— Мамо, ти просто не чуєш мене! — Оля з силою опустила чашку на стіл. — Які корови? Які теплиці? Зараз 21 століття! Люди хочуть ламінування вій та кисневі процедури, а не домашній сир зі смаком безсонних ночей!
Марія Степанівна, піджавши губи, розгладила на столі стару фотографію покійного чоловіка.
— Твій батько все життя мріяв про «Зелений край», Олю. Він хотів, щоб ця земля годувала нас, щоб тут був сад. Ці гроші — це його спадок, його піт. Я не дозволю розтринькати їх на рожеві стіни та манікюрні столики!
У цей момент двері відчинилися, і в кухню енергійно увійшла тітка Таня — молодша сестра Марії, вдягнена у яскравий костюм, що зовсім не пасував до сільських пейзажів.
— Маріє, схаменися! — з порога вигукнула Таня. — Твій «Зелений край» — це утопія. Ти хочеш, щоб дитина в багнюці порпалася? Подивися на Олю, вона ж народжена для естетики!
— О, з’явилася адвокатка, — гірко всміхнулася Марія. — Таню, ти завжди була легковажною. Тобі аби блискітки та свято, а життя — це важка праця.
Пізніше того ж вечора, зачинившись у кімнаті, Оля та Таня шепотілися, наче змовниці.
— Тітко Таню, вона ні за що не віддасть картку. Вона вже замовила саджанці елітних яблунь! — Оля була на межі відчаю.
— Спокійно, племіннице. Твоя мати вперта, як танк, але в неї є слабке місце — вона терпіти не може паперову тяганину. Ми скажемо їй, що для ферми потрібна купа дозволів, які я «допоможу» оформити. А самі підготуємо бізнес-план салону.
Батько залишив гроші на «розвиток сім’ї», а не конкретно на гній
Наступного ранку сварка спалахнула з новою силою. Весь дім здригався від аргументів.
— Мамо, я вже знайшла приміщення в центрі! Там панорамні вікна! — вигукнула Оля.
— А я вже домовилася про оренду трактора! — відрізала Марія. — Олю, салон — це мильна бульбашка. Сьогодні він є, завтра — криза. А їсти люди хочуть завжди.
— Люди хочуть бути красивими навіть у кінець світу! — втрутилася Таня. — Маріє, ти просто хочеш поховати себе в цій землі разом зі своїми спогадами. Ти не ферму будуєш, ти будуєш пам’ятник!
Ці слова влучили в ціль. Марія зблідла.
— Як ти смієш? Я бережу пам’ять про твого швагра!
— Пам’ять про батька — це щаслива донька! — Оля перейшла на крик, хоча в очах стояли сльози. — Він любив мене! Він би ніколи не змусив мене робити те, що я ненавиджу. Ти хочеш бачити мене з мозолями на руках? Це твоя любов?
Марія Степанівна мовчала хвилину, яка здалася вічністю.
— Гроші лежать у банку, — нарешті тихо промовила вона. — Але якщо ти прогориш, Олю… якщо через рік твій салон закриється… ти власноруч посадиш кожен саджанець у тому саду.
Тітка Таня переможно підмигнула Олі. Вони виграли цей раунд. За місяць у центрі міста з’явилася вивіска «Olya & Tetyana: Aura Beauty». Оля отримала свій бізнес, а Таня — посаду адміністратора та нескінченне джерело пліток і кави.
Марія Степанівна на відкриття не прийшла. Вона сиділа на веранді свого будинку, тримаючи в руках конверт із частиною грошей, які Оля все ж таки виділила їй на «маленький садочок».
— Ну що, Степане, — прошепотіла вона до фотографії. — Буде в нас і сад, і салон. Головне, щоб дівчата були задоволені. А яблуні… яблуні я і сама посаджу.
Відкриття салону «Aura Beauty» нагадувало вулик, де замість меду пахло дорогим парфумом та лаком для волосся. Оля, у білому діловому костюмі, літала між майстрами, перевіряючи кожну серветку, а тітка Таня, як справжня королева ресепшену, вже встигла записати на манікюр половину місцевої адміністрації.
— Олю, сонечко, не бігай так! — Таня перехопила племінницю біля кавомашини. — У нас повний запис до вечора. Мати твоя дзвонила?
— Ні, — Оля поправила пасмо волосся, і в її очах промайнув смуток. — Ти ж знаєш її. Для неї це все «іграшки». Вона зараз, мабуть, картоплю підгортає і думає, як я соромлю батькову пам’ять.
Ближче до обіду скляні двері відчинилися, і в салон увійшла жінка, яка виглядала тут максимально чужорідно. Марія Степанівна була в простій синій сукні, з хусткою на плечах, а в руках тримала величезний кошик, накритий вишитим рушником.
У салоні на мить запала тиша. Клієнтки в кріслах з цікавістю спостерігали за сценою.
— Мамо? — Оля завмерла з флаконом сироватки в руках. — Ти прийшла…
— Прийшла, — сухо відповіла Марія, оглядаючи білосніжні стіни та золотисті дзеркала. — Дивлюся, розмахнулися ви тут. Гроші батькові не в пісок пішли, а в скло та бетон.
Тітка Таня підвелася, розправивши плечі:
— Маріє, не починай знову. Подивися, як тут гарно! Це ж палац!
Марія жестом покликала доньку в невелику кімнату для персоналу. Вона поставила кошик на стіл і зняла рушник. Там лежали пиріжки з яблуками та маленька баночка домашнього варення.
— Олю, я всю ніч не спала, — почала мати, і її голос вперше за місяць зазвучав м’яко. — Думала про те, що ти сказала. Про мозолі та любов.
— Мамо, я не хотіла тебе образити…
— Дай договорити. Я зрозуміла одну річ. Батько мріяв про ферму не тому, що любив гній. Він хотів бути господарем на своїй землі. Він хотів ні від кого не залежати. І ось я дивлюся на тебе зараз… Ти тут господарка. Ти сама вирішуєш, коли відкривати двері й кого впускати.
Марія Степанівна витерла кутиком хустки очі.
— Ти побудувала свою ферму, Олю. Просто замість яблунь у тебе тут оці ваші лампи. Вибач мені, що я тягла тебе в минуле. Я просто боялася, що якщо не буде саду, то і пам’яті про батька не лишиться.
Оля міцно обійняла матір, вдихаючи знайомий запах дому.
— Мамо, пам’ять — це те, що ми відчуваємо, а не те, що росте на городі. Я хочу, щоб ти була частиною цього. Хочеш… ми зробимо тобі процедуру для рук? Парафінотерапію?
— Ой, не сміши людей, Олю! Які процедури моїм рукам? — Марія відмахнулася, але в очах з’явилася іскорка цікавості.
— Маріє, сідай у крісло! — влетіла в кімнату Таня. — Я вже звільнила найкращого майстра. Сьогодні ти — головна клієнтка «Aura Beauty»!
За годину Марія Степанівна сиділа в м’якому кріслі, пила лате з високого келиха і з подивом розглядала свої доглянуті нігті.
Вона зрозуміла, що хоча яблуні Степана ще не зацвіли, головна мрія її чоловіка здійснилася — їхня донька була щасливою, сильною і вільною.
— А знаєш, Таню, — промовила Марія, дивлячись у дзеркало. — Колір стін ви підібрали вдало. Наче весняний цвіт яблуні. Батькові б сподобалося.
Світлана Малосвітна
