Одного разу я зустріла чоловіка і він спочатку видавався таким ідеальним. З тих, що мріють про родину: надійний, господар, на перший погляд, турботливий. Звали його Максим. Усі подруги казали:
— От пощастило тобі, знайшла справжнього чоловіка!
А я і сама в це повірила. Та правда, як завжди, ховалася глибоко. Максим раніше був одружений, але розлучився. Я не надавала цьому значення, ми всі маємо минуле. Однак, як виявилось, основною жінкою у його житті була не колишня дружина, а… мама. Ох, якби я тільки знала, до чого це призведе.
Перші кілька місяців все було прекрасно. Максим начебто жив нормальним життям: робота, зустрічі зі мною, все звичайно. Але поступово почали спливати дивні моменти. Якось пішли ми до магазину і я помітила, що він набирає продуктів з акційного куточка: злегка гнилі овочі, сумнівні консерви, старі батони. Я ще пожартувала:
— Максе, ти що, хочеш мене отруїти цією їжею?
А він відповів з посмішкою:
— Зате дешевше. Головне, економія.
Я спочатку подумала, що це така чоловіча риса — раціональність. Але потім ситуація почала набирати обертів.
Якось увечері ми сиділи вдома й у нього задзвонив телефон. Я випадково почула, як чоловік обговорює з кимось, що вже четверту посилку цього місяця відправив.
— Що це за посилки такі? – запитала я.
Він спробував ухилитися, але через декілька хвилин усе стало зрозуміло: Максим відправляв гроші та дорогі продукти своїй мамі у село. Четвертий раз за місяць! А вона, між іншим, жила з якимось дідом. І вони там разом їли всілякі делікатеси, які він їм купував. Ананаси, дорогі консерви, рибу, ящики печива. Я стою, слухаю це все і не можу повірити:
— Максиме, а ти сам хоч раз ту рибу їв?
Він тільки похмуро кивнув та сказав:
— Мама любить, а я – ні.
Найбільше мене вразило, коли він якось придбав консервовану гречку з м’ясом, таку, як у походи беруть. Я не втрималася й запитала:
— Чому ти купуєш ці консерви, якщо можна приготувати нормальну кашу вдома?
А він у відповідь:
— Та мама з дідом не встигають готувати, їм краще готові страви. І Новою Поштою зручно.
Це був капець. Вони живуть у селі, де можна виростити все, що завгодно, а Максим витрачає свої гроші на дорогі посилки.
І ось так минуло кілька місяців. Я бачила, як чоловік економить на всьому: їсть прострочені продукти, не може дозволити собі навіть яблука, а про м’ясо взагалі не йдеться. Та головне, що все це заради того, щоб мама з дідом їли рибу та ананаси.
Остаточний удар по моєму терпінню прийшов, коли він зізнався, що вже пів року у нього одні спортивні штани, а змінити їх немає на що. Інші він давно порвав і ретельно це приховував від мене.
— Максиме, це ж абсурд! – закричала я.
А він тільки знизав плечима:
— Я не можу, мамі треба було вставити зуби. Я взяв кредит, щоб вона мала гарну усмішку.
У цей момент я зрозуміла, що чоловік вічний боржник перед своєю мамою. Вона живе, як королева, а він перетворився на тінь, яка тільки й робить, що задовольняє її потреби.
Я почала помічати ще одну дивну річ: Максим постійно уникав розмов про мене, коли спілкувався з мамою. Спочатку я не звертала на це увагу, думала, що він просто не любить афішувати особисте життя. Але потім ситуація стала набирати обертів.
Одного разу ми сиділи вдома і знову зателефонувала його мама. Він вийшов на балкон, щоб поговорити і я, як завжди, вирішила не заважати. Але тут випадково почула уривок розмови. Вона питала, чому він останнім часом так рідко приїжджає і чи не знайшов він собі якусь жінку.
— Ні, мамо, що ти, звісно ж ні! – швидко відповів він.
Мене це вразило. Чому він бреше? Чому приховує від мами, що в нього є жінка? Я вирішила зачекати, не втручатися, але це питання почало мене мучити. Через тиждень ситуація повторилася. Він знову сидів на балконі з телефоном, але цього разу я не втрималася й тихенько увійшла, щоб послухати.
— Ти знаєш, мамо, я зараз дуже зайнятий на роботі, – говорив Максим. – У мене просто немає часу ні на що, навіть до тебе приїхати.
— Ну дивись там, – застерігала мати. – Тільки не приводь сюди ніяких баб. Жінки — це проблеми.
Він засміявся.
— Ти ж мене знаєш, мамо, я ж тільки для тебе стараюсь.
І тоді я не витримала. Після розмови запитала прямо:
— Максиме, чому ти приховуєш від мами, що в тебе є я?
Він знітився, почав шукати слова.
— Розумієш, – нарешті відповів, – вона не сприйме це. Вона думає, що всі жінки — це проблеми. Якщо дізнається про тебе, почне тиснути, ревнувати, змушувати мене вибирати між вами.
— Вибирати? – здивувалася я. – Але ж ми дорослі люди. Чому вона повинна взагалі втручатися?
Він мовчав, не знаючи, що сказати і я зрозуміла, що його страх перед мамою глибший, ніж я могла собі уявити. Тоді я вирішила. Це не моє життя і я не хочу бути частиною цього. Я зібрала свої речі й пішла, залишивши Максима з його проблемами. Останні слова, які я йому сказала, були такі:
— Ти ніколи не матимеш власного щастя, поки будуєш його на маминих забаганках.
Він стояв мовчки, ніби не розумів, про що йдеться.
І я пішла. Сама. Я нарешті втекла від цього божевілля. І тепер тільки дивуюся: як так можна жити?
