Особлива – Сторінка 142 – Тільки для жінок

– Я гроші вже витратила! Віддавай ключі від дому! – кричала свекруха, яка потай здала в оренду мою дачу

– Я гроші вже витратила! Віддавай ключі від дому! – кричала свекруха, яка потай

Андрій підвівся. Він підійшов до неї, і на мить Марині здалося, що він її обійме. Що зараз він скаже ті самі слова, які все виправлять. Але він лише провів рукою по волоссю — жест розгубленості, а не ніжності

Вони сиділи на кухні — у місці, яке колись було серцем їхнього дому, а

— У мене немає з собою одягу для Лісабона, — прошепотіла вона, відчуваючи, як у грудях розливається солодке, нестерпне хвилювання. — Ми купимо тобі сукню кольору сонця на першому ж ринку, — засміявся Алекс

Для Софії життя завжди вимірювалося милями, пересадками та штампами у паспорті. Як кризовий менеджер

Не одразу Таня помітила, що Андрій став грубішим із нею, чи що. Приїжджав від батьків, огризався. Відразу втикався в комп’ютер

Андрій стояв перед Тетяною, похнюпивши голову. Нічого не вимагав і не просив. Просто чекав.

– Мар’яне гроші зникли- вигукнула Ірина, дивлячись на чоловіка переляканими очима. Через два дні гроші були знайдені, а от де і в кого, то нікому в голові і не вкладалося

Це була не просто заначка, це був «квиток у майбутнє» — п’ять тисяч доларів,

Коли директор викликав головного бухгалтера на килим, усі зрозуміли, що він здогадався. «Наташко, якщо що – ти кричи…», – казала Світлана, покусуючи від хвилювання губи

Коли директор викликав головного бухгалтера на килим, усі зрозуміли, що він здогадався. «Наташко, якщо

«У нас радість, Валерчику, у нас з тобою буде дитина» — Люба сяяла від щастя, але Валерій відсторонився з переляку і лишив їй грошей

«У нас радість, Валерчику, у нас з тобою буде дитина» — Люба сяяла від

Вікторія вагалася лише секунду. Їй хотілося зачинитися і жаліти себе, але щось у спокійному погляді Данила змусило її зробити крок через поріг своєї «коробкової» фортеці. Наступні три години стали для неї справжньою терапією. Вони сиділи на підлозі в його напівпорожній квартирі, де на стінах висіли лише незавершені полотна з яскравими мазками фарби

Вікторія сиділа на підлозі своєї тепер уже занадто просторої вітальні, оточена картонними коробками. На

— Ти серйозно питаєш, що на вечерю, Стасе?! Я тиждень пролежала з температурою, а ти перетворив квартиру на свинарник! Я для тебе дружина чи безплатна служниця з функцією кухарки?!

— Ти серйозно питаєш, що на вечерю, Стасе?! Я тиждень пролежала з температурою, а

— Я боюся, — чесно зізналася вона, і цей звук власного голосу здивував її своєю вразливістю. — Боятися — це нормально, — Марк обережно торкнувся її долоні. — Але я обіцяю, що якщо ви дозволите собі впасти в це почуття, я буду тим, хто вас підхопить

Для Олени світ завжди був місцем, де панував суворий порядок. Як успішний реставратор старовинних