— Я навіть питати не хочу, що тут відбувається, — суворо промовив чоловік, окинувши поглядом дружину та приятеля Павла. — А ти, навіть не намагайся переконати мене, що приїхав об одинадцятій вечора в квартиру до моєї дружини, щоб допомогти їй пересунути диван.
Павло сидів на високому барному стільці. Одягнений — ніби збирався на важливу зустріч чи вечерю в ресторані: темно-сині стильні штани, що вдало підкреслювали довгі ноги й спортивну статуру. Рубашка підібрана в тон, три-чотири верхні ґудзики розстібнуті — і весь образ одразу втрачав офіційність, набуваючи недбалого, але чарівного шарму.
З огляду на те, що вся його міцна шия була вкрита слідами помади, ледве прикритими коміром тієї самої рубашки, здогадатися, чим займалися в домі Олександра за його відсутності, було неважко. Олена, дружина Саші, сиділа поруч, на другому стільці — у чорному вбранні й легкому жіночому халатику поверх. Такий комплект Саша не бачив на ній ніколи. Власне, за десять років шлюбу Олена, як йому здавалося, жодного разу не тішила його такими витівками.
На барній стійці стояли два недопиті келихи напою та фрукти. Зустрілися вони тут сьогодні явно не для того, щоб обговорювати важливі справи чи політику.
— А де Сергійко? Де мій син? — глянувши на дружину, запитав Олександр.
— Він у мами. Залишився там сьогодні з ночівлею, — несміливо відповіла Олена.
Здається, лише зараз вона почала усвідомлювати, що ж накоїла. Схоже, її щасливому сімейному життю прийшов кінець. І, як не дивно, зруйнувала їхню сім’ю жінка власними руками — те, що вони з Сашею будували багато років.
Хоч як дивно це звучить зараз, але Олена любила свого чоловіка. Вона була з ним щаслива. Саша завжди був надійним — і саме за це вона його просто обожнювала. Що б не сталося, в якій би неприємній ситуації вона не опинилася, вона завжди знала: чоловік її захистить і все владнає. Усього один дзвінок — і Саша поруч. Приїде, забере, перекине грошей, подзвонить кому треба, якщо сам далеко чи зайнятий. З ним вона була, як за кам’яною стіною. Не було жодного питання, яке б її чоловік не вирішив.
Але. Попри це, Лєночка дуже любила чоловічу увагу. Не лише від свого спокійного й надійного чоловіка. Та от тієї «перчинки», колишньої гостроти в стосунках — давно вже не було. І Оленапочала шукати пригод на стороні. І знаходила їх без жодних проблем. Вона була молодою, чудово виглядала, а гроші чоловіка творили дива. Її струнка фігура та чудове почуття стилю лише додавали їй привабливості.
Так вона й проводила вечори, поки чоловік летів у чергове відрядження, — у компанії молодих і гарячих чоловіків. То одного, то іншого, то третього. Олена купалася в увазі, ловила компліменти, була до біса задоволена собою і отримувала від життя задоволення на всі сто.
А потім із робочої поїздки повертався чоловік — і жінка зустрічала його з радістю та любов’ю. Бо Лєна, при всьому, була щаслива й задоволена. Саші здавалося, що в нього — ідеальна дружина. Така спокуслива, приваблива, попри те, що їхньому шлюбу вже багато років. А Олені здавалося, що в неї — ідеальний чоловік. Дозволяє їй усе, добре заробляє, забезпечує сім’ю, обожнює дружину й нічого не підозрює про її нескінченні походеньки. І все йшло чудово. До цього дня.
Зазвичай Олена все-таки зберігала обережність і ніколи не влаштовувала побачень удома. Але цього разу — ні. Бо тепер героєм її роману був Павло. Це — давній приятель Олександра і водночас його колега. Олена познайомилась із цим цікавим чоловіком саме завдяки своєму чоловікові. Вони разом прийшли на черговий корпоратив, де Павло опинився за їхнім столом.
Він був самотній, не одружений, не розлучений. Виглядав неймовірно привабливо. Олена, яка після першого ж келиха відчула, що цей новий знайомий просто зобов’язаний дати їй свій номер, увесь вечір не зводила з нього очей. Вона всім своїм виглядом показувала молодому красеню, що він їй дуже сподобався. А Павло, хоч і був зовні красивим, красою душі ніколи не вирізнявся. Анітрохи не бентежившись тим, що Олена — дружина його колеги, він записав її номер при першій же можливості: варто було лише Олександрові відійти, відповівши на робочий дзвінок.
І понеслося. Цей роман захопив жінку з шаленою силою. Жоден чоловік до Павла не пробуджував у ній таких емоцій, як цей спортивний, підтягнутий красень. Олена просто шаленіла. Безкінечно переписувалася з ним, навіть коли поруч був чоловік, зовсім не боячись, що Саша щось запідозрить.
Більше того, зазвичай обережна жінка остаточно втратила голову і бігала на побачення з Павлом, не чекаючи, доки Саша полетить чи поїде у відрядження. Вона без кінця брехала чоловікові. То до лікаря потрібно. То подруга покликала. То в салон краси записалася на пів дня. А коли Саша полетів на тиждень на конференцію, Олену вже зовсім понесло. На третій день вона відправила сина до бабусі й вирішила зустрітися з коханцем прямо у себе вдома.
Звісно, вона не могла навіть уявити, що конференцію скасують через раптову хворобу її головного організатора, і Саша, закінчивши деякі справи, прилетить додому сюрпризом — на чотири дні раніше.
— Ну треба ж, як цікаво, — продовжував чоловік, криво всміхаючись. — А мені ти завжди казала, що дитина має спати вдома, у своєму ліжку. Бачу, ти дуже не хотіла залишатися зі мною наодинці, тільки вдвох.
Олена мовчала. Їй було страшенно лячно. Вона не розуміла, що робити, як переконати Сашу не кидати її, що сказати, аби зберегти для себе й сина забезпечене, повноцінне життя.
— Олено, ну ти хоч на одне запитання мені відповідай, га? Чому саме він? Що ти в ньому знайшла? Усе місто знає, що Павло — той ще бабій. Безпринципний, байдужий, вітряний. У нього таких, як ти, — тисяча. Ти ж просто чергова дурненька. Невже ти цього не розумієш? Ну гаразд він — я не здивований, знаючи його минуле, що він підкотив до моєї дружини. Але ти? Ти мене, чесно кажучи, вразила. Чого тобі бракувало зі мною, га? — чоловік різко схопив Олену за підборіддя й змусив подивитися йому в очі.
Дивовижно, але Паша навіть не спробував заступитися за коханку. Навпаки — боязко почав рухатися в бік виходу, аби якомога швидше зникнути з місця злочину й замести сліди.
— Олено, ти тільки подивися на нього. Він просто тікає. Полишає тебе сам-на-сам зі мною. Навіть не намагається виправдатися чи хоч якось тебе захистити. Ото й уся його любов.
У цей момент двері зрадливо грюкнули. Павло зник. Саша був правий: Олена була йому зовсім не потрібна — чергова дівчина для розваги. А Жінка ж уже встигла нафантазувати собі, що Павло завжди буде з нею. Що, може, навіть вона піде від чоловіка, бо Пашу любить більше… Наївна. А він же клявся у вічній любові, засипав її щодня десятками солодких повідомлень.
Жінка зовсім втратила голову. Вона перестала думати про майбутнє. Дурненька. Вона щиро вірила, що Павло — чоловік її мрії, і саме з ним вона буде найщасливішою. А він утік при першій же нагоді, як справжній боягуз.
— Ну що, люба. От і залишилися ми з тобою удвох, — від Саші ці слова зараз звучали зловісно. — Можеш не тремтіти, я тебе не зачеплю. Не хочу навіть бруднитися об тебе. Скажу лише одне: якщо ти думаєш, що й далі житимеш, як у Бога за пазухою, ти дуже помиляєшся. Ти не просто мене осоромила перед колегами, ти ще й розтоптала моє чоловіче самолюбство. Ти вбила все добре, що в мені було. А зрадників я не прощаю. Ніколи.
— Сашеньку, будь ласка, не треба! — у сльозах закричала Лєна.
— Раніше треба було думати. І, до речі, сина я в тебе відсуджу. В мене для цього є всі ресурси. Квартира — моя, машина — моя, гроші теж мої. А що є в тебе? Хіба що цей безглуздий костюм, до речі — теж куплений на мої гроші. Ти ж не працювала ані дня. Ніколи. На що ти взагалі сподівалася, зв’язавшись із цим покидьком?
Олена мовчала.
— Гаразд. Витрачати час на розбірки з тобою я абсолютно не хочу. Я страшенно втомився з дороги. Збирай речі — і забирайся.
— Сашо, ти що? Куди ж я піду? — Олена зірвалась майже на шепіт, повний паніки.
— Мені байдуже. У тебе п’ятнадцять хвилин. Краще йди по-доброму.
Саша розвернувся й пішов у ванну, залишивши жінку наодинці з її думками. Молода красива Олена сиділа посеред кухні, немовби провалившись у себе. Біль і розпач шматували її серце. Лише тепер, коли все валилося в неї на очах, до неї нарешті дійшло: вона ніколи по-справжньому не цінувала те, що мала. Не берегла надійність, тепло, підтримку, які Саша давав їй стільки років. І тепер своїми ж руками вона зруйнувала родину, майбутнє — усе, що було для неї фундаментом.
Вона раптом зрозуміла, що лишилася абсолютно сама. І ніякі красиві слова, пристрасні повідомлення чи короткочасні романи не можуть підставити плече тоді, коли земля тікає з-під ніг.
Олена схопилася руками за голову. Час невблаганно спливав, а вона й досі не знала, що робити і куди йти. Їй страшенно хотілося повернути час назад — хоч на одну хвилину — аби зупинити себе, ту легковажну, засліплену версію себе, яка зруйнувала все. Та минулого не повернеш. І вперше за багато років жінка відчула, що вже ні на кого не може спертися. І що платити за свої помилки доведеться самій.
