Олена не розуміла, що відбувається. Дві хвилини знайоми, а її розкритикували. Далекі родичі чоловіка приїхали у гості, а поводили себе ніби у готелі “все включено”. Олена цього довго терпіти не стала.
Ввечері подзвонила свекруха й повідомила радісну звістку:
— До вас їде тітка Люда з сім’єю, погостювати тиждень. А то вона тебе ще й не бачила, дуже переживає, що не змогла бути на вашому весіллі, захворіла. Але тепер вона наздожене втрачене й добре познайомиться.
Що означало «добре познайомиться», Лєна не знала, але відчувала, що нічого доброго. Свекруха була на сьомому небі від щастя, це ж її сестра, давно не бачилися, ну тепер-то наговоряться доволі. Шкода, що у свекрухи житлова площа не дозволяла приймати гостей. Зате в Олени з Пашею була трикімнатна квартира у спальному районі міста. Тітка Люда мчала до них потягом, з чоловіком і сином. Ввечері наступного дня мали прибути гості. У Лєна голова йшла обертом, стільки всього треба зробити, купити, приготувати. Серйозна справа — приїдуть три людини.
Лєна купила продукти, прибрала в квартирі, добре, що вона не працювала, а то коли б усе встигла. Наступного дня жінка зварила борщ, підсмажила котлет, зробила пюре й салат. Було прибрано, кімната для гостей готова. Лєна з полегшенням зітхнула й поїхала з Пашею та свекрухою зустрічати «дорогих» гостей.
З потягу викотилися три колобки. Той, що в сукні, звався тіткою Людою, у штанях і капелюсі — дядько Льоня, а колобок поменше — їхній синок Жорик. Це була пізня дитини, з нього пилинки здували і не давали слова сказати, бо мама знає краще. Тітка Люда виглядала молодою, а от її чоловіку вже за 60 перевалило. Він спокійно міг їхати потягом, адже мав відстрочку від служби за віком. Можливо ще й за вагою, але Олена цього не запитувала. Жорик був затурканою, мовчазною дитиною. На відміну від його мами. Це була жінка-ураган. Ще в них була старша дочка Світлана, але вона залишилася вдома.
В руках у них було по дві сумки в кожного, разом шість. Що там було, можна було лише здогадуватися. Тітка Люда з усіма поцілувалася й пильно втупилася на Олену.
— Ось ти яка, Лєночко. Так мені твоя мама-свекруха тебе й описувала. Ну нічого, я поживу з тобою й навчу, як правильно готувати, щоб у тебе хоть щічки з’явилися, а то дуже ти худа, не годиться це.
Лєна стояла й не розуміла, що відбувається. Дві хвилини знайомі, а вже розкритикували її, от це справа. Прибули додому, гості були схильні смачно поїсти й розпити міцних напоїв. Із сумок тітки Люди повилазили курки, гуси, яйця, банки з помідорами, огірками. Її сумки були схожі на саквояж фокусника, звідки він добував чудовий реквізит.
Коли холодильник був заповнений доверху, тоді приступили до вечері. Свекруха була, звичайно, тут. Лєна поспіхом розкладала по тарілкам їжу, тітка Люда прискіпливо розглядала вміст тарілок. Скуштувавши котлету, вона скривилася:
— Лєночко, і це ти називаєш котлетою?! А пюре, там ж вода одна…
Жінка збентежилася, не знаючи, що сказати.
— Та я завжди так готую…
— Ну зрозуміло, видно мати тебе так навчила. Ось моя Світлана дуже смачно готує, все вміє робити, тільки от нареченого поки не трапилося гідного.
Щільно повечерявши, усі перемістилися до зали, дивани й крісла заскрипіли під вагою гостей. Свекруха взяла альбом з фотографіями весілля, і всі, окрім Лєни, прийнялися його розглядати. Невістка прибирала зі столу, мила посуд і приходила до тями після слів тітки Люди.
Коли Лєна вийшла до гостей, вони вже вимагали собі ліжко, втомилися після дороги. Олена показала диван для тітки Люди з дядьком Леонідом, Жорикові — крісло. Тітка Люда заявила, що в неї хвора спина, а в Льоні суглоби, і диван їм аж ніяк не підходить. Ось двоспальне ліжко з ортопедичним матрацом — саме те для них.
Таке ліжко стояло в Олени з Пашею у спальні, видно, свекруха вже доповіла про це.
— Лєночко, ну що вам не шкода поступитися своїм ліжком, ви ж молоді, і на дивані поспите, а в тітки Люди хондроз, їй потрібніше таке ліжко.
Свекруха добрими очима дивилася на Лєну. Тітка Люда в цей час тягла вже сумку з речами до спальні. Жорик ліг у залі. Лєні з Пашею залишалася кімната для гостей з диваном. Ну що ж, доведеться там спати, не виштовхувати ж тітоньку з чоловіком.
Паша робив незворушний вигляд, наче так і треба.
— Олено, ну чого ти засмучуєшся, ну поспимо ми на цьому дивані, клопіт-то…
— Пашо, справа ж не в дивані, а в її поведінці!
Паша сказав, що втомився, і почав робити вигляд, що спить. Вранці Лєна почула дивні звуки, що йшли з боку кухні. Вона накинула халат і пішла туди. Тітка Люда в спортивних штанях і майці робила там зарядку. Стіл був відсунутий до стіни, стільця прибрані.
— А, Лєночко, прокинулася, нарешті, вже день на дворі, треба їсти готувати, а ти все спиш!
— Тітко Людо, ви ніби обіцяли показати мені, як правильно треба готувати, от, готова до навчання!
— Ой, я тебе краще потім понавчаю, ми з твоєю мамою (свекрухою) по магазинах пробіжимося, а ти поки звари борщ з моєю курочкою, запечи гуся, і на десерт щось придумай, а то мій Жорик засумує.
Лєна втратила дар мови. Вона що, рабиня обслуговувати приїжджих родичів за їхнім вимогами?
Коли тітка Люда пішла, жінка зайшла в кімнату, де спав дядько Леонід, витягла всі сумки гостей на кухню, відкрила холодильник, дістала всі дари й почала запихувати в сумки. Коли тітка Люда повернулася, вона почала верещати:
— Лєно, ти що твориш, це ж мої подарунки, навіщо ти їх склала в сумки?
— На те, що ви їдете додому. Годі тут мною командувати, ви в гості приїхали, а поводите себе, наче оплатили готель “Все включено”. Якщо не влаштовують умови — до побачення!
Тут вийшов дядько Леонід. Побачивши таку картину, він поп’ятився й пірнув назад до спальні. Обличчя тітки Люди стало пурпуровим. Вона складала речі в сумки й бурмотіла:
— Ну ти подивися, виганяє нас, ми ж їй і гусей, і курей, і огірків з помідорами, а вона ось так нас, невдячна…
Зібравши речі, вони пішли, гупанувши дверима. Лєна з полегшенням зітхнула й прийнялася за прибирання. Яке щастя, коли ти сам собі господар, готуєш, що хочеш, спиш, де хочеш. Паша розкритикував жінку за таку поведінку, але їй було все одно, вона усміхалася й раділа новому дню.
Більше несподівані гості не приїжджали, тітка Люда писала всім родичам, щоб не думали їхати до Лєни з Пашею, бо жінка у нього «з привітом». А Олена була й не проти побути «з привітом», аби її залишили у спокої.
