрала з пральні.
— А хто тебе просив ходити за моїми речами й нишпорити в моїх кишенях? — злився чоловік. І взагалі, чого ти лізеш не в свою справу?
— Не моя справа — твої сорочки? Ми ж у родині.
— Так, родина. Але в родинах люди довіряють одне одному. А от ти, мабуть, тільки й шукаєш привід для сварки. Подумала б своєю головою, яким чином після прання в кишені міг уціліти паперовий чек. Його явно хтось підсунув.
— Хто підсунув? Ти що, розвідник, шпигун, якась важлива персона?
— Знаєш, наші стосунки — це ж тільки наша справа, і я б хотіла почути пояснення, — домагалася правди Оксана.
Однак Віктор був до цього не схильний. Зрештою розмова закінчилася сваркою.
Оксана не могла не розуміти, що в словах чоловіка є логіка. Ну справді, яким чином папірець не постраждав? Ну не інакше. Щось трапилося в пральні.
— Гаразд, раз він не хоче говорити, доведеться звернутися туди.
Вона зустрілася з власницею пральні, приємною літньою жінкою Вірою Василівною. Та, вислухавши питання клієнтки, прямо відповіла:
— Значить, ви знайшли докази? Та що ж, я рада і чесно вам скажу, я спеціально підклала чек і спеціально оббризкала сорочку вашого чоловіка духами. Просто не знаючи вас, не наважилася сказати одразу про те, що він вам зраджує. Але й мовчати не могла.
— А як ви це дізналися? — вражено запитала Оксана.
— З моєю дочкою, Дашею, — пригнічено відповіла власниця пральні. — Дівчинці всього 19. Вона довірлива, наївна. Раніше ніяких стосунків у неї не було. І от ваш Віктор… Вона не знала, що він одружений, от і закрутилося. А він, дізнавшись, що вона чекає дитину, сказав, що не збирається одружуватися, що в нього вже є дитина, і він одружений.
— А Дашенька-то моя не обманювала. Вона й справді вагітна була. От тільки не змогла вона виносити дитину. Зараз депресія у неї. Лежить у клініці, лікується, поки результату немає. Відмовляється їсти, ні з ким не розмовляє. Ну я й вирішила вам очі відкрити.
Оксана, подякувавши, пішла додому з твердим наміром розібратися з чоловіком. Вона не стала нічого приховувати, а одразу сказала:
— А ти знаєш, любий, я все з’ясувала, у тому числі й про Дашу. Ти хоч знаєш, що дівчина в лікарні лежить?
— Яка дівчина? Яка Даша? — почав метушливо питати Віктор, тим самим показуючи, що в курсі. Зрозумів він і те, що від дружини тепер приховувати нічого не доведеться.
Він почав було вибачатися, виправдовуватися, але Оксана сказала, що пробачати його не буде, і подає на розлучення. Не стала приховувати це й від сина, пояснивши, що вони з татом, швидше за все, роз’їдуться і будуть жити окремо.
Це не були порожні слова. Звичайно, їй було гірко, але найбільше хвилювало те, як відреагує Андрій. А син сприйняв цю новину болісно. Він же любив батька, не розуміючи, чому раптом між батьками стався розлад. Спочатку він спробував умовити маму, потім розізлився на неї, на батька. У результаті успішність у школі погіршилася. Оксані довелося бесідувати з класною керівницею, щоб пояснити їй причину. Поговорила вона й із сином теж.
— Андрюшо, ну так буває, що дорослі розходяться, але тим не менш тато все одно залишається твоїм татом. Ти можеш з ним спілкуватися скільки захочеш.
— Я не хочу спілкуватися як із чужим. Хочу, щоб він жив із нами, як раніше, і щоб нічого не змінювалося.
— Ну вибач, у дорослих бувають свої причини. І знаєш, горем біди не виправиш. Я поговорила з учителькою. Вона скаржиться на твою поведінку, успішність. Ось ти зараз запустиш навчання, а чи зможеш потім наздогнати?
— А навіщо мені наздоганяти? Роз ви розлучаєтеся, то й мені не треба вчитися, — плакав Андрій.
Їй вдалося умовити сина не робити проблему з того, що сталося. А Віктор, як з’ясувалося, не хотів розлучатися.
— Оксано, не роби дурниць. Ти в першу чергу завдаєш шкоди нашому синові, — переконував він.
— Ну подумаєш, був разок. Для мене це взагалі не мало значення. Це було зовсім випадково, і більше таке не повториться. Та я й бачитися не хочу з цією Дашею.
— А я не хочу бачитися з тобою, — стояла на своєму Оксана. — Тобі байдуже на дівчину, яка тобі вірила. Значить, так само просто ти зрадиш і нас з сином.
Побачивши, що вона налаштована рішуче, Вітя покликав свою матір, яка теж заявилася, сподіваючись, що вдасться умовити невістку не приймати поспішних рішень.
— Оксаночко, у вас же чудова родина. Ви були так щасливі! — із сльозами благала Тетяна Геннадіївна. — Ну всі чоловіки колись роблять помилки. І що? Хіба це привід розбігатися? Ти ж не знаєш подробиць. Може, та дівчина сама винувата? Нав’язувалася йому. А він що? Ну, піддався емоціям. Буває.
— Дівчина через наслідки лежить у лікарні, а він живий-здоровий, продовжує свої гулянки. Вибачте, тітонько Таню, але я не хочу більше жити в брехні, — не піддавалася Оксана.
— Подумай хоча б про сина, — заламувала руки свекруха.
— Ось саме про нього. Я весь час і думаю, і не хочу, щоб він брав приклад зі свого батька. Не хочу, щоб він виріс таким самим, — твердо відповіла Оксана.
Жінка ж вирішила навідати Дар’ю в клініці. Вона щиро співчувала дівчині. Поговоривши з лікарем, дізналася, що в стані пацієнтки намітилася позитивна динаміка.
— Я пущу вас до неї, але, будь ласка, не засмучуйте її, — попередив доктор.
Виглядала Даша не дуже. Вона лежала, скорчившись на ліжку, відвернувшись обличчям до стіни. Розуміючи, що зараз не може нічого сказати, Оксана лише побажала швидкого одужання. Не можна було сказати, що вона сприймала розлучення з радістю. І образливо було, і сина шкода. Єдиним порятунком, як завжди, була робота. Тільки там вона могла відволіктися від власних переживань.
Якось на стіл їй потрапив рукопис одного чоловіка, його поклала секретарка.
— Напевно, ще якийсь графоман, але треба ознайомитися. Потрібна Ваша відповідь, Оксано Миколаївно, — сказала вона, явно не прочитавши жодного рядка з написаного.
Оксана ж взяла перший лист, написаний незнайомцем.
“Вибачте, якщо віднімаю час, але в мене часу зараз достатньо, то я вирішив розповісти про своє життя. У мене немає ні досвіду, ні достатньої освіти, то моє писати потребує певного редагування”, — писав він.
Оксана почала читати і дуже захопилася. Чоловік, який назвався В’ячеславом Даниловичем, розповідав про своє життя до недавнього часу цілком успішне. Але потім він несподівано отримав серйозну травму, яка позбавила його можливості ходити, і зробила його зовсім самотнім у практично безвихідній ситуації. Дружина кинула, друзі особливо допомогти не могли. Лікарі ж вважали, що положення його не безнадійне, але от операція коштувала дуже дорого.
Оксану дуже зворушила ця розповідь, і вона, подзвонивши, сказала:
— Мені дуже сподобалася ваша робота. Так, ви праві. Вашу повість треба відредагувати, і для цього потрібно зустрітися. І коли ваша історія отримає розголосу, можливо, ви отримаєте допомогу.
Так все й вийшло. Оповідання В’ячеслава набуло популярності. Був навіть створений невеликий фонд із збору грошей для людини, яка потрапила у складну життєву ситуацію. Про це ж дізналася одна приватна клініка, яка для того, щоб підняти рейтинг свого закладу, вирішила зробити операцію безоплатно. Мало того, він отримав ще й пропозицію про хорошу роботу, яку міг виконувати після одужання.
— Я й не сумнівалася, що твій талант буде оцінений. Ти дійсно дуже добре пишеш, — говорила йому Оксана.
Вона весь час була поруч і дуже переживала, поки В’ячеславу робили операцію. Їй так хотілося, щоб він одужав, зміг стати на ноги.
Але дізналася про успіх колишнього чоловіка й його дружина, яка колись кинула В’ячеслава в найважчий момент. Зараз її справи були не дуже хороші. Чоловік, на якого вона сподівалася, не збирався брати її в дружини, а сама вона так і не навчилася жити самостійно. Вирішивши, що колишній чоловік скоро стане дуже успішним, вона зібралася повернутися і без усякого сорому з’явилася в лікарню.
— Славочку, прости мене, — плакала вона. — Я ж не хотіла від тебе йти. Просто мені було так важко. Я так переживала через те, що сталося, і просто не впоралася з собою. Але я любила завжди тільки тебе. Ти ж знаєш це, — запевняла жінка.
— Знаю, Аню, — відповів В’ячеслав. — Тепер я набагато більше про тебе знаю і не серджусь на тебе за те, що пішла. Хоча чудово розумію, чого варта твоя любов. Іди, будь ласка. Я погано себе почуваю і не хочу, щоб ти була поруч.
Зрозумівши, що переконати його не вийде, жінка, заливаючись злими сльозами, пішла ні з чим.
— Може, даремно ти так з нею? — несміливо запитала Оксана, в душі якої вже народилося почуття до В’ячеслава.
Вона так переживала, коли прийшла колишня дружина, і боялася, що він все ж її пробачить. Але він погладив її руку.
— Не даремно. І ти сама це чудово розумієш. Невідомо, як складеться наше життя далі, але я вірю, що єдиною людиною, на яку можна сподіватися, стала для мене ти.
Ось так, прямо в лікарні, відбулося їхнє пояснення. І хоча остаточного рішення ще ніхто не прийняв, але обидва зрозуміли, що вони не чужі одне одному люди. А незабаром Оксана усвідомила, що близьких у неї стало набагато більше, ніж раніше. Їй подзвонила Віра Василівна.
— Оксаночко, я радістю поділитися хочу. Дашу виписали, визнали повністю здоровою, і вона хоче з тобою зустрітися. Не відмов їй. Вона дуже переживає через те, що в неї був зв’язок із одруженим.
Оксана не відмовилася і незабаром побачилася з дівчиною. Даша виглядала тепер набагато міцнішою, але все ж розплакалася і сказала:
— Мені так соромно. Вибачте мені. Я ж і не знала, що він одружений, але коли дізналася, було пізно.
— Та нічого, не плачте, — заспокоїла її Оксана. — Я претензій не маю. Чоловік сам винуватий. Він обманював і мене, і вас. Ви ж і постраждали набагато більше.
— Але у вас же дитина, йому теж, напевно, важко, — схлипнула Даша.
— Вже краще так, ніж він потім соромився б свого батька. Я, якщо чесно, розлучаюся з чоловіком, так що не знаю, для вас у принципі шлях вільний.
— Ні, що ви, про це й мови бути не може, — скрикнула Дарина. У мене з ним усе теж скінчено.
— Зрозуміло. Але вирішуйте самі. Це все ж ваше особисте життя. Заради мене не варто ні від чого відмовлятися.
— Та ні, я не заради вас, — відповіла дівчина. Просто після того, що я пережила, ні про які стосунки з Віктором і мови бути не може. Знаєте, там у лікарні я познайомилася з чоловіком, санітаром, і, здається, це і є справжнє щастя.
Оксана подивилася на неї й усміхнулася. У той же час вона потоваришувала з Вірою Василівною і з того часу часто заходила до неї в гості, радіючи тому, як влаштовувалося життя Дар’ї. Обидві жінки бажали щастя Оксані. І ось з інтервалом у місяць Дарина зі своїм новим хлопцем і Оксана з В’ячеславом, який став на ноги, зіграли весілля. Обидві пари були щасливі. Андрюша потоваришував з В’ячеславом, і їхні стосунки складалися чудово.
А от Віктор після розлучення переїхав до матері. На особистому фронті ніяк не складалося. Та й у професійному плані теж. Його притягли до відповідальності за махінації, які він чинив у компанії, де працював. Так що незабаром йому стало зовсім не до стосунків.
