— Онуки фрукти раз на місяць бачать, а вона своїм котам дорогий корм купує, — сварилася невістка, звинувачуючи мене в усіх гріхах…
Невістка задумала мене соромити тим, що у неї діти фрукти раз на місяць бачать, а я своїм котам купую хороший корм. Але нюанс у тому, що у дітей є тато й мама, які повинні піклуватися про їх збалансоване харчування, а в моїх котів є тільки я. Коли я казала, що синові та його дружині вистачить і двох дітей, мені сказали, щоб я не лізла не в свою справу. Я тепер і не лізу. Годую своїх котів і слухаю обурення улюбленої невістки.
Весілля сина відбулося, коли наречена вже була в цікавому положенні. Звісно, обидва стверджували, що весілля — з великої любові, а її стан — не більше ніж випадковість. Просто так співпало. Я недовірливо хмикала, але на цьому всі мої висловлювання щодо ситуації закінчувалися. Зрештою, син уже дорослий і сам повинен відповідати за свої вчинки.
Невістка до декрету працювала касиркою в магазині. Майже весь час, коли вона виношувала дитину, ходила та брала лікарняні, бо скаржилася, що їй важко постійно спілкуватися з людьми, які завжди нариваються на сварку. Характер самої невістки не відрізнявся покірливістю та терпінням, тому у сварки я охоче вірю.
В принципі, який там у неї характер, мені було байдуже, бо жили ми окремо. Я в своїй квартирі, а син з дружиною в іпотечній. Взяв він квартиру незадовго до весілля. Була у нас трикімнатна квартира, в якій ми з сином раніше жили, власницею була я. Квартиру продали, я собі купила однокімнатну, а син на свою частину грошей вирішив влізти в іпотеку на трикімнатну квартиру в новобудові.
— Навіщо тобі зараз така велика квартира, це ж такі гроші переплачувати, — намагалася я тоді відмовити сина, який мені ще не розповів про своє швидке весілля. А потім уже все стало на свої місця.
За іпотеку син платив сам, тому що дружина, яка майже постійно перебувала на лікарняних та з перспективою на швидкий вихід у декрет, грошей додому не приносила. Зате охоче їх витрачала, тому жили молоді скромно.
Я до них намагалася не лізти, щоб не залишитися потім у всьому винною. Син обрав цю жінку собі в дружини? Значить, вона його влаштовує. Зі мною вони не живуть, тому каструлі й ванну нам не ділити. Нехай живуть, як хочуть.
До речі, квартиру син купив недалеко від мене, тому періодично заходив після роботи на вечерю. Невістка приготуванням себе не турбувала, казала, що її нудить від запахів. Дуже може бути і таке, сперечатися не буду.
Коли з’явився перший онук, я думала приходити й допомагати невістці, все-таки перша дитина, але була досить прямо послана. Мені сказали, що вона сама у всьому розбереться, а для порад у неї є інтернет і своя мама. Та будь ласка, не дуже то й хотілося. З того часу я приходила тільки навідати онука, пограти з ним, гостинців принести, а допомоги більше не пропонувала.
Синові важко давалася іпотека, дружина й дитина, але він тягнув, не скаржився, розуміючи, що сам обрав і дружину, і квартиру. Я йому співчувала, але допомогти особливо нічим не могла, хіба що вечерею нагодувати. Заспокоювала, що зараз дитина підросте, дружина вийде на роботу, там і полегшає.
Але з декрету невістка виходити не планувала. Коли первісткові було майже два роки, вона знову опинилася в цікавому положенні. Я натякнула молодим, що вони якось палко взялися за проблему демографії в країні, варто б пригальмувати, на що отримала відповідь від невістки.
— А ви носа не в свої справи не суйте! У нас все нормально. Ми живемо самі, у вас допомоги не просимо! — Заявила вона мені.
Син щось мямлив на тему материнського капіталу, що це буде гарною підтримкою. Ну раз вони так вирішили, хто я така, щоб їм щось говорити. Стосунки з невісткою в мене й раніше були не фонтан, а після її поради “не сунути носа в чужі справи”, я й зовсім звела спілкування з нею до нуля. Онука до мене іноді приводив син, а сама я до них не ходила.
Я жила своїм життям, син та його сім’я — своїм. Часто він мені скаржився, що грошей катастрофічно не вистачає, в розповідях прослизали фрази, які давали зрозуміти, що в сім’ї у них теж не все мирно. Але я зберігала мовчання. А що тут порадиш? Розлучайся? Поговори з дружиною? Зміни роботу? Начебто це все так просто.
Потім з’явився другий онук, до якого мене не допустили. Навіть на виписку не покликали. Було прикро, але я нав’язуватися не стала. Що толку виставляти себе посміховиськом, якщо невістка прийняла вже стосовно мене рішення, а син їй і сказати поперек нічого не може.
Перший раз другого онука я побачила, коли йому було вже сім місяців. Мені великодушно дозволили прийти на день народження до старшої дитини. Я принесла з собою подарунки для обох онуків, дещо до столу, знаючи, що з грошима у молодих не дуже. Пару годин посиділа й пішла, невістка демонстративно ходила з кам’яним обличчям, наче робила мені велику послугу, а я чомусь не валяюся в неї в ногах.
Я вже не в тому віці, щоб бігати за кожною зарозумілою дівчиною, у чомусь її переконуючи. Тому сама я в гості до них не напрошувалася, а вони мене не кликали. Спілкувалася я зі старшим онуком, якого в гості приводив син, а молодшого мама поки до мене не відпускала.
А з грошима в сім’ї сина так і не налагодилося. Материнський капітал, вкладений в іпотеку, не став панацеєю. Все частіше син згадував, що вони з дружиною сваряться через гроші. Мовляв, економити вона зовсім не вміє, а він теж не нафтовий магнат. І знову я мовчала.
Нещодавно я зустрілася випадково з невісткою в магазині. І помітила, що вона знову при надії. Вона заглянула в мій кошик з продуктами.
— Правильно! Онуки рідні фрукти раз на місяць бачать, а вона дорогий корм своїм котам купує, — майже прошипіла вона, а потім різко смикнувши старшого сина за руку, пішла.
А хто винен у тому, що я можу собі дозволити купувати нормальний корм тваринам, а вони своїм дітям фрукти — ні? Знає, що з грошима туго, що й іпотека, і у чоловіка з роботою не найкращий період, а вона одного за іншим дітей у світ приводить. Пішла б і заробила на фрукти для дітей. Чому про це голова повинна боліти в мене?
Тепер, готова посперечатися, вона взагалі заборонить мені з онуками спілкуватися, я ж неправильна бабуся, яка не поспішає всі наявні гроші віддати сім’ї сина. Треба жити своїм розумом, але в невістки його, схоже, немає. А найприкріше, що й у мого сина його теж, судячи з усього, не вистачає.
