— Ось тепер зрозуміло, чому ти не подарувала онуків за чотири роки шлюбу! — голос свекрухи прозвучав як удар батога, коли Марина ввійшла в квартиру з коробкою нових тканин для свого ательє.
Галина Петрівна стояла посеред вітальні, тримаючи в руках фінансові документи з відкритої шухляди письмового стола. Поруч нервово переступав з ноги на ногу Артем, чоловік Марини.
Марина застигла на порозі, відчуваючи, як усередині все стискається від обурення. Вона поклала коробку на підлогу й повільно підійшла до свекрухи.
— Ви рилися в моїх документах? — жінка ледь стрималася.
— Я прийшла допомогти з прибиранням, раз ти вічно зайнята своїм ганчір’ям! — Галина Петрівна навіть не спробувала виправдатися. — І що я бачу? Рахунки величезні! Договори з якимись бутиками! Ти приховувала від нас, що заробляєш більше мого сина!
Марина перевела погляд на Артема. Він стояв, понуро опустивши голову, і мовчав. Як завжди.
— Це моє ательє, моя робота! — твердо промовила Марина. — І я не зобов’язана звітувати перед вами про свої доходи!
— Не зобов’язана? — Галина Петрівна розвела руками. — Ти дружина мого сина! В нормальній родині чоловік — годувальник, а дружина займається домом і дітьми! А ти що робиш? Шиєш сукні для якихось пані, замість того щоб подарувати мені онуків!
— Мамо, може, годі? — слабо спробував втрутитися Артем, але його голос потонув у потоці материного обурення.
— Мовчи! — відсікла Галина Петрівна. — Я з твоєю дружиною розмовляю! Скажи мені, Марино, ти спеціально не хочеш дітей, щоб фігуру не зіпсувати? Щоб продовжувати крутитися перед своїми клієнтками?
Марина відчула, як до горла підступає ком. Свекруха не знала про три невдалі спроби виносити дитину за останні два роки. Не знала про безсонні ночі, сльози й походи по лікарям. Артем обіцяв не розповідати матері, щоб не засмучувати її. Але зараз його мовчання ображало Марину сильніше за будь-які слова.
— Ви не маєте права так зі мною розмовляти! — Марина намагалася зберігати спокій. — Моя робота — це моє покликання! Я створюю гарні речі, роблю жінок щасливими!
— Щасливими? — Галина Петрівна зневажливо сопнула. — Єдина жінка, яку ти повинна робити щасливою — це я, мати твого чоловіка! А ти навіть на родинні вечері не приходиш!
— Тому що на ваших вечерях ви тільки й робите, що критикуєте мене!
— Є за що критикувати! — свекруха підійшла ближче. — Подивись на Світлану, дружину Ігоря! Ось справжня невістка! Трьох дітей народила, дома сидить, чоловіка поважає! А ти? Цілими днями з голками возишся!
Марина стиснула кулаки. Світлана, дружина двоюрідного брата Артема, була улюбленицею Галини Петрівни. На кожному родинному зібранні свекруха ставила її за приклад.
— Якщо вам так подобається Світлана, спілкуйтеся з нею! — різко відповіла Марина. — А я житиму так, як вважаю за потрібне!
— Ось саме так ти й живеш! — Галина Петрівна повернулася до сина. — Артеме, ти бачиш, як вона зі мною розмовляє? Ти дозволиш їй ображати твою матір?
Артем підняв голову й подивився на дружину винуватим поглядом.
— Марино, вибачся перед мамою! Ти перегинаєш палку!
Від цих слів у Марини перехопило подих. Знову він обрав бік матері. Знову залишив її саму проти цієї жінки, яка методично руйнувала їхній шлюб.
— Я повинна вибачитися? — вона перевела погляд з чоловіка на свекруху. — За що? За те, що в мене є улюблена справа? За те, що я успішна у своїй професії?
— За те, що ти не поважаєш родинні цінності! — вибила Галина Петрівна. — Нормальна невістка повинна в першу чергу думати про чоловіка і його родину, а не про якесь ганчір’я!
У цю мить задзвонив телефон Марини. На екрані висвітилося ім’я важливої клієнтки.
— Вибачте, мені потрібно відповісти! — Марина взяла трубку. — Ало? Так, Вероніко Андріївно! Звичайно, сукня готова! Так, завтра о десятій ранку буде зручно! Дякую вам!
Вона поклала трубку й побачила, як свекруха переможно дивиться на сина.
— Бачиш? Їй важливіша якась чужа жінка, ніж власна родина!
— Це моя робота! — втомлено промовила Марина. — І ця клієнтка — власниця мережі магазинів. Одне її замовлення приносить більше, ніж Артем заробляє за місяць!
Обличчя свекрухи перекривилося.
— Ось як! Тепер ти ще й докоряєш моєму синові грошима? Артем — інженер з вищою освітою, а не якась швачка!
— Я не швачка! — спалахувала Марина. — Я дизайнер одягу! У мене своє ательє, постійні клієнти, замовлення розписані на три місяці вперед!
— Гучні слова! — Галина Петрівна відмахнулася. — А по суті — сидиш з голкою, як проста швачка! І через це в мене досі немає онуків!
Марина відчула, як щось всередині неї остаточно зламалося. Вона подивилася на чоловіка, мовчки благаючи його втрутитися, розповісти правду про їхні спроби завести дітей. Але Артем відвів погляд.
— Знаєте що, Галино Петрівно? — голос Марини став крижаним. — Вийдіть з мого дому!
— Що?! — свекруха навіть задихнулася від обурення. — Артеме, ти чув? Вона виганяє мене!
— Марино, ти не можеш так з мамою! — нарешті подав голос Артем.
— Можу й буду! — відсікла Марина. — Це мій дім теж! І я не дозволю нікому ображати мене у власній квартирі!
Галина Петрівна театрально схопилася за серце.
— Артеме, сину! Я не переживу такого ставлення! Ця жінка вбиває мене!
— Мамо, заспокойся! — Артем кинувся до матері. — Марина не це мала на увазі!
— Саме це я й мала на увазі! — твердо промовила Марина. — Або вона йде, або йду я!
Наступного дня Марина працювала в ательє, намагаючись не думати про вчорашній сварку. Артем пішов вранці, не попрощавшись. Всю ніч він спав на дивані у вітальні.
Дзвіночок над дверима дзеленькнув, і в ательє ввійшла Олена, її помічниця й близька подруга.
— Привіт! Як справи? — весело спитала вона, але, побачивши обличчя Марини, одразу посерйознішала. — Що трапилося?
Марина відклала тканину, яку кроїла, і важко зітхнула.
— Свекруха вчора влаштувала чергову сварку! Звинуватила мене в тому, що я не народжую через роботу!
Олена похитала головою.
— Знову? Скільки можна! А Артем що?
— А що Артем? — гірко усміхнулася Марина. — Як завжди, промовчав! Навіть не розповів їй про… — вона замовкла, не в силах вимовити далі.
— Мариш, може, тобі варто поговорити з ним серйозно? — обережно запропонувала Олена. — Так більше продовжуватися не може!
— Говорила вже! Сто разів говорила! — Марина встала й підійшла до вікна. — Він щоразу обіцяє поговорити з матір’ю, але нічого не змінюється! Вона продовжує вважати мене негідною невісткою, а він продовжує мовчати!
У цю мить двері ательє знову відчинилися. На порозі стояла елегантна жінка років п’ятдесяти — та сама Вероніка Андріївна, яка дзвонила вчора.
— Марино, дорога! — вона тепло усміхнулася. — Я за сукнею! І в мене є пропозиція, яка може вас зацікавити!
Марина швидко витерла очі й професійно посміхнулася.
— Звичайно, Вероніко Андріївно! Сукня готова, зараз принесу!
Вона дістала з шафи приголомшливу вечірню сукню глибокого синього кольору. Вероніка Андріївна зітхнула від захвату.
— Приголомшливо! Ви справжній майстер! — вона провела рукою по тканині. — Саме тому я хочу запропонувати вам співпрацю! Я відкриваю новий бутик преміум-класу й хотіла б, щоб ви створили ексклюзивну колекцію!
Марина не повірила своїм вухам.
— Це… Це неймовірна честь! Але мені потрібно буде розширити ательє, найняти більше помічниць…
— Не проблема! — Вероніка Андріївна дістала візитку. — Ось контакти мого юриста! Ми готові інвестувати у розширення вашого виробництва! Подумайте й подзвоніть мені!
Після відходу клієнтки Марина сіла на стілець, приголомшена відкриваючимися перспективами. Олена захоплено сплеснула в долоні.
— Марино, це ж шанс усього життя! Ти станеш справжнім модельєром!
— Так, але… — Марина задумалася. — Це вимагатиме ще більше часу й сил! Артем і його мати й так вважають, що я занадто багато працюю!
— А що важливіше — думка свекрухи чи твоя мрія? — прямо спитала Олена.
Марина не встигла відповісти — в ательє вдерся Артем. Обличчя його було похмурим.
— Нам потрібно поговорити! Наодинці! — він виразно подивився на Олену.
Подруга зрозуміло кивнула й вийшла. Артем зачинив двері й повернувся до дружини.
— Мама сьогодні вранці потрапила до лікарні! Тиск підскочив після вчорашнього!
Марина відчула укол провини, але тут же взяла себе в руки.
— Мені шкода, але я не винна в тому, що у твоєї матері проблеми з тиском!
— Як ти можеш бути такою безсердечною? — обурився Артем. — Це ж моя мати!
— А я твоя дружина! — парирувала Марина. — Але ти, схоже, про це постійно забуваєш!
— Я пам’ятаю про те, що ти моя дружина! Саме тому прошу тебе — вибачся перед мамою! Вона в лікарні, їй погано!
— Артеме, твоя мати симулює! — втомлено промовила Марина. — Кожного разу, коли я намагаюся постояти за себе, у неї трапляється напад!
— Не смій так говорити! — спалахнув Артем. — Лікарі підтвердили — у неї гіпертонічний криз!
— Який вона сама собі влаштувала, накручуючи себе! — Марина встала й підійшла до чоловіка. — Артеме, послухай мене! Мені щойно запропонували контракт мрії! Створення колекції для преміум-бутика! Це виведе моє ательє на зовсім новий рівень!
— І що? — Артем насупився. — Ти хочеш сказати, що приймеш пропозицію?
— Звичайно, прийму! Це шанс, який випадає раз у житті!
— А як же родина? А як же діти, яких ми планували?
Марина відчула, як усередині все закипає.
— Діти? Серйозно? Ти хочеш поговорити про дітей? — вона підійшла впритул до чоловіка. — Може, розповіси своїй матері, чому у нас досі немає дітей? Про те, як я тижнями не могла встати з ліжка,кому що не виходить з дітьми?
Артем зблід.
— Марино, не треба…
— Треба! — вона вже не могла зупинитися. — Твоя мати звинувачує мене в егоїзмі, а ти мовчиш!
— Я не хотів її засмучувати! — спробував виправдатися Артем.
— А мене засмучувати можна? — Марина відвернулася, щоб сховати сльози. — Знаєш що? Я втомилася! Втомилася виправдовуватися, втомилася доводити, що маю право на власне життя! Якщо твоїй матері потрібна ідеальна невістка — нехай шукає тобі іншу дружину!
Через тиждень Марина сиділа в кафе навпроти Вероніки Андріївни, підписуючи контракт. Поряд лежала папка з документами про розірвання шлюбу.
— Ви впевнені у своєму рішенні? — обережно спитала Вероніка Андріївна, помітивши папери про розлучення.
— Абсолютно! — твердо відповіла Марина. — Я обираю себе! Свою мрію, свою кар’єру, своє життя!
— Правильно робите! — схвально кивнула жінка. — Знаєте, я теж колись стояла перед таким вибором! Перший чоловік вимагав, щоб я кинула бізнес і займалася тільки домом! Розлучилися! І знаєте що? Це було найкраще рішення в моєму житті!
Марина усміхнулася, відчуваючи, як з плечей падає важкий вантаж. Телефон завибрував — прийшло повідомлення від Артема: «Мама виписалася з лікарні. Вимагає, щоб ти приїхала й вибачилася. Це твій останній шанс зберегти родину».
Вона подивилася на повідомлення, потім на контракт перед собою. Вибір був очевидний. Марина вимкнула телефон і поставила підпис під документом.
— Ласкаво просимо в нове життя! — усміхнулася Вероніка Андріївна.
Два місяці потому відбулося відкриття розширеного ательє Марини. Просторе приміщення в центрі міста, сучасне обладнання, команда з п’яти талановитих швей. На відкриття прийшли журналісти, модні блогери, потенційні клієнти.
Марина стояла у своєму новому кабінеті, дивлячись крізь скляну стіну на оживлену залу. Олена підійшла до неї з келихом.
— За твій успіх! І за свободу! — вона підняла келих.
— За правильний вибір! — відповіла Марина, чокнувшись з подругою.
— До речі, чула новини про Артема? — обережно спитала Олена.
Марина похитала головою. Після подання документів на розлучення вони не спілкувалися. Все вирішувалося через адвокатів.
— Галина Петрівна знайшла йому нову наречену! — повідомила Олена. — Донька її подруги! Тиха, домашня, працює бібліотекаркою! Свекруха в захваті — нарешті-то нормальна невістка!
Марина усміхнулася.
— Бажаю їм щастя! Щиро! Нехай у них усе вийде!
— А ти не шкодуєш? — Олена уважно подивилася на подругу.
Марина окинула поглядом своє ательє, побачила захоплені обличчя клієнток, які розглядають нову колекцію, відчула енергію творчості, яка наповнювала цей простір.
— Ні! Ані секунди не шкодую! Я нарешті-то живу своїм життям! Так, мені іноді самотньо! Так, я досі мрію про дітей! Але тепер я знаю — коли я зустріну правильну людину, він прийме мене такою, яка я є! Разом з моїм ательє, моїми амбіціями й мріями!
У цю мить у кабінет зазирнула одна з швей.
— Марино, там якийсь чоловік вас питає! Каже, що з журналу мод! Хоче зробити статтю про ваше ательє!
Марина усміхнулася й розпрямила плечі.
— Іду! — вона повернулася до Олени. — Нова глава починається!
Рік потому ательє Марини стало одним із найвідоміших у місті. Її колекції регулярно з’являлися на сторінках модних журналів, а список клієнтів включав знаменитостей і дружин великих бізнесменів.
Одного вечора, коли Марина працювала над ескізами нової колекції, в ательє несподівано ввійшла Галина Петрівна. Колишня свекруха виглядала постарілою й втомленою.
Марина підняла голову від ескізів і спокійно подивилася на жінку, яка колись отруювала їй життя.
— Добрий вечір, Галино Петрівно! Чим можу допомогти?
Свекруха завагалася, явно борючись із гордістю.
— Я… Мені потрібна сукня! На ювілей! — нарешті видавила вона.
— Звичайно! — професійно усміхнулася Марина. — Присідайте, обговоримо деталі!
Галина Петрівна сіла на запропонований стілець і оглянулася.
— У тебе тут… гарно! — неохоче визнала вона.
— Дякую! Ми намагаємося створити атмосферу комфорту для наших клієнток!
Повисла незграбна пауза. Потім Галина Петрівна зітхнула.
— Артем одружився! — повідомила вона. — На Насті, доньці моєї подруги!
— Знаю! Вітаю! — щиро відповіла Марина.
— Вона… — свекруха завагалася. — Вона хороша дівчина! Слухняна! Але… — вона замовкла.
— Але що? — м’яко спитала Марина.
— Нудна вона! — несподівано призналася Галина Петрівна. — Сидить дома, готує, прибирає! Усе, як я хотіла! А поговорити нема про що! І Артем… Він наче згас! Робота — дім, дім — робота! Жодних емоцій, жодного життя!
Марина мовчала, даючи жінці виговоритися.
— А ти… — Галина Петрівна подивилася на неї. — Ти сяєш! Я бачу твої фотографії в журналах, читаю статті про твій успіх! І думаю — може, я була неправа?
Це визнання далося їй явно нелегко. Марина бачила, як важко гордій жінці визнавати свої помилки.
— Галино Петрівно, минулого не змінити! — спокійно сказала вона. — Ми з Артемом не підходили один одному! Не через вас, не через мою роботу! Просто він хотів одного, а я — іншого! І це нормально!
— Але якби я не втручалася… — почала свекруха.
— Все одно б нічого не вийшло! — впевнено відповіла Марина. — Тому що людина, яка кохає, захищає свій вибір! А Артем не зміг або не захотів! Значить, не доля!
Галина Петрівна кивнула, приймаючи її слова.
— Знаєш, я ж теж колись мріяла про свою справу! — несподівано призналася вона. — Хотіла відкрити кондитерську! Пекла приголомшливі торти! Але чоловік сказав — жінка повинна сидіти дома! І я послухалася! А потім він пішов до іншої, коли Артемові було п’ятнадцять!
Марина здивовано подивилася на неї. Вона ніколи не знала цієї історії.
— І я всю злість, всю образу зривала на невістках! — продовжувала Галина Петрівна. — Спочатку на першій дружині Артема, потім на тобі! Вимагала від вас того, чого сама не змогла — пожертвувати собою заради родини! Дурна я була!
— Не дурна! — заперечила Марина. — Просто нещасна! Але знаєте що? Ніколи не пізно почати жити для себе! Відкрийте свою кондитерську!
Галина Петрівна сумно усміхнулася.
— В мої роки?
— А чому ні? Почніть з малого — печіть на замовлення! Впевнена, ваші торти матимуть успіх!
В очах літньої жінки майнула іскра надії.
— Думаєш, вийде?
— Впевнена! — твердо відповіла Марина. — Головне — спробувати!
Вони ще годину обговорювали фасон сукні, і атмосфера поступово ставала все теплішою. Ідучи, Галина Петрівна зупинилася біля дверей.
— Марино! Прости мені! За все!
— Я не тримаю зла, Галино Петрівно! — щиро відповіла Марина. — Кожен із нас просто жив, як умів! Тепер ми знаємо — можна по-іншому!
Через півроку Марина отримала запрошення на відкриття невеликої кондитерської «Солодкі мрії». На листівці знайомим почерком було написано: «Дякую за віру в мене! Галина Петрівна».
Марина усміхнулася, дивлячись на запрошення. Життя дивовижне — іноді потрібно втратити все, щоби знайти себе. І іноді навіть найскладніші стосунки можуть перетворитися на щось нове.
Вона подивилася на своє відбиття в дзеркалі — успішна, впевнена в собі жінка дивилася на неї у відповідь. Так, у неї не було родини у традиційному розумінні. Але в неї була справа всього життя, вірні друзі, повага й визнання.
А головне — у неї була свобода бути собою. І це дорожче за будь-які компроміси.
