Особлива – Сторінка 11 – Тільки для жінок

— Галино, перепроси перед мамою! — сказав чоловік і гучно поклав ложку на стіл. — Вона приїхала, а ти навіть не спромоглася покласти їй ложку. Галя хотіла підвестися, але свекруха відсунула тарілку й, глянувши на сина, вимовила одну-єдину фразу, від якої улюбленець матері миттєво змінився на обличчі.

Галині ніколи не подобалося, коли чоловік втручався в її роботу. — Євгене, я зайнята,

До Лідії Степанівни у день її 60-річного ювілею, зайшла як казала сама на хвилинку сусідку Ольга зі своїми трьома дітьми, а за секунду спустошили накритий святковий стіл майже повністю. “Лідіє, де святковий стіл?” – спитала Галина. Що ж зробили гості коли прийшли та побачили майже порожній стіл?

Лідія Степанівна прокинулася рано вранці, відчуваючи легке хвилювання. Сьогодні їй виповнювалося 60 років –

Анна закотила очі. “Італійські меблі? Василь Петровичу, ви жартуєте? – Ви або робите нормальний ремонт у квартирі та купляєте нові меблі або з’їжджаєте звідси – обурено та роздратовано сказав батько Сергія

Сергій стояв у дверях вітальні, відчуваючи, як напруга в повітрі стає густою, наче туман

«Іди до того, хто тобі пише о третій ночі», — сказав Олег, але пішов сам.

Звук сповіщення розрізав нічну тишу. Олег розплющив одне око — 3:15. Поруч поворухнулася Олена,

— На молоко для дитини грошей немає, а на новий телефон — будь ласка, — обурювалася Олена.

Жінка сиділа на кухні й рахувала зім’яті купюри, розкладаючи їх по маленьких купках —

– Так, сестро, далекі краї ваблять, але щастя – нема. Гроші то звісно важливі, але любов дітей– безцінна!

Олена сиділа на дерев’яній лавці біля старого будинку в селі під Чернівцями, тримаючи в

— Я тобі не раз казала, Коля. Нашому Славику не варто було одружуватися з Катериною. У неї, ні батька, ні матері. А він уперся. Люблю, так люблю, наче світ обертається тільки навколо цієї Катерини. І роботу любить, наче плюс… А чому він з нею зв’язався? Ох, не вийшло мене відмовити сина…

Жінка взяла важку сумку з продуктами, купленими в єдиному магазині в селі, і йшла

От телефон. Ця штука зруйнувала його життя. А може, не телефон? Може, він сам? Сергій заплющив очі — і несподівано згадав Марину. Як вона стояла, коли він ішов. Не плакала, не благала, просто відпустила. І від того стало ще важче.

Марина зітхнула й налила собі чаю. Вона вже звикла вечеряти сама, дивлячись на екран

Тамара Степанівна не розуміла, чи її новий сусід жартував чи справді серйозно говорив? А вона ж то ніби й не проти б була, треба чоловіка біля хати

Тамара Степанівна стояла біля паркану свого маленького будинку в тихому передмісті Львова, поливаючи квіти

– Чуєш Ірино, родичі мої їдуть з села, дивись щоб стіл ломився від страв і м’ясного було побільше. Не як минулого разу, коли ти навіть не привіталася- з докором буркнув чоловік. Цікаво, як же цього разу пройде зустріч?

Ірина стояла біля кухонного вікна, дивлячись на осінній дощ, що барабанив по даху їхнього