— Ольго, а що твій син одружився? Бачила його з жінкою та маленьким хлопчиком. З «причепом» узяв, чи що? — спитала Ольгу сусідка.
— Не одружився ще, але я буду тільки рада, — відповіла здивована Ольга.
Для неї це була несподівана новина. Син Андрій жив із нею, і поки що одружуватися не збирався.
— Синочку, мені тут сказали, що бачили тебе з жінкою з дитиною. З кимось зустрічаєшся? — спитала Ольга, прийшовши додому.
— Ой, оті вже тітоньки, все їм треба, біжать доповідати одразу. Я не хотів тобі казати. У неї є дитина, тому серйозних стосунків не вийде. Лєна вдова, виховує сина.
По роботі спілкувався з нею, і якось закрутилося. Ти не переживай, додому я її точно не приведу.
— Ну от, а я вже було зраділа. А те, що дитина в неї є, то нічого.
— Ні, я чужого виховувати не збираюся, свої потрібні.
— Народить і свого. Тобі 34 роки вже, скільки можна в холостяках ходити?
— Та я ще молодий, ти що, мені зла бажаєш, мам?
— Яке ж це зло — сім’ю завести? Це щастя, синочку.
В Андрія була своя квартира, але він надавав перевагу жити з мамою, а ту квартиру здавав, збирав гроші на нову машину.
Мама готувала, прала речі, дуже зручно. Та й жінки, з якими він зустрічався, дізнавшись, що живе з мамою, не прагнули вийти за нього заміж, а йому цього й треба було. Погуляв — і розбіглися.
Про свою квартиру він не казав нікому, зустрічався на території жінок або знімав номер у готелі. Його влаштовувало таке життя.
Якось Ольга йшла з роботи й побачила сина з тією жінкою. Вони не поспішаючи прогулювалися тротуарною доріжкою. Невисока, з довгим русявим волоссям, симпатична. Цікаво, хто вона, от би познайомитися…
І такий випадок трапився. Ольга зіткнулася з нею випадково, виходячи з магазину.
— Перепрошую, будь ласка, ви Олена? Бачила якось вас із моїм сином Андрієм, мене Ольгою звати…
— Доброго дня. Так, я Олена, і добре знаю Андрія… Приємно познайомитися, Ольго Іванівно. Андрій казав, що живе з вами.
— Може, в кафе посидимо, поговоримо? — запропонувала Ольга.
— Добре, ходімо, ось тут поруч є гарний заклад, смачна кава в них.
Ольга бачила, що Лєна соромиться, їй і самій було трохи некомфортно. Ніби нав’язалася…
Розташувавшись за столиком, зробили замовлення.
— Андрій казав, що у вас син. Скільки йому років, як звати?
— Синові п’ять років, звати Владик. Чоловіка не стало два роки тому. Живу в однокімнатній квартирі з сином. Коли чоловіка не стало, його батьки продали квартиру, в якій ми жили, і виставили нас на вулицю. Квартира була записана на свекруху. Колишню.
У мене немає батьків, я сирота. Виховувала бабуся, на жаль, вона відійшла у вічність. Мені дістався її старенький будиночок у селі. Я продала його, взяла в іпотеку квартиру в місті, якраз на перший внесок вистачило. Працюю менеджеркою з продажу в магазині. Ну от така моя коротка біографія.
Ольга уважно слухала Лєну і розуміла, що вона їй подобається. Зелені очі в обрамленні пухнастих вій, маленький акуратний носик. Дуже приємна жінка. І говорить спокійно, розважливо.
— Андрій нічого не розповідав про вас, на жаль. А я рада була б познайомитися.
— Мабуть, він боявся сказати, що в мене дитина, адже багато хто негативно ставиться до жінки з «причепом». А може, просто не готовий до сімейного життя. А я й не наполягаю. Нам добре разом, і це головне…
— Лєно, а приходьте з Андрієм і з Владиком до нас, я буду дуже рада!
— Якщо Андрій погодиться, то із задоволенням! Рада знайомству!
Увечері Ольга оголосила синові:
— Андрію, чекаю вас у суботу з Лєною і Владом у гості. Відмову не приймаю. Лєна згодна. Ми з нею випадково познайомилися на вулиці. Я бачила її якось із тобою і перша заговорила.
— Мамо, ну навіщо ти лізеш у моє життя? Придумала ще в гості запросити… Не знаю навіть що сказати. Я не впевнений, що хочу одружитися з нею, мене поки все влаштовує.
— Синочку, не ображайся, я не змушую тебе одружуватися, але рада буду спілкуватися з Лєною. Мені вона дуже сподобалася, до речі, мила.
Андрій буркнув щось нерозбірливе й пішов до себе в кімнату. Ну копія батько… Такий самий вибуховий характер.
Чоловік пішов від Ольги три роки тому. Трапився в нього роман із колегою. Ольга спокійно відпустила, примусово милим не будеш. Та й стосунки давно вже були не найкращі. Євген часто їздив у відрядження, і в якийсь момент Ольга зрозуміла, що вони вже чужі люди. Андрій спілкувався з батьком, іноді щось розповідав Ользі про його життя. Але їй це було не надто цікаво.
Лєна з сином та Андрієм прийшли в гості. Владик був дуже схожий на маму, такий самий колір волосся, очей. Тихий, спокійний хлопчик. Ольга намагалася всіляко догодити Лєні з Владом, пропонувала різні страви, випічку, яку купила в магазині. Зустріч пройшла в милій і дружній атмосфері. Навіть Андрій поводився не так, як зазвичай. Жартував і виглядав щасливим.
Ольга, дивлячись на них, думала: «От би одружилися, та онучку мені подарували, я так щаслива була б…»
Із цього дня Лєна з Владиком часто бували в гостях в Ольги. Вона могла прийти, навіть коли Андрія не було вдома. Ольга наполегливо запрошувала їх у гості. Їй дуже подобалось розмовляти з Лєною на різні теми, іноді вони могли випити вина, сходити разом у магазини. Ольга дуже сподівалася, що син зробить їй пропозицію, адже кращої дружини й не придумаєш.
Якось Лєна не відповідала на телефонні дзвінки від Ольги протягом кількох днів.
— Андрію, а що в Лєни з телефоном, не можу додзвонитися? Ти не в курсі?
— Ми розійшлися з нею, нічого не питай…
— Як розійшлися? Чому? Адже було все добре? — засмутилася Ольга.
— Ну от так. Не потрібні мені проблеми…
— Та кажи вже, що сталося?
— У Влада виявили якесь захворювання, різко стало погано йому. Терміново потрібні ліки, дорогі. Лєна не знає, що робити. Чекає ж, мабуть, що я допоможу. А чим я можу допомогти?! Мені легше її кинути!
Ольга з подивом дивилася на сина. Що він таке каже?
— Ти кинув кохану жінку у важкий момент?! Щоб не допомагати її синові? Ну ти й негідник…
— З чого це я негідник? Навіщо мені віддавати гроші чужій дитині? Мені його шкода, звісно, але допомогти я нічим не можу. А Лєна сильна, упорається сама.
— У тебе ж є відкладені гроші на машину! Можна їздити й на старій машині, зате врятуєш життя дитині. Ти про це не подумав? Тобі залізяка дорожча за життя?
— Ой, мам, не починай тут нотації читати…
Андрій пішов. Ольга опустилася на стілець і схопилася за голову. Якого ж черствого, бездушного чоловіка вони виховали…
У неї були невеликі заощадження. Відкладала із зарплати, щось залишилося ще від чоловіка. Вона відкрила вклад у банку, відсотки з нього знову вкладала. На «чорний» день зберігала, і от він настав. Ольга полюбила Олену та її сина і від щирого серця хотіла допомогти.
Нарешті Лєна передзвонила.
— Перепрошую, Ольго Іванівно, я не могла передзвонити, ніколи не було…
— Лєночко, я все знаю… Я дуже хочу допомогти Владику. Завтра я зніму гроші й віддам тобі, на лікування сина.
— Що ви, не треба… Ми чужі люди для вас. Я щось придумаю обов’язково.
— Уже не чужі, прийми мою допомогу, будь ласка… А Андрій він негарно вчинив. Вибач за такого сина…
Олена нічого не відповіла на це. Наступного дня Ольга зняла гроші й відвезла Лєні. Та дуже дякувала й обіцяла повернути з часом.
— Андрію, збирай свої речі й виїжджай у квартиру, у тебе якраз квартиранти поїхали, квартира порожня. Не хочу я жити з тобою під одним дахом!
— Ого, от це поворот… Це через Лєнку, чи що? Ну ти даєш, мамо… За чужого сина переживаєш, а на свого байдуже?
— Мені соромно за тебе. Не хочеться й думати, що чекає на мене в старості…
Андрій поїхав, демонстративно голосно грюкнувши дверима. У Ольги було важко на душі. Єдиний син, і от такий… Що вже тепер вдієш…
Підключився фонд, який допоміг купити ліки, і Влад пішов на поправку. Весь цей час Ольга була на зв’язку, їздила до них у гості, возила гостинці. З Андрієм спілкувалася, але холодно. Лєна намагалася взагалі не говорити про нього, нічого не питала.
Якось Ольга помітила, що Лєна стала носити вільні сукні, талія почала розпливатися.
— Лєно, вибач за питання… Ти, випадково, не при надії?
— Здогадалися… Так, п’ятий місяць уже. Я приховувала від Андрія, боялася, що звинуватить мене, що хочу його одружити. У мене буде дочка. Нічого, впораюся.
— Лєночко, я так рада! Це ж моя мрія — мати онучку! Я буду допомагати вам, обіцяю! Дякую за такий подарунок, донько!
Ольга радісно обійняла Лєну. Тепер вони стануть ще ближчими, незважаючи на те, що Андрій нічого не знає.
Вагітність протікала легко, вчасно народилася здорова дівчинка. Андрію про це не сказали. Ольга часто їздила до Лєни, допомагала з онучкою, купувала подарунки дітям, продукти. Дівчинку назвали Аліною. Вона була дуже схожа на Андрія, така сама чорненька й гостроноса.
«Ех, синочку, таке щастя повз тебе проходить… Жив би, та радів…»
Якось Андрій побачив маму з візочком біля її двору. Лєна їздила до лікарні й попросила наглянути за дитиною, привезла доньку до Ольги.
— Мамо, привіт! Ти що, нянькою підробляєш? Грошей не вистачає, чи що? Сказала б, я допоміг…
— Нічого мені від тебе не треба, Андрію… Сама справляюся.
Андрій зазирнув у коляску й завмер на хвилину. Невже відчув? Та ні, нічого не сказав. Цього часу у двір заїхала на таксі Лєна, вийшла з машини.
— Здрастуй, Андрію. Ну що тут, Ольго Іванівно, як справи, Аліна не плакала?
— Ні, Лєночко, все добре! Поїла, поспала, ось тепер гуляємо…
Андрій дивився на них і нічого не розумів.
— Це що, твоя дитина? Ти заміж вийшла? Але дівчинка зовсім маленька… Хто батько?
— У дівчинки є мама, і цього достатньо!
— І бабуся, прошу помітити… Андрію, це твоя дочка. Якщо це взагалі тобі цікаво знати…
— Моя?! І ви приховували весь цей час? Ну ви даєте, жінки…
Андрій розгублено зазирнув у візочок й мовчки пішов.
— Ну от, тепер знає…
За кілька днів Андрій прийшов до Лєни додому. Пропонував гроші, але вона відмовилася. Сильна образа була на нього.
Минуло п’ять років. Ольгу схопило серце. Лєна з дітьми переїхала до неї в квартиру, щоб допомагати, бо Ользі важко було ходити. Аліна з Владом теж допомагали. Приносили бабусі їжу, Влад читав книжки. Вони дуже любили бабусю Олю і шкодували її. Андрій так і жив холостяком у своїй квартирі, зрідка приїжджав провідати маму. З Лєною та дітьми бачився, спілкувався. Аліна знає, що це її тато. Квартиру Ольга підписала на Лєну, зробила дарчу, щоб потім та передала її Аліні.
— От, Лєночко, як вдало я з тобою познайомилася, тепер у мене двоє улюблених «причепів» — Влад та Аліна. Я щаслива, що ви є, дякую за все…
Ольга й подумати не могла, що ця тендітна жінка стане їй, як дочка. А син із рідного перетвориться на чужого… Отакі сюрпризи іноді підносить життя…
