— За що це мені? За що Бог посилає мені таке випробування? – не давали спокою Ользі заїдливі думки.
Доньку відвезли до лікарні у столиці, а матері залишалося тільки чекати й сподіватись на краще.
У житті Ольги все було гладко. У неї був невеликий салон краси, який приносив відчутний прибуток. З чоловіком розлучена давно.
Іноді жінка ловила себе на думці, що мало уваги приділяє доньці. Бізнес забирав багато часу, проте приносив гарний прибуток і жінка почала замислюватись про нову квартиру.
Жила Ольга майже на околиці невеликого містечка під Києвом, але було бажання переїхати у велике місто.
Проте були речі, що жінку у новій місцевості не приваблювали. Вона не любила безпритульних, які просили милостиню. Якось, вийшла з магазину, жінка проходила повз неохайного чоловіка похилого віку, який сидів на сходинці та тягнув до неї руку.
— Подай, люба, на хліб. – Попросив він.
Чоловік дивився на неї та благав про допомогу, але Ольга рішуче пройшла повз, такі люди в неї викликали неприязнь. Вона йшла і гордо думала: “Сидить, просить, а йшов би краще працювати”.
— Ангелінко, що з тобою? Ти якась сумна. – Якось повернувшись додому запитала жінка у доньки.
— Не знаю, мамо, щось погано себе почуваю. – Ледь чутно сказала Ангеліна. – У мене горло і температура висока.
— Так, зараз дам тобі ліки. – Хутко відповіла мати. – На ранок буде легше.
Вночі Ольга прокинулась та пішла до дочки, а та важко дихала. Тож, жінка зателефонувала до швидкої. Дівчинку відразу відвезли до реанімації.
Часу минуло досить багато, але нарешті вийшов лікар. Новини були невтішні. Дівчинка втратила голос і не розмовляла, тому потрібно було проводити обстеження, щоб дізнатись причину її недуги.
Від почутого Ольгу наче накрив туман, напав розпач. Вона сяк-так дісталася додому і, наплакавшись, заснула на дивані.
Невдовзі жінці повідомили, що обстеження не дали результатів, тому дівчинку потрібно відвезти до клініки у Києві. На лікування доньки потрібна була чимала сума, тому жінка змушена була відмовитись від кпокупки нової квартири.
Зовсім скоро Ангеліну відвезли до лікарні у столиці, а жінці залишалось тільки сподіватись на краще. Вперше за довгий час вона вирішила зайти до церкви. Невпевнено перехрестившись, вона увійшла до храму, купила свічки та попрямувала до ікон, де довго стояла і повторювала:
— Господи, допоможи, Господи, благаю, змилуся…
По щоках котилися сльози. Вона підвела очі й побачила церковнослужителя, який дивився на неї. Сама не чекаючи від себе, жінка кинулась до нього:
— Скажіть, що мені зробити, щоб моя дочка була здоровою? За що мені це все? За що доля мене карає? Отче, напевно, я сама у всьому винна. Я стільки разів відмовляла у допомозі людям, а тепер сама потребую допомоги, а допомогти мені нікому.
— Доля даремно не надсилає нам випробування. – Промовив тихо отець і перехрестив жінку. – Вона дає нам можливість розплатитися за свої вчинки та змінитись. Коли людина терпить, вона зцілюється. Не всі провини можна спокутувати грошима, часом доводиться платити щось дорожче, іноді найціннішим. Якщо ви щиро зізналися у своїх гріхах. У вас все буде гаразд. Потрібно молитись та вірити.
Через кілька днів жінці зателефонували з лікарні та повідомили, що з дівчинкою все добре. Вона не могла натішитись словам лікаря та швидко приїхала.
— Мамо, матусю, я дуже скучила. – Радісно звернулась Ангеліна до мами, коли та зайшла до палати.
— Доню моя, – заплакала жінка, – ми з тобою тепер завжди будемо разом. Я тобі обіцяю.
Ольга після цього ще довго думала, що дитині треба завжди бути поруч з матір’ю, а матері з дитиною. Їх життя знову налагодилося. Тепер жінка частенько ходить до церкви й просить перед іконами добра та здоров’я собі та доньці.
